Володимир Самійленко „Я Ж ВАС УСІХ РОЗУМІЮ НАСКРІЗЬ!”

Всі публікації стосовно письменника: ВОЛОДИМИР САМІЙЛЕНКО

Поет-лірик, гуморист і сатирик, драматург і перекладач — таким залишився в українській літературі Володимир Самійленко. Він народився 3 лютого 1864 року в с Великі Сорочинці Миргородського повіту на Полтавщині. Навчався в Полтавській гімназії та на історико-філологічному факультеті Київського університету.

Друкуватися почав у 80-х роках минулого століття в галицьких журналах „Зоря”, „Дзвінок”, „Правда” під псевдонімом В. Сивенький. 1887 року окремі його вірші побачили світ у харківському альманасі „Складка”. Російська цензура брутально знівечила першу збірку лірики, що під назвою „З поезії В. Самійленка” вийшла 1890 р. в Києві, а в 1906 році у Львові з'явилася збірка поезій „Україні”.

Центральною темою творчості є доля рідного краю, пристрасне бажання бачити його вільним і щасливим. Звертаючись до постатей найбільших світочів українського народу — Тараса Шевченка („На роковини смерті Шевченка”), Леоніда Глібова („Пам'яті Л. І. Глібова”), Лесі Українки („На смерть Лесі Українки”), передаючи почуття всенародної шани й любові до геніїв, поет акцентував суспільну значущість теми покликання митця і його ролі у житті народу, сили поетичного слова.

Національно самобутня творчість Володимира Самійленка відзначалась високою мовною культурою („Українська мова”, „Ямби”, „Не вмре поезія”). „Мова його поезій,— писав Іван Франко,— се один великий комплімент для будущої національної і літературної мови України, нехибна вказівка, куди мусить іти її розвій”.

Справжнім мистецьким шедевром стала „Вечірня пісня”. Написана сто років тому, вона сьогодні як колискова мелодія звучить з телевізійного екрана.

Утаємничена розмова з сонечком, прохання-вмовляння ного не гніватись і не лишати людину наодинці з темрявою, однаково зворушують своєю ніжністю, добротою 1 ласкою як дітей, так і дорослих.

Рідною творчою стихією Самійленка були сатира і гумор. Перші його твори цього жанру — „Ельдорадо” і „Горе поета” — датовані 1886 роком. Автор одразу захопив читача влучним і дотепним словом, іскрометним гумором, викривальною сатирою, що були закорінені в народну творчість.

„Найбільше любується” Самійленко, як зауважив Іван Франко, в жанрі політичної сатири. З-під його пера виходять гострі й дошкульні сатиричні твори, в яких різко висміяно самодержавний лад і колоніальну політику Росії („Ельдорадо”, „Сон”, „У Гайхан-бея”), а також доморощених лібералів-гнучкошиєнків і горе-патріотів, що, не злазячи з печі, „служили” Україні („На печі”, „Патріота Іван”, „Патріот”). Щоб пробитися крізь цензурні заслони, автор часто вдається до різноманітних засобів завуальованості змісту: форми сну, фантастичних видінь, алегорії, символіки тощо.

У творчому доробку письменника є й драматичні твори, найвідомішими серед яких є „Чураївна” (1894) та „У Гайхан-бея” (1894).

Слова Івана Франка, винесені в заголовок статті, напрочуд точно характеризують Володимира Самійленка як людину доброзичливу, з почуттям гумору, великого знавця людської душі.

Поет мріяв на схилі літ купити хату в рідних Сорочинцях, над річкою, і там доживати віку. Але йому судилася доля багатьох українських письменників: померти в нужді та злиднях. Це сталося 12 серпня 1925 року в Боярці під Києвом. Як згадує Марія Грінченкова, „ховати прохав не раніше, як за три дні, щоб не поховали живого. Та хоч би він цього й не прохав, то не можна було поховати швидко: не було грошей”.

Пішов із життя митець глибоконаціональний, чиї твори відзначались високою поетичною і мовною культурою і в яких постала багатожанрова партитура вічних мотивів духовного буття народу.

ГРИГОРІЙ СЕМЕНЮК

1997 р.