КОРОТКО ПРО ІВАНА КОЧЕРГУ

КОРОТКО ПРО ІВАНА КОЧЕРГУ

Всі публікації стосовно письменника: ІВАН КОЧЕРГА

(1881—1952)

Один із найцікавіших українських драматургів першої половини XX ст.

Автор таких знаних п'єс, як „Алмазне жорно” (1927), „Марко в пеклі” (1928), „Свіччше весілля” (1930), „Майстри часу” (1934), „Ярослав Мудрий” (1946) та ін. Створені високомайстерно, добротно, вони свого часу мали успіх на сценах багатьох театрів України. Це був драматург-філософ, „людина бездоганної душевної чистоти”, як сказав про нього Максим Рильський. Тому його „благородний талант” (означений так Остапом

Вишнею) залишався у продовж тривалого часу в тіні мистецтва гучної, фантасмагоричної радянської епохи.

* * *

Духовне збагачення драматурга в умовах радянської дійсності виявилось в тому, що в шуканнях краси й поезії він спромігся побачити вищу красу — красу народної боротьби й самопожертви дія народу, красу подвигу.

Таке розуміння краси людського серця зародилося вже в „Алмазному жорні”, але з особливою силою пролунало воно саме в „Свіччиному весіллі”, дійсно красивому й правдивому творі. Ось де вимисел і правда, краса мрії й дійсності гармонійно злилися, прикрасивши романтичну віршовану драму якимись особливими, неповторними рисами. <...>

Спадщина Кочерги — жива частина сучасної української культури. Ніщо творче не зникає безслідно, і кращі п'єси драматурга, як цеглинки, покладені ним у стіни храму українського мистецтва, спроможні витримати значний тиск часу і обставин. Митці не вмирають. (Кузякіна Н. Драматург Іван Кочерга.— К., 1968. — С 107, 258.)

* * *

Прагнення драматурга якнайближче підійти до проблем доби помітне саме на зламі 20-х—початку 30-х pp. <...>

У цей час І. Кочерга створює свою перлину, драматичну поему „Свіччине весілля” (1930; інша назва —„Пісня про Свічку”) <..>

Давно знайомий письменникові душевний біль від невідповідності між ідеалом краси й суворими буднями тут дав до певної міри навіть несподіваний ефект. Знову повернувшись до історії, письменник саме цим твором на повну міць таланту сказав гостросучасне слово.

У сюжетній основі твору — реальна заборона литовськими князями світити вночі світло в Києві. Дія відбувається напри кінці XV—на початку XVI ст. Не менш як 15 років не мав права київський люд палити вночі бодай свічечку. У цій фабулі поєдналося кілька вже вистражданих і осмислених драматургом моментів: по-перше, місто, бо І. Кочерга —художник міста; по-друге, не місто „взагалі”, як у „Пісні в келиху”, а місто українське і, до того ж, не умовне, як у „Феї гіркого мигдалю”; по-третє, улюблений мотив — потяг до краси, щастя, але вданому разі не лише пошуки їх, у вищезгаданих п'єсах і навіть не благання в долі , як в „Алмазному жорні”, а боротьба. <...>

Добі коли була створена поема „Свіччине весілля”, особливо імпонував такий животрепетний мотив, як героїка боротьби за визволения від соціального й національного гніту. До того ж він освітлювався і поетизувався ніжною „партією” Меланки, образ якої, пояснював І. Кочерга, „є поетичним символом України”, що з „пітьми віків та через стільки бур” пронесла незгасним живий вогник прагнення волі. Цей образ ніжності світла й життєвої стійкості надає творові глибоко оптимістичного звучання.

(Брюховецький В. Іван Кочерга // Історія української літератури XX століття.— К, 1993.—Кн. 1.—С 715—716.)



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.