Всі публікації щодо:
Сосюра Володимир

ВОЛОДИМИР СОСЮРА „СПЛЕЛИСЯ БОРОТЬБА І КОХАННЯ...”

6 січня 1898 року в містечку Дебальцево на Донеччині у романтичної кароокої красуні-сербіянки Антоніни Локотош в робітничій родині народився хлопчик. Йому судилося пройти через заграви пожеж української національно-визвольної революції в складі петлюрівської армії („І пішов я тоді до Петлюри”), червоноармійцем воювати проти білополяків і, нарешті, вже в 20-х роках XX ст. стати „відомим вкраїнським поетом” Володимиром Сосюрою.

Оборонець національного духу і ніжний лірик новітньої доби, автор ліричних перлин „Так ніхто не кохав”, „Коли потяг у даль загуркоче”, „Васильки у полі...”, глибокопатріотичного шедевра „Любіть Україну” та історично-романтичних поем „Махно” і „Мазепа”, трагічного мартиролога української літератури й культури „Розстріляне безсмертя”, він вписав яскраву сторінку в книгу нашої духовної пам'яті.

„З самого дитинства я люблю поетів, у чиїх творах головне місце віддано почуттям. Виробився навіть своєрідний критерій оцінки: розтривожить серце — значить, справжня поезія”,— писав на схилі літ Сосюра. І, мабуть, тому поет намагався все життя тривожити читача, озвучуючи свої глибокі почуття, оспівуючи красу і любов.

Різноманітна жанрова і тематична партитура його вірша, широка гама людських переживань, автобіографічність, щирість, безпосередність, правдивість були основними прикметами поезії Сосюри. Уславився він насамперед як тонкий лірик, співець кохання. Його художні твори збагатили світову скарбницю інтимної лірики. Чимало у Сосюри взірців чудових патріотичних поезій. Деколи нелегко визначити, чого в його творах більше — боротьби чи кохання, настільки органічно вони поєдналися в душі генія:

Сплелися Боротьба й Кохання,—

І кращий хто, не знаю я.

(„Залізниця”).

його лірика вражає художніми тропами великої емоційної сили, гіперболізованим образом найпрекраснішого почуття:

Якби помножити любов усіх людей,

ту, що була, що є й що потім буде,

то буде ніч. Моя ж любов, як день,

не знають ще чуття такого люди;

несподіваними порівняннями (пахнуть поцілунки, як китайський чай; такий я ніжний, такий тривожний, мов осінняя земля; любов, як у серці багнет); яскравими епітетами (тихі очі твої золоті; вишнева Україна; коси сумні; солодка мука; зоря малинова); вражаючими метафорами (твої губи — розтулена рана; в'яне серце моє од щасливих очей; і зацвіли старі пеньки; потрясали кістки ці безумні круки) тощо.

Поет оспівує любов не тільки до коханої, а й любов до України, нашого народу, рідної мови. І ця непідробна синівська любов нерідко доходить у Сосюри аж до жорсткої категоричності:

У голові твоїй — макуха!

Хіба ж ти можеш жить сама.

Російсько-польська потаскуха.

Малоросійськая тюрма!

Веди ж, безумна, до загину

Мене на розстріли і жуть!

Ах, я люблю тебе, Вкраїно,

І сам не знаю, що кажу!

(„Мазепа”).

Гарно сказав про нашого генія Михайло Стельмах: „Донець — початок його творчості. Дніпро — розвій, а епілога нема й не буде, бо Сосюра завжди з нами, з народом своїм навіки! На віки!”

ГРИГОРІЙ СЕМЕНЮК

1997 р.