ІВАН ФРАНКО В АВТОБІОГРАФІЧНИХ ВИСЛОВЛЮВАННЯХ

ІВАН ФРАНКО

ІВАН ФРАНКО В АВТОБІОГРАФІЧНИХ ВИСЛОВЛЮВАННЯХ

У промові на ювілеї з нагоди двадцятип'ятиріччя своєї літературної діяльності Франко порівняв себе з пекарем, що пече хліб для щоденного споживання, з муляром, що, муруючи стіну, не тільки кладе гранітні плити, а й часом зцементовує дрібні камінці. „Як син селянина,— говорив ювіляр,— вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почував себе до обов'язку віддати працю свого життя тому простому народові”. Через все життя він проніс почуття обов'язку й потребу ненастанної праці. „Головну вагу,— продовжував ювіляр,— клав я завсіди на здобування загальнолюдських прав, бо знав, що народ, здобуваючи собі загальнолюдські права, тим самим здобуває собі і національні права. І сам я в усій своїй діяльності бажав бути не поетом, не вченим, не публіцистом, а поперед усього чоловіком. Мені закидали, що я розстрілюю свою діяльність, перескакую від одного заняття до іншого. Це було, власне, випливом мого бажання — бути чоловіком, освіченим чоловіком, не лишитися чужим у жоднім такім питанні, що складається на зміст людського життя. А пізнавши що-небудь, я бажав і всіх сил докладав довести й інших до того, щоб зацікавилися тим і розуміли це. Дехто оправдував мене тим, що важкі обставини життя, конечність заробітку спонукувала мене кидатися на різні поля. Але мені здається, що тут більше причинилася моя вдача, те гаряче бажання — обняти цілий круг людських інтересів”.

В одному з листів до Кримського Франко назвав себе більше популяризатором, ніж оригінальним ученим, і додав: „Я тільки те чую, що і в свої наукові і публіцистичні праці я вношу свій темперамент і цим способом розбуджую зацікавлення до порушуваних мною питань у людей, що досі й не підозрівали цих питань. Для Галичини це досить багато”. Нагадаю, що ці слова відносяться до 1898 р. і що більшість його наукових праць написана пізніше.

В тому ж листі Франко вказував, що взірцями для нього в літературі були Золя, Діккенс, Брет-Гарт, Марк Твен і Щедрін. „Зрештою,— підкреслював письменник,— я шукав собі сам дороги, пробував різних тонів і різних манер, дивлячись на одно,— щоб зміст був свій, щоб душа твору була частиною моєї душі”.

1951 р.

Возіях Михайло. З жаття і творчості Івана Франка. — К.. 1955,— С 29-30.