ІЗ КОРЕНЯ НАРОДНОГО Архип Тесленко

Всі публікації стосовно письменника: Архип Тесленко

Худорляве обличчя з великим лобом, що вгорі трохи прикритий пасмом темного волосся. Широко посаджені глибокі очі, в яких задума, розум і трохи суму переплелися з відкритою добротою. Пухнасті вуса над голеним підборіддям, мов два пташині крила перед змахом, спустилися кінцями вниз. А одяг якнайскромніший — чорна сорочка із стоячим комірцем, застібнутим збоку, поверх якийсь шкарубкий піджачок-сірячина.

Щось аскетично-бідацьке і в той же час симпатично-щире та мудре зачаїлося в портреті, знаному нами ще з дитячих, школярських літ.

Архип Тесленко... Серед творців дореволюційної української прози, здається, це була одна з найтрагічніших постатей. Доля цієї людини мовби увібрала всі біди та нещастя, котрі переживала творча талановита інтелігенція в умовах самодержавства на початку двадцятого століття.

Архип Юхимович Тесленко народився 2 березня 1882 року в невеликому селі Харківцях Лохвицького повіту на Полтавщині в багатодітній убогій селянській родині. Батько майбутнього письменника, крім хліборобства злиденного, аби заробити ще якусь копійку додаткову на утримання сім'ї та допомогти землякам, писав селянам різні скарги й „прошенія”, був таким собі народним адвокатом, захисником, оборонцем бідарів. Архипова мати ходила на поденщину. Але все ж уберегти своїх дітей від голоду та злиднів Тесленки не могли, малята їхні мерли одне за одним. І з десяти вижило тільки двоє.

Отож страждання трудової людини в умовах соціальної, класової нерівності суспільства спостережливий хлопець бачив уже з найранішого дитинства, і все те, зрозуміло, формувало у певному напрямі свідомість жадібного до знань підлітка.

Але вчитися Архип зміг тільки з десятилітнього віку, коли батьки, зібравшись зі скромними можливостями своїми, віддали сина до церковнопарафіяльної школи, а потім до Харківської церковновчительської школи, після закінчення якої можна було вчителювати в початкових класах.

На той час у школяра вже прокинулося бажання докопуватися до першооснов усіх життєвих явищ, шукати відповіді на оте невситиме питання — чому? Чому одна людина, народившись за всіма законами природи, як і інші, проходить крізь життя, зігріта й опромінена сонцем, друга ж, хоч як щиро та запопадливо працює, як спину гне, а все животіє десь у притінку. Чому хтось, скільки й сил стає, приречений грудьми перти плуга, потім сіяти й жать, а якийсь білокостий голубокровець тільки те й знає, що купається в розкошах, наче вареник у маслі... І чи прийде коли кінець такому порядкові в світі?..

Ті надто дорослі міркування та зацікавлення юнака, оте вільнодумство дедалі більше насторожували попа Андрієвського, і він незабаром все зробив, щоб позбавити Тесленка можливості продовжувати навчання.

Опинившись поза школою, Архип батракував, а у вільні хвилини займався самоосвітою, збирався все ж тримати екзамен на звання народного вчителя. Та життя готувало на життєвому шляху майбутнього письменника непереборні бар'єри.

Тесленко влаштовується писарчуком у волосному управлінні, працює в нотаріуса, врешті перекваліфіковується на телеграфіста.

А потяг до творчості все більше захоплює його, і він пише вірші, етнографічні нариси, п'єси, оповідання, в яких правдиво й чесно відображає те, що бачить,— соціальну нерівність, експлуатацію людини людиною, бідність та злиденність одних і розкіш інших.

Але в тій ранній творчості письменника ще тільки несміливо бринять мотиви боротьби із соціальним злом. Лише згодом, напередодні революції 1905 року в Росії, Архип Тесленко створює перші реалістичні оповідання — „Хуторяночка”, „За пашпортом”, „Мати”, в яких починають окреслюватися ті привабливі риси прозаїка, що потім поставили його ім'я в ряд кращих митців тогочасної України.

Цілком зрозуміло, що мимо молодого письменника не могла пройти перша російська революція 1905 року. Проживаючи в той час у рідному селі Харківцях, Архип Тесленко активно включився в пропагандистську роботу, брав участь у політичних заворушеннях, що відбувалися на Полтавщині.

Після поразки революції, ховаючись від переслідувань царської влади на правах „безпашпортного перебіжчика” в Києві, Архипові Тесленку все ж щастить у газеті „Громадська думка” та журналі „Нова громада”, котрі редагував Борис Грінченко, опублікувати ряд творів гострого політичного спрямування, зокрема сатиричні оповідання „Радощі”, „Любов до ближнього”, „У схимника”, „Школяр”.

І все ж утекти від отого двоголового орла із розчепіреними кігтями, що став символом-гербом царської імперії, Тесленку не вдалося: восени 1906 року його заарештовують, два літа й дві зими тягають по тюрмах і тільки потім тяжким етапним шляхом відправляють на заслання до Вятської губернії.

А в той час на батьківщині письменника готувався новий політичний процес, і Тесленка знову повертають назад у Лубни. І хоча його визнали невинним у цій справі, проте відправили назад на річку Каму відбувати раніше присуджене заслання. Знову етап, знущання конвойних, хвороба на тиф, трудне одужання і дальша путь невільника. Коли ж Тесленко під вартою прибув на місце покарання, наступного дня термін його заслання кінчився.

Повернувся Архип Тесленко додому вже тяжко хворим. Стара мати кидається рятувати його. Та через рік сама помирає, про що прозаїк розказав у зворушливому оповіданні „Немає матусі”.

Ті неповні два роки, що лишилося йому жити (серце Архипа Юхимовича перестало битися 28 червня 1911 року), були справжнім творчим подвигом цієї винятково талановитої людини, яка встигла написати цілу низку прекрасних художніх полотен: „Страчене життя”, „Поганяй до ями!”, „Свій брат”, „В тюрмі”, „Що б з мене було?” та ін., в яких створив привабливий образ сільського революціонера, показав пробудження свідомості селян-бідняків, визрівання їх протесту проти соціальної та національної несправедливості.

Є книги, які читаються й перечитуються заради відпочинку, естетичної насолоди чи любування вишуканістю стилю, акварельною грою слова.

Створене Архипом Тесленком не належить до цієї категорії літератури. Його повісті та оповідання сприймаються людьми найчастіше раз на ввесь вік, так вони палять душу суворою, жорсткою, анітрохи не прикрашеною правдою життя, такий незгладимий слід лишають у читацькому серці, що вже не забуваються ніколи. Якщо користуватися термінологією малярства або прикладного художнього мистецтва, можна було б сказати, що картини свої щемливі Архип Тесленко випалював вогнем страждання по найміцнішому дереву рукою сильною та рішучою.

Саме тому й розповідь про страчене життя, і повіствування про оті страшні кроки сміливця до ями, і реквіємні слова прощання з матір'ю — все те, прочитане людиною ще в шкільні роки, оселяється в свідомості десь поряд із совістю, сумлінням, і раз по раз будить у душі оте невситиме питання — чому? — яке ще з дитинства хвилювало Тесленка, і він тепер чесно й правдиво відповідав на нього.

То був голос людини, в якої монархічна жорстока влада після революції 1905 року забрала, здається, все до останку. Але письменник і в умовах свавільного терору лишався вірний ідеалам революційного демократа, піднімався й далі до висот соціально-класового мислення, зближаючись в устремліннях своїх із найдалекогляднішими мислителями епохи.

Характер кремінно-цільний, борець безстрашний, митець безпощадно-реалістичного письма,— таким бачиться нам Архип Тесленко крізь серпанок десятиліть, котрі відділяють наше сьогодення від його часу.

1982 р.

Дрофань Анатолій. Із кореня народного//Рад. освіта.— 1982.— 5 березня.