МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ

МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ

М. П. Старицький — славнозвісний діяч української культури. Ще за студентських років Михайло Петрович під впливом композитора М. В. Лисенка, який доводився йому родичем і з яким він приятелював, полюбив український театр і брав активну участь в аматорських виставах. В 1872—1874 pp. у Києві з великим успіхом пройшов ряд українських спектаклів, серед яких була опера „Різдвяна ніч”. Лібретто до неї написав М. П. Старицький, музику — М. В. Лисенко. Успіх цього спектаклю ще більше наблизив Михайла Петровича до театру. 1883 року він очолив, як антрепренер, першу українську трупу під режисурою М. Л. Кропивницького, з участю М. К. Заньковецької, М. К. Садовського, Г. П. Затиркевич, а пізніше — П. К. Саксаганського та І. К. Карпенка-Карого, Вклавши всі свої кошти в антрепризу, він зразу ж поставив роботу театру на широку ногу: підняв акторські ставки до рівня російських театрів, зібрав великий оркестр і хор, прекрасно оформляв вистави, запрошуючи кращих художників-декораторів; було пошито нові костюми та набуто бутафорію.

Як людина освічена, високої культури, Михайло Петрович зумів прекрасно репрезентувати український театр перед найширшими колами громадянства і популяризувати його в пресі. А міцний ансамбль під режисурою такого майстра, як М. Л. Кропивницький, завойовував чимраз більші симпатії широкого глядача. За два роки театр М. П. Старицького зажив собі широкої популярності та великої слави.

П'єс М. П. Старицький написав щось близько тридцяти п'яти. З усіх українських драматургів він був найбільш театральним, тобто опрацьовував свою драматургічну продукцію для сценічного показу. Щоб поповнити занадто обмежений у той час репертуарі Михайло Петрович, крім оригінальних п'єс, як-от прекрасні соціальні драми „Не судилось” та „Талан”, історичні драми „Маруся Богуславка”, „Богдан Хмельницький” та ін., для більшості своїх п'єс використовував твори інших авторів, не тільки белетристику, а навіть і драматургію, що мало відповідала вимогам театру. З творів Гоголя, крім „Різдвяної ночі”, він переробив для сцени „Тараса Бульбу”, „Майську ніч”, „Сорочинський ярмарок”. Використав для сцени і твори багатьох інших авторів: І. Крашевського — „Циганка Аза”, Є. Ожешко — „Зимовий вечір”, І. Нечуя-Левицького — „За двома зайцями”, Панаса Мирного — „Лимерівна”, „Крути, та не перекручуй”, Я. Кухаренка — „Чорноморці”, В. Олександрова — „Ой не ходи, Грицю”. І треба зазначити, що тільки завдяки М. П. Старицькому більшість творів цих авторів побачили сцену і на довгий час стали репертуарними та популярними серед глядачів. За незначним винятком, всі вони мають великі сценічні якості, насичені музикою, співами, танцями.

Серед широких мас відвідувачів старого українського театру М. П. Старицький як драматург мав найбільшу популярність.

На драматургії М. П. Старицького, М. Л. Кропивницького, І. К. Тобілевича виховувались і зростали цілі акторські покоління, в тому числі і я в дні моєї юності.

1953 р.

Мар'яненко Іван. Минуле українського театру. — К., 1953.



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.