РОЗМАЇТИЙ ТАЛАНТ (ПАНАС МИРНИЙ)

Всі публікації стосовно письменника: ПАНАС МИРНИЙ

В українському літературному процесі останніх десятиріч XIX — початку XX ст. одне з чільних місць належить Панасові Мирному — видатному письменникові-реалістові, з ім'ям якого пов'язаний початок розвитку соціально-психологічної течії в нашій прозі. Такі його твори, як романи „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, „Повія*, повісті „Лихі люди”, „За водою”, „Лихо давнє й сьогочасне”, оповідання „П'яниця”, „Морозенко”, „Пригода з „Кобзарем”, новели „Лови”, „Сон”, нарис „Серед степів”, міцно утвердили нові епічні жанри, в яких глибоке дослідження цілих шарів народного життя органічно поєднувалося з проникливим психологічним аналізом внутрішнього світу окремої особистості.

Сучасна письменникові критика зразу ж помітила те нове, що увійшло в українську літературу з його творами. Іван Франко відзначав, що уже в ранніх оповіданнях Панаса Мирного „Лихий попутав” і „П'яниця” „видно було свіжий і сильний талант”, завдяки якому згадані твори „корисно вирізнилися серед тодішньої української белетристики”. Для Івана Білика, котрий зрозумів суть ідейно-художніх пошуків брата, вже повість „Чіпка” як перша редакція твору, що переросте у багатоплановий роман, була новим явищем, оскільки її автор умів схоплювати соціальні тенденції дійсності і моделювати їх засобами слова. Михайло Драгоманов помітив у Панаса Мирного „охоту і талант” живописця, який не набиває ідейку, „як обруч”, а обирає ті життєві теми, де в самому об'єкті зображення „сидить ідея”. За спостереженням Сергія Єфремова, Мирного цікавили не зовнішні обставини життя, а насамперед люди з їхніми переживаннями, почуттями, настроями.

Характерно, що критики відразу ж помітили багатство і красу мови творів Панаса Мирного. Борис Грінченко відзначав такі гарні прикмети стилю, як „вимовна мова, пластичність, образність, небажання ганятись за дешевими ефектами, уміння розгорнути велику картину, досконало її скомпонувати і обробити деталі”. Це й не дивно, адже ж сам Мирний писав 1914 р. у статті „Рідна мова”: „Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, дослід, почування”. Цим мужнім громадянським вчинком на захист зневажуваної і переслідуваної української мови письменник особливо близький нам сьогодні.

Твори видатного українського реаліста належать до тих справді мистецьких явищ, які не тільки нічого не втрачають з плином часу, а навпаки, посилюють свій естетично-емоційний вплив на читачів. Своїм епосом Панас Мирний збагатив наше слово, підніс його на високий рівень тих художніх досягнень, які характеризували розвиток реалізму в європейських літературах минулого століття.

ПЕТРО ХРОПКО

1995 р.