ГЕРОЇКО-ПАТРІОТИЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ НАРОДОЗНАВЧИХ ПУБЛІКАЦІЙ У ГАЛИЦЬКІЙ ПЕРІОДИЦІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ — ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТ

Тарас Лехман

Історія українського народу сповнена героїчних подвигів кращих його синів у боротьбі за волю. Це суттєво позначилося на творах фольклору, у багатьох з яких народ возвеличував своїх героїв, ставив їх у приклад для прийдешніх поколінь. Одним із провідних компонентів морального виховання є патріотизм. В українській народній педагогіці ця ідея піднесена особливо високо у зв'язку з тими історичними умовами, в яких жив народ. Бути героєм Вітчизни, любити її — значить любити святині свого народу, його культуру, мову, злитися воєдино з долею народу. За розумінням народної педагогіки, патріотизм — явище значною мірою моральне. Звернення до історії народу через пісні, легенди, історичні перекази, думи, балади — один із чинників патріотичного виховання. Патріотизм — справді одна з найвищих категорій моралі. Він вимагає любові, активності, посвяти й самопожертви на благо рідної землі й народу. В. Липинський писав: „Єсть князівсько-дружинницький епос з апотеозою Землі Руської. Єсть Кричевські — вірні до смерти Війську Запорізькому полковники. Єсть в нашій історії матеріал для легенд…“ [19, с.43]. Саме їх (героїв) народ возвеличував у своїх творах. Просторово-часовий зв'язок поколінь побудований в українському фольклорі, з-поміж іншого, й на прикладах героїчних вчинків синів і дочок Вітчизни. Твори фольклору возвеличують їхні заслуги перед народом, засуджують зраду, запроданство, боягузтво. Героїко-патріотичний фольклор формує національну свідомість прийдешніх поколінь, ідею самоствердження. В усній народній творчості з блискучою довершеністю постає образ захисника Вітчизни, образ воїна. Простежується два ставлення до життя нації: воля, непримиренність і боротьба або покора.

Галицька періодика досліджуваного періоду регулярно вміщувала публікації героїко-патріотичної спрямованості, що було зумовлено суспільно-політичними обставинами того часу, необхідністю утверджувати українську національну ідею. Виховувати у героїко-патріотичному дусі доводилось не лише дітей, а й дорослих. Тому майже всі видання порушували цю тематику. Для пропаганди героїзму, патріотизму також використовували й народознавчі джерела. Преса, передусім, звернула увагу на героїко-патріотичний пафос дум, історичних пісень, переказів. Зокрема, щодо думового епосу та історичних пісень, то найгероїчніші й найтрагічніші сторінки історії українського народу відображені саме у цих творах. Вони оспівують героїзм, мужність, прагнення до волі, порушують проблему державності. Бо лише у своїй державі людина є вільною. Герой національного епосу та народних історичних переказів — носій високих моральних та етичних принципів. Батьківщина для героїв дум, історичних пісень починається з віри християнської, яка водночас символізує Вітчизну, народ, його волю. Появі героїзму передує морально-етичне та національне виховання героя з дитинства. Серед морально-етичних чинників — християнська віра, національна свідомість, любов до рідної землі, повага до батьків…

Героїчні вчинки кращих синів народу прославляє історична пісня „Нечай“ [30], надрукована в літературній газеті В.Шашкевича „Русалка“. Твір антипольського спрямування. Оскільки на той час в українській літературі і культурі ще були помітні тенденції романтизму, то преса часто використовувала тему минувшини, розкривала образи ідеальних героїв. Пошуки ідеального героя, зокрема, в минулому — одна з характерних рис романтизму, що видно і в цій пісні. Нечай є саме таким героєм. Подібні публікації загострювали читацьку увагу на національних питаннях.

На ранніх етапах розвитку народознавчої тематики у галицькій пресі мова йшла і про проблеми формування національної свідомості (в т.ч. і на основі розкриття героїчних вчинків), їх завдання — пробудження політичної активності народу. „Політична активність безпосередньо пов'язана з усвідомленням ним (народом. — Т.Л.) своїх інтересів щодо політичних сил, які будучи суб'єктом політичних дій, здатні до реалізації його запитів та потреб“ [30, с.178-179]. Серед часописів, які активно висвітлювали героїко-патріотичну тематику — газета „Діло“. Вона надрукувала цикл статей Ю. Целевича про Олексу Довбуша: „Про Олексу Довбуша та його попередників і наслідників“ [10], „Ще про Олексу Довбуша та його наступників“ [11], „Дальші вісті про опришків“ [12], „Останні історичні вісті про опришків“ [13]. У своїх працях він використав багато історичного і фольклорного матеріалу. Сучасний дослідник оцінив їх так: „На конкретних фактах Ю. Целевич висвітлив міцні зв'язки опришків з селянами. Правильно загалом охарактеризована діяльність Олекси Довбуша [6, с.7]. Оцінку діяльності Довбуша народ дав у численних піснях, переказах. Зрештою „великою допомогою у відтворенні опришківського руху є народна творчість, яку аж ніяк не можна ігнорувати, оскільки в ній знаходимо оцінку опришківства“ [6, с.7]. У „Зорі“ темі опришківства присвячена стаття І. Франка „Опришок Семен Хотюк“ [17], у якій також використано фольклорні джерела. Пропаганда героїзму, патріотизму конкретних історичних осіб, який вони проявляли під час боротьби проти носіїв соціального та національного зла, сприяла політичній активізації читачів.

Ідеї патріотизму присутні у більшості народних дум (така специфіка жанру). Важливе явище — пропаганда цих ідей серед читачів. Саме це робив львівський дитячий журнал „Дзвінок“, який часто пропагував героїчне минуле українського народу, виховував підростаюче покоління в дусі патріотизму, національної свідомості. Журнал надрукував народну думу „По синьому морю козаки плили“ [10]. Мужність, героїзм, самопожертва в ім'я порятунку своїх братів — основні ідеї твору. Дума тісно пов'язана з історією народу, його багатовіковою боротьбою за своє соціальне та національне визволення, з етико-виховними проблемами, що були невіддільними від проблем національної боротьби. Думам, баладам, історичним пісням також притаманна й соціальна гострота [29, с.34]. Творці невільницьких дум (як і в даному випадку) вкладали у свої твори не скорботу за конкретною людиною, що було характерним для голосінь, а висловлювали погляд на неволю, возвеличували любов до рідного краю. Героїчна тема — головна для думового епосу. Історичні пісну й думи зміцнювали силу народу в часи лихоліть, будили надію на волю. Тому публікація їх у галицькій періодиці була необхідною і доцільною. Епос кожного народу є історичним свідченням зрілості нації, її здатності знати своє місце у всесвітній історії. Фольклористика, „етнографія має своїм завданням простежити історію формування нації, виявити етнографічні елементи, з яких нація складається, описати специфіку даного народу та показати, що саме відрізняє одну націю від другої, або навпаки, що їх споріднює [3, с.1]. Преса ж сприяла оприлюдненню результатів цих досліджень.

Думи і пісні про козаків виникали здебільшого в їхньому ж середовищі, відзеркалюючи їхнє ж героїчне життя, подвиги в ім'я України, козацького братства. Такими є „Дума про козака Байду“ [9], добірка творів про Олексія Поповича [9], у якій дума і розповідь про героя (протиставлення „Думі про козака Байду“). З науковим тлумаченням думи про Олексія Поповича — „Розбір думи про бурю на Чорному морі“ виступив І. Франко. Він полемізує з М. Сумцовим, який намагався знайти сюжетні аналогії між думою і книжними легендами ХVІІ ст. про бурю на Чорному морі. „Правда об ці книжні наші легенди тільки здалека торкається до теми нашої думи; нема в них власне того, що становить по думці самого д.Сумцова, головну основу думи, того, що порятунок судна є наслідком сповіді грішника і його вкинення в море — задуманого чи дійсного“ [17, с.301], — пише І. Франко. З огляду на наше дослідження, цікавими є твердження і М. Сумцова й І. Франка про засудження негативних, зрадницьких вчинків у народних думах, бо „фольклор — один з найпотужніших компонентів національно-патріотичної свідомості і виховання“ [28]. Метод протиставлення позитивних і негативних вчинків мав важливе виховне значення.

У центрі уваги дум та пісень про козаків — козацький героїзм, козацькі подвиги, пропаганда фізичної досконалості народного героя, його духовності. Це, наприклад, дума „Про смерть трьох братів коло Самарки“ [26, с.4]. 1905 р. вийшов друком додаток до „Дзвінка“ для наймолодших читачів. У ньому також надруковано кілька дум та пісень героїчного пафосу. В поетичній і пісенній творчості багатьох народів ідеалізується чи оспівується мілітарний герой, герой-завойовник. В українському фольклорі — захисник і визволитель поневолених. Це добре ілюструють тексти, вміщені в додатку. Особливістю козацьких дум та пісень (окрім невольницьких та інтимних) є конкретика або часткова конкретика: відтворення реальних героїчних вчинків. Ці факти ідеалізуються, а то й гіперболізуються, набувають яскравого звучання. Конкретизація фактів також має виховне значення.

Історичні пісні чи уривки з них письменники часто використовували у художніх творах. У „Газеті шкoльній“ Данило Млака (Ісидор Воробкевич) надрукував оповідання „Турецькі бранці“ [4], у якому використав уривки з історичних героїко-патріотичних пісень.

Тексти народного мелосу та епічні твори часто друкували за принципом співвідповідності тем чи протиставлення: подвиг і зрада, героїзм і боягузство. Читач сам робив порівняння, „самовиховувався“. „Як антипод героїко-патріотичного подвигу в думах і піснях про козаків часто виступає зрада інтересів батьківщини, співвітчизників, товариства, близьких…“ [26, с.4], фольклорні тексти рішуче засуджують зраду. Отже, „героїзм — найвище виявлення самосвідомості і мужності у виконанні громадянського обов'язку, що вимагає стійкості, готовності до самопожертви. Актом героїзму є подвиг“ [32, с.102].

Галицька періодика регулярно стежила за появою збірок народних пісень, дум, балад, і навіть рецензії на них у пресі пропагували ідеї патріотизму, героїзму. Сповнена патріотичних ідей рецензія І. Франка „Козацькі часи в народній пісні, з замітками В. Будзиновського“ [20, с.175-177], яку автор починає словами: „Книжка д. Будзиновського являється сповненням давно відчутної потреби. Наш історичний епос, змалювання довговікової боротьби і довговікового терпіння українського народу піснями того самого народу — се один із найкращих висвітів творчості в усій Словянщині“ [20, с.175]. Цей предмет національної гордості, як пише І. Франко, був досі закопаним скарбом. „Отим-то д. Будзиновському належиться щира подяка за те, що виконав план, з яким віддавна носилися деякі патріоти, та якого все-таки нікому було виконати“ [20, с.175]. Однак І. Франко висловлює й деякі зауваження автору: той сплутав поняття народної пісні і думи, допустився помилки у тлумаченні історичних фактів тощо. Але це не зменшує значення збірки. Цю ж збірку І. Франко прорецензував у „Записках НТШ“ [14, с.205-211].

Думами та піснями не обмежувалася героїко-патріотична проблематика в народознавчих публікаціях. Народ возвеличував своїх героїв, підносив до рівня міфологічних і в історичних переказах. Народні перекази про козаків, опришків, повстанців та інших героїв галицькі часописи друкували також часто. Про гордість української дівчини розповідає переказ „Гальшка з Острога“ [30]. Події відбуваються в часи польського поневолення українських земель. На тлі долі княгині Острозької Гальшки (але в переказі її образ подано як типовий образ української дівчини) простежується доля народу, його прагнення до самоутвердження. Правда, цей переказ занадто „олітературений“. Але все ж і в ньому вбачаємо фольклорну основу.

„Дзвінок“ надрукував народний переказ „Український віщун Вернигора“ [9] — про козацького сина, який обороняв Запорізьку Січ від Московщини. Героїко-патріотичної спрямованості народний історичний переказ „Про Семена Палія і про його шаблю“ у „Дзвіночку“ (1936 р.), що його підготував К. Дяченко. Позитивні герої більшості історичних переказів (як правило, вони, реальні) романтичні за своїм характером, відчайдушні, спроможні привабити читача багатством душі, вчинками. Це їх єднає з міфічними героями, у вчинках яких народ також вкладає своє розуміння добра, справедливості, моралі. Часто ірреальні герої покликані виховувати реальних, або ставали їх збірними образами, але перенесеними у казково-міфологічний світ.

Сприйнятним фольклорним матеріалом для найменших читачів є казки. І через них можна пропагувати ідеї героїзму. Одну з таких надрукувала „Ластoвка“ — „Добрий русин і джума“. Цей твір є досить повчальним. Під заголовком читаємо: „казка для науки старих і молодих“. Вона розповідає про доброго Русина, якому нав'язалася страшна хвороба (чума) і наказала повсюдно носити її за собою. Там, де появлявся Русин, помирали всі люди, лише він залишався недоторканим. Набридло доброму Русину позбавляти людей життя. Він вийшов на берег Дністра і скочив з чумою у воду. Сам загинув і хворобу втопив. „Сказка тая учит нас, щобисьмо наш родний край щиро і гарячо любили, як той наш брат-Русин, а єсли треба буде, навьть и житьє за добро нашої Отчизни положили“ [18]. За допомогою казок „Ластoвка“ пропагувала героїзм, ідеї добра. Бо „душа дитини потребує постійного спілкування з ідеалами Добра, з позитивними цінностями“ [1, с.201]. Галицька дитяча періодика друкувала багато художніх творів героїко-патріотичного пафосу, в основу яких були покладені народні перекази, легенди, казки. На відміну від народного переказу, художні твори, побудовані на основі фольклорних переказових текстів ширше подають характеристику героїв, використовують розгорнуті діалоги, монологи, роздуми. Такі тексти глибше сприймають читачі дитячого віку. Однак і в них дотримано закони фольклорних жанрів. Наприклад, чітко окреслена ідея — захист Вітчизни, допомога знедоленим, дотримання християнської моралі. В розкритті образів героїв автори використовували принцип контрасту: неприваблива зовнішність, бідний одяг, але багатство душі. Адже духовне багатство доступне всім. Привабливими є жіночі образи: краса і духовне багатство, патріотизм і готовність до самопожертви тут поєднані органічно. Любов до рідної землі пропагує оповідання „Святогор“ [24, с.84-86], що його написав Ю. Редько на основі давньоруської билини. Сюжет сягає часів язичництва. Героїко-патріотична проблематика в народознавчих публікаціях не обмежувалась часами християнської Київської Русі, а сягала й дохристиянського періоду.

Безперечно, у творах фольклору не можна повністю відобразити всю історію свого народу, а лише головні й окремі події, ідеї. Аби сповна донести до читачів усю правду про історичне минуле, видання друкували статті, зарисовки, розповіді на народознавчі та історико-краєзнавчі теми, які порушували проблему героїзму, героїко-патріотичного виховання. Газета „Русалка“ надрукувала статтю героїко-патріотичного пафосу „Гетьманство Мазепи“ [30]. Завдяки таким публікаціям у читачів формувалися патріотичні почуття, поставав благородний образ лицаря, що є передумовою героїчного вчинку.

В. Шашкевич у журналі „Правда“ за 1867 р. надрукував проблемну статтю „Козацький героїзм і завзятє“ [27, с.22-24], у якій пише, що ми часто згадуємо про Давню Грецію і Рим, шукаємо приклади героїзму в античності, але ж і наша історія знає чимало таких прикладів, скажімо, подвиг козаків під Берестечком.

Чимало творів журналістики і публіцистики, в основі яких лежала проблема героїко-патріотичного виховання, друкувала „Газета шкoльна“. Вибір такої теми педагогічним виданням — закономірний. Адже ці публікації могли використовувати у роботі вчителі, виховувати молодь на героїчних вчинках кращих синів народу. Цьому присвячені статті „Король Данило і перші напади татар на Русь“ [4], „Довбуш“ [4] В. Шашкевича. У текст останнього введено пісні і народні перекази про Довбуша. Те, що перекази не були надуманими, не були літературною містифікацією, а справді були народними, підтверджує хоча б той факт, що аналогічні зразки використала сучасний дослідник М. Влад [2, с.91-92]. Аналогічно до статті В.Шашкевича побудована стаття „Довбуш“ І. Білика [15, с.4-6]. У публікацію введено народний переказ про легендарного ватажка. Галицька преса часто популяризувала героїчний образ Довбуша.

Те, що історія нашого народу сповнена героїчних прикладів, підтверджує й цикл публікацій про києворуських князів у „Весні“ (Коломия, 1878-1880). У кількох числах часопис надрукував статтю К. Заклинського „Якого роду і народності був Михайло Хмельницький, отець гетьмана і історія Богдана Хмельницького від його молодих літ аж до спору з Чаплинським“. Автор використав багатий джерельний матеріал, стаття написана в національно-патріотичному дусі. Журнал „Новий Галичанин“ надрукував статтю „Письма и слова Богдана Хмельницького“ [25, с.273-274], яка розповідає про доблесть і звитягу козацтва, самого гетьмана, за що народ назвав його істинним Богданом (Богом даним). Журнал „Дзвінок“ також використовував різноманітні жанри журналістики, звертаючись до теми народознавства. Такою є стаття „Про Січ і житє запорожців“ [7], яка характеризує історичні причини виникнення Запорізької Січі, життя і побут козацтва, культуру козацького середовища, розповідає про героїчні вчинки козаків. Про Богдана Хмельницького розповіла газета „Батькoвщина“. Перше число (1890 р.) видання відкриває портрет гетьмана. Тут же стаття „Богдан Хмельницький“ — розповідь про його життєвий шлях, доблесті і звитяги.

Цикл публікацій героїко-патріотичного пафосу представив „Літопис Червоної калини“. Серед них — дописи Ф. Коковського „Могила невідомого героя“ [21], „Смерть ст. дес. Чалачана“ [21], „Пролог, виголошений на святі стрілецької пісні в Бережанах“ [22].

Народ повинен свято берегти пам'ять про своїх героїв. Українці завжди дотримувалися цих традицій. Це питання час від часу порушувала й досліджувана періодика. Так, на Зелені свята, коли живі поминають покійних, у Галичині виникла традиція впорядковувати могили Січових Стрільців. Сокальська газета „Голос з-над Буга“ у статті „Свято могил“ [5] закликала читачів упорядкувати до свята могили героїв — борців за волю України. Публікація свідчить про високу національну свідомість сокальчан. Християнський характер цієї традиції підкреслила газета „Мета“: „Пов'язання через молитву тих, що полягли в боротьбі, зі святом радости природи й людського духа, що обоє відновилися силою Божої ласки та невмирущого життя, має глибокий зміст: воно ясно говорить, що життя родиться зі смерти, як день з ночі і що так, як Христос „смертю смерть поправ“, так оця смерть є перемогою над злом, що намагається спинити в її тверезому, непохитному ході“ [23].

Використовуючи тематичне спрямування багатьох творів фольклору, їх героїко-патріотичні засади, преса Галичини переймала ці засади й переносила їх на свої шпальти. Але це — не механічна трансформація героїко-патріотичних засад, а добре продумана концепція, спрямована на виховання молодого покоління, формування національної свідомості. Свідченням цього є журналістські твори та публіцистичні розповіді про славні сторінки української історії, національних героїв. Ідеї, закладені у народознавчих публікаціях галицької преси, що їх вона пропагувала, мали й педагогічно-виховне значення, виконували культурологічну функцію.



1. Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. — Львів, 1996.

2. Влад М. Стрітенє. — К., 1992.

3. Воропай О. Етнографія: наука про націю. — Лондон. 1961.

4. Газета шкoльна. — 1875. — ЧЧ. 3,4,5.

5. Голос з-над Буга. — 1936. — 1 червня.

6. Грабовецький В.В. Олекса Довбуш. — Львів, 1994.

7. Дзвінок. — 1898. — Ч.19.

8. Дзвінок. — 1901. — Ч.19.

9. Дзвінок. — 1902. — Ч.1.

10. Діло. — 1882. — ЧЧ. 34-39.

11. Діло. — 1883. — ЧЧ. 149,150,152.

12. Діло. — 1890. — ЧЧ. 11,15-18.

13. Діло. — 1891. — ЧЧ. 238,240,241-243,245,248-253.

14. Записки НТШ. — 1906. — Т.73. — Кн.5.

15. Знання. — 1936. — Ч.1.

16. Зоря. — 1893. — ЧЧ.1,2.

17. Житє і слово. — 1894. — Т.1. — Кн.2.

18. Ластовка. –1877. — Ч.2.

19. Липинський В. Хам і Яфет // Сучасність. — 1992. — Ч.6.

20. Літературно-науковий вістник. — 1906. — Т.35. — Кн.7.

21. Літопис Червоної Калини. –1935. — Ч.1

22. Літопис Червоної Калини. — 1937. — Ч.6.

23. Мета. — 1931. — Ч.12.

24. Молода Україна. — 1926. — Ч.5.

25. Новий Галичанин. — 1890. — Ч.22.

26. Охріменко П., Охріменко О. Морально-етичні ідеали героїв українських дум і пісень про козаків // Народна творчість та етнографія. — 1992. — Ч.3.

27. Правда. — 1867. — Ч.3.

28. Процев'ят М. Без пісні немає України // Шлях перемоги. — 1998. — 8 липня.

29. Рильський М. Література і народна творчість: Зб.статей. — К., 1956.

30. Русалка. — 1866. — Ч.1.

31. Феномен нації: основа життєдіяльності / За ред. Б.В. Попова. — К., 1998.

32. Філософський словник / За ред. В.І.Шинкарука. — К., 1986.