Всі публікації щодо:
Васильченко Степан
УЧИТЕЛЬ З ІЧНІ
У когорті майстрів української класичної новелістики Степан Васильченко посідає чільне місце. Його творчість ось уже багато років користується незмінною любов'ю. Для людей мого покоління з дитинства знайоме ім'я цього письменника. Оповідання „Мужицька арихметика”, „Талант”, „Циганка”, „Осінній ескіз” стрічалися нам іще в шкільних хрестоматіях, читанках. Окремі місця з його творів учителька читала напам'ять у класі, і в її устах слово письменника набувало особливої сердечності, захоплюючи своєю якоюсь справді чарівною силою. Широко знана п'єса з народного життя „На перші гулі”, ця річ так і яскрить гумором, зігріта м'яким ліризмом, завдяки чому довгий час входила до репертуару шкільних і сільських драмгуртків. А повість „В бур'янах” про дитинство Тараса, безперечно, належить до кращих творів нашої художньої Шевченкіани.
Слово Степана Васильченка не застаріло, і це свідчить багато про що. Чим же приваблює нас творчість цього письменника? Завдяки чому й нині воно зберігає свою первісну свіжість, живе й природно входить у нашу свідомість, збагачуючи душу високим і прекрасним нарівні з кращими творами російської й української класики?
Гадаю, що проза Степана Васильченка знаходить шлях до сердець читачів передовсім тому, що вона правдива й поетична, зігріта почуттям поваги до людської особистості, нехай навіть це буде всього-на-всього безпритульний хлопчисько, що прижився в тюрмі, „пацанок” з однойменної новели чи герой кількох оповідань невдаха-вчитель — зацькована, затуркана істота, що відбила в собі всю безправність дореволюційної школи на Україні. Талант мужності й талант співчуття, без яких не буває справжнього письменника, вищою мірою був притаманний цій людині, виявляючись і в творчості, і в життєвих вчинках.
Віддавши багато років учителюванню, Васильченко охочіше за все писав про школу і для школи. Але хоч мовиться про письменника-педагога, творам його зовсім чужі моралізаторство, повчальний тон — перед нами справжній художник, який цілком довіряє переконливій силі образу. Знавець народної душі, Васильченко відкриває в ній дедалі нові якості, захоплюється працелюбністю, високою моральною силою, яскравою талановитістю свого народу, яка з особливою красою виявляється в дітях — тямущих, веселих, пустотливих героях письменника.
Поезія оповідань Степана Васильченка — в їхній людяності. Стиснуті, емоційно наснажені, вони відзначаються теплотою, душевною інтонацією, тонким психологізмом, внутрішньою делікатністю й совісністю — одне слово, тими якостями, які так зворушують нас, скажімо, в художній прозі Антона Павловича Чехова.
Майстерність Степана Васильченка не потребувала зовнішніх ефектів. Він був чутливий і до музики слова, постійно вдосконалював свій літературний стиль, збагачуючи його народною образністю і пісенною ритмікою, та все ж головною його турботою залишалося прагнення до граничної життєвої правди.
Крізь усі випробування долі письменник проносить віру в краще майбутнє. Сюжети його оповідань можуть бути трагічні, картини сумні, але й тоді душі героїв несуть у собі світло надії, мовби лягає на них відблиск вранішньої зорі.
Поезія отроцтва, чистота дитячої душі, її світлі мрії, фантазії, пристрасті, що тільки зароджуються,— це, мабуть, найулюбленіші мотиви творчості Степана Васильченка. До нього мало кому з наших прозаїків щастило так проникливо заглянути у світ дитячої психології, з такою чуйністю, делікатністю, ніжністю доторкнутися до найзаповітнішого в ній, інколи з сумом, а інколи з мудрою усмішкою, з лагідним гумором передати радощі й печалі юної душі, бурхливі пристрасті маленької людини, в примхах, витівках і пустощах якої виражається глибоко пережита відповідь на образи й прикрощі.
Герої Степана Васильченка бувають нещасливі, проте по и и не ущербні і кращим з них знайома краса мужності дружби, товариства, вони здатні захистити слабкішого, не принизити свою гідність — це люди здорової народної моралі.
Професійний педагог, патріот і гуманіст, Степан Васильченко може бути уособленням того, що ми вкладаємо в поняття народний учитель. Незгасаючий інтерес сучасних читачів, надто вчителів, школярів, молоді, до його творів пояснюється, певно, тим, що в особі цього письменника поєдналися проникливий лірик, дотепний художник і досвідчений педагог-вихователь, здатний ненав'язливо, з незмінними доброзичливістю й тактовністю сказати юному читачеві потрібне правильне слово на початку його життєвого шляху. Шляхетність, інтелігентність, відданість обов'язкові — все є було у Васильченка, все це він, людина передових демократичних переконань, що самовіддано трудилася в ім'я духовного розвитку свого народу, проніс крізь роки „і десятиліття. І ще було в ньому якесь по-юнацькому загострене почуття прекрасного і той вроджений оптимізм, життєрадісність міцної народної натури, що надавали світлого, стверджувального характеру навіть тим його творам, в яких відбилися похмурі картини минулого.
1979 р.
Гончар Олесь. Письменницькі роздуми.— К., 1980.— С 81—83.