Іван Чендей

(1922-2005)

Йде другий рік, як немає з нами письменника Івана Чендея, і це надто малий час, аби оцінювати його творчу постать з історичної відстані, та думаю, час не внесе суттєвих коректив у той усталений образ митця, що склався у читача ще за його життя. Офіційні нападки на талант Чендея, котрі довелося чути людям старшого покоління, сьогодні опали, як лупина, зоставивши нам живу насінину.

Іван Михайлович прожив велике життя, отож і зазнав усього, що й більшість наших краян за цей час на історичній дорозі. Двадцяте століття, що припало на долю письменника, було, мабуть, найжорстокішим, з усіх століть, пережитих людством. Дві світові війни породило це століття, привчивши людей до крові, а отже, до знецінення людського життя.

Народився Іван Чендей 20 травня 1922 р. в с.Дубове на Тячівщині в багатодітній селянській родині. То були тяжкі повоєнні роки, та масариківська Чехословаччина, в яку увійшло на той час Закарпаття, бурхливо розвивалося, набувала слави острова добробуту в Європі. Однак добробут так і не дійшов до колоніальної Верховини - тут доводилося, як і сьогодні, не жити, а виживати. Охочий до науки Іван усе-таки після сільської школи здобуває освіту в російській гімназії у Хусті, де на той час відомий нині вчений-фольклорист Петро Васильович Лінтур згуртував навколо себе талановиту літературну молодь. Зі стін Хустської гімназії вийшов, зокрема, талановитий поет-антифашист Дмитро Вакаров.

Починав учитися майбутній письменник у гімназії за демократичної Чехословаччини, та в 1939 р. гортіївська Угорщина окупувала Закарпаття, і до матеріальної скрути додалися ідеологічні утиски. Та все ж у 1941 р. гімназисти видають літературний альманах „Будет день”, де надруковано і літературні спроби Івана Чендея. А в листопаді 1944 р. молодий літератор стає учасником з'їзду народних комітетів, котрий проголосив возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною.

Для соціального зростання біографія Івана Чендея була бездоганна, тож він потрапляє на роботу в головну газету краю „Закарпатська правда”. Одночасно навчається на філологічному факультеті Ужгородського державного університету. І робота, і навчання укріпили його в освоєнні української літературної мови, і то настільки, що згодом найавторитетніші словники ілюструватимуть уривки з його творів як літературну норму.

Коли я навчався в університеті, Іван Михайлович був саме відповідальним секретарем Закарпатської організації спілки письменників України. Треба відзначити, що всіляким білялітературним пройдисвітам він перепиняв дорогу в ряди письменницької Спілки. І під це не раз недоброзичливці підводили ідейну платформу, звинувачуючи його у місництві.

Тим часом тодішні твори письменника цілком уписуються в постулати соціалістичного реалізму, які так тяжко давалися письменникам старшого покоління.

Уже перша книжка новел „Чайки летять на Схід” стала явищем у новій закарпатській прозі. В рамках соцреалізму помістилися і твори збірки „Вітер з полонин” (1958), повість „Терен” (1958), -про минуле Закарпаття можна було писати просто реалістично, а виходило соцреалїстично. Те ж стосується збірки оповідань „Ватри не згасають” (1960). Та влада вимагала від письменників писати про сучасність. Про людину-творця майбутнього. Отут уже талант нерідко спотикався.

Щоб не борсатись у власних сумнівах, Іван Чендей вирішує податися на вищі літературні курси при Літературному Інституті ім.Горького (1960-1962). Два роки, проведених у Москві, де літературне життя тоді нуртувало на повну силу, зарядили письменника новою енергією. Він береться за роман „Птахи полишають гнізда”. Просили сучасної тематики ? - то маєте!

Роман тоді дістав різку оцінку місцевих і не тільки місцевих ревнителів соцреалізму з кандидатським світорозумінням. Не до кебети було тим неборакам, що письменник випередив своїм твором майбутній потужній літературний пласт у радянській літературі, що виявилося згодом у творчості Айтматова, Астаф'єва, Белова, Распутіна, Шукшина та багатьох інших письменників, котрі з об'їждженої траси звернули на пішник і пронизали броньовану сучасність болем одвічного сина землі.

Щоправда, у всесоюзних та республіканських часописах віддали належне романові Г.Карабельников, М. Ільницький, молодий тоді ще В.Фединишенець.

Не забудьмо, що Іван Чендей свого часу допоміг багатьом письменникам старшого покоління вписатися виданнями творів у новий літературний процес, опікував чимало фольклорних видань. Однак несправедливо поставився, приміром, до творчості Юрія Станинця, священика: мовляв, нехай вибирає або духовний сан, або література. Звичайно, він би не зміг допомогти, але все ж, але все ж...

А все ж він згодом заперечить себе тодішнього повістю „Іван”, де комуністичному активістові протистоїть священик. Конфлікт між ними типовий для радянської літератури. Нетиповим, винятковим було те, що перемагає правда священика, а якщо глибше - духовне начало торжествує над пожадливістю і самовпевненістю тимчасової влади.

Повість увійшла до збірки „Березневий сніг” (1968). Було іще на біду оповідання, в якому впізнав себе в неприглядному вигляді один з обласних партійних зверхників.

Знайшлися в компартії письменники напохваті, що засудили твір, але партії було цього замало, то ж у рідному селищі Дубовому організували велике театральне дійство, де вправлялися в словоблуді всілякі підспівувачі влади від імені народу. Досі бачу перед очима замашну рубрику в „Закарпатській правді” „Чому обурилися дубівчани?”

Оскільки Іван Чендей не розкаявся в написаному, його виключають з компартії, що означало великі проблеми із друкуванням творів.

Заново повість „Іван” побачила світ аж у 1994 р. (книга „Калина під снігом”). Звичайно, в часи горбачовської перебудови Іванові Чендею запропонували поновитися в компартії. Та на це він не купився, був серед організаторів Товариства української мови та Народного руху на Закарпатті.

Тепер виведено на світ Божий багато імен, які задовго до 1945 р. возз'єднали духовно наш край з Україною, проте саме Іван Чендей перший заговорив на всю Україну про Закарпаття так, що нас почули. Етапним у всій нашій літературі став роман „Птахи полишають гнізда”, де письменник забив тривогу про духовне спустошення народу, що приводить до його виродження. І це спустошення триває. Коли шукати в нашій літературі паралель Іванові Чендею - то це насамперед Олесь Гончар з його болючим розвитком від „Прапороносців” (1946-1948) до „Собору” (1968).

У доробку Івана Чендея також повісті „Житіє Антона Кукурічки” (1988), „Далеке плавання” (1989). роман „Скрип колиски” (1989). До 80-ліття письменника вийшов двотомник його творів („Вибране”, 2002). Кращі його твори перекладені російською мовою. І сам він активно перекладав з угорської - оповідання Жігмонда Моріца, повість і роман Мора Иокаї. У співавторстві із видатним режисером Сергієм Параджановим він створив сценарій до фільму „Тіні забутих предків”, який після творів Олександра Довженка став новою візиткою українського кіно у світі.

В Україні Іван Чендей здобув найвищі літературні нагороди -Національну премію ім.Т.Г.Шевченка та премію Українського фонду культури ім. В.К.Винниченка. Помер 29 листопада 2005 року.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.