Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Стаття БОРИС ГРІНЧЕНКО
З ЛЮБОВ'Ю ДО ЗНЕДОЛЕНИХ

Бориса Грінченка, сімнадцятирічного юнака, у літературу благословив Іван Нечуй-Левицький, подавши перші його вірші у львівський журнал «Світ», де вони були опубліковані 1881 року.

Незважаючи на те, що початок творчості Грінченка припадає на період дії горезвісного емського указу 1876 року, за недовгий вік (неповних 47 років) він написав стільки, що його творча спадщина вмістилася б хіба що у п'ятдесятитомному виданні. Відомий український письменник Микола Чернявський, відзначаючи дивовижну працьовитість Грінченка, сказав, що він «більше працював, ніж жив».

Іван Франко назвав Бориса Грінченка другим (після Михайла Старицького) письменником, який намагався проламати «псевдошевченківські шаблони» і вивести українську поезію на нові обрії. Його поетичну спадщину складають збірки «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Під хмарним небом» (1893), «Пісні та думи» (1895), «Хвилини» (1903) тощо, У них підноситься любов до України, змальовується життя української інтелігенції, уславлюється героїчне минуле українського народу, викривається колоніальна політика царизму.

Вагомий внесок письменника і в класичну драматургію. Близько десятка соціально-побутових та історичних п'єс полюбилися глядачам у виконанні таких відомих корифеїв української сцени, як Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Ганна Борисоглібська. Це «Степовий гість» (1897), «Серед бурі» (1897), «На громадській роботі» (1898—1899) та інші.

Дуже багато зробив Грінченко для розвитку освіти. Працюючи майже десять років учителем у школах Харківщини та Катеринославщини, він віддається культурницько-просвітній діяльності, навчає селянських дітей грамоти, стає свідком безправного і нужденного становища вчителів, численних утисків і переслідувань національно свідомих педагогів з боку великодержавників. Багатющі спостереження над шкільним життям стали поштовхом для написання оповідань «Непокірний», «Екзамен», «Дзвоник», багатьох інших.

З появою Грінченка в українській прозі потужно запульсувала дитяча тема. Його твори вражали тонким знанням дитячої психології, гуманістичним пафосом, вірою в здатність підлітків здолати перешкоди до світлої мрії. Великий знавець дитячої душі, митець намагається розкрити душевні переживання героїв у екстремальних ситуаціях, показати внутрішній світ неординарно мислячих дітей, обділених долею («Украла», «Палії», «Без хліба»).

Епічна спадщина письменника охоплює близько півсотні реалістичних, нерідко сповнених трагізму оповідань і повістей про долю селян, шахтарів, інтелігенції. Вершинним набутком його прози стали наповнені соціальним звучанням повісті «Серед темної ночі» (1900) та «Під тихими вербами» (1901), що засвідчили зміни у світогляді автора.

Крім художніх творів Грінченка, значний інтерес викликають його літературно-критичні праці, студії і розвідки про творчість відомих українських письменників — Івана Котляревського, Петра Гулака-Артемовського, Євгена Гребінку, Пантелеймона Куліша та інших. Він — автор відомого чотиритомного «Словаря української мови» (1907—1909), відзначеного Російською академією наук премією Миколи Костомарова.

Після смерті Грінченка Михайло Коцюбинський у листі до дружини письменника Марії Загірньої писав: «Нехай буде потіхою Вам, як і всій Україні, що він був серед нас, що його велика праця, його велика любов до народу не згинуть ніколи і в них він ще довго житиме серед вдячних нащадків».

ГРИГОРІЙ СЕМЕНЮК