ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ

Коли оглядаєш широку панораму написаного І. С. Нечуєм-Левицьким, бачиш перед собою енциклопедію народного життя, для якої вкрай важливий діапазон, глибина історичного мислення.

Народні типи, народні характери — у його творах. Ці типи, ці характери можна називати поіменно — з „Двох московок”, з „Миколи Джері”, з „Кайдашевої сім'ї”, з „Баби Параски та баби Палажки”, з „Бурлачки”, зі „Старосвітських батюшок та матушок”, з „Афонського пройдисвіта”, з „Чорних хмар”, з „Київських прохачів”, з п'єси „На Кожум'яках” і т. д. і т. д. Цілий магічний калейдоскоп неповторних облич, які творять яскраве обличчя самого народу в найрізноманітніших виявах. Твори прозаїка, як і саме життя,— це арена людських пристрастей, де вони сходяться чи в гармонії, чи — найчастіше — в протиборстві. Загалом, він малює душу народну, і в тій складній єдності, якою є народ, кожен окремий його представник — смертний, зате безсмертна — душа народна.

Письменник-реаліст, І. С. Нечуй-Левицький у колоритних образах змалював цю душу народну такою, якою бачив та знав наприкінці дев'ятнадцятого й початку двадцятого століть, але своїм корінням вона, безсмертна душа народна, сягає не тільки в очевидне майбутнє, а й у менш очевидне минуле, ця народна душа має свої прикметні особливості, які вирізняють її з-поміж інших (водночас і єднаючи з іншими!), а тому-то І. С. Нечуй-Левицький, змалювавши реальні картини свого часу, водночас узявся за написання так званого „ескізу української міфології” під заголовком „Світогляд українського народа”, а тому-то з-під його пера виходять такі речі, як „Перші київські князі Олег, Ігор, Святослав і святий Володимир і його потомки”, а також „Святополк Окаянний”, а також „Унія і Петро Могила, київський митрополит”, а також „Татари і Литва на Україні”, а також „Князь Єремія Вишневецький”, а також „Український гетьман Богдан Хмельницький і козаччина”, а також українські гетьмани Іван Виговський та Юрій Хмельницький”, а також „Богдан Хмельницький під Збаражем і під Зборовом”, а також „Запорожці” і т. д. і т. д. Власне, сучасне життя, історична минувшина й відтак зазирання в майбутнє — це повсякчасна царина його зацікавлень як художника й мислителя, це широка арена для вираження та втілення як національного характеру окремої особистості, так і національного характеру всього народу в сукупності його особистостей....

1988 р.

Гуцало Євген. Літ. Україна.— 1988—24 листопада.