Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Стаття Іван Багряний
Вивчення роману Івана Багряного «Тигролови» на тлі історичних подій та явищ із застосуванням інтерактивних методів навчання.

Н. Білоус,

аспірант Вінниця

 

Програма з української літератури передбачає вивчення в 11 класі загальноосвітньої школи творчості Івана Багряного та характеристику пригодницького роману «Тигролови». Як переконує досвід, робота ця буде набагато ефективнішою, коли використовуватимуться матеріали з історії України. Адже, як зазначає відомий методист Є. Пасічник, художня література не лише відтворює життя конкретної історичної епохи. Вона здатна заглянути у майбутнє, вловити найважливіші тенденції історичного розвитку, перерости рамки часу. Геніальні творіння минулого є певною мірою своєрідною проекцією у сучасність [1:247].

Під час вивчення роману І. Багряного «Тигролови» великого значення надаємо інтерактивним методам навчання, які враховують суб'єктивний досвід учня-читача та процеси розумових операцій. Інтерактивне навчання — це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету — створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність [2:9].

Уроки, на яких має місце інтерактивна діяльність, дають змогу висвітлити тему ґрунтовніше, використати нові резерви педагогічного впливу на старшокласників.

Творчість Івана Багряного цікавить сьогодні багатьох дослідників та літературознавців. Зміст його роману «Тигролови» виходить далеко за межі пригодницького жанру і дає досить повне уявлення про жахливі сторінки нашої історії — сталінські репресії 30-х років.

Для того, щоб учні змогли краще зрозуміти цей твір, необхідно ознайомити їх з біографією І. Багряного, оскільки «Тигролови» є своєрідним варіантом осмислення письменником трагедії власного життя. Здійснити це можна за допомогою рольової гри «Інтерв'ю письменника».

Учитель ділить клас на пари (по партах). Один учень виступає в ролі кореспондента, другий — у ролі — І. Багряного. Старшокласники, які представляють творчу групу «кореспондентів», ставлять запитання з біографії та творчого шляху Багряного напарникам по парті, які виконують роль самого письменника. Для відповідей учні можуть використовувати матеріали з біографії, написаної самим же Багряним, та листи.

Орієнтовні запитання та відповіді:

• Назвіть ваше справжнє ім'я. Іван Павлович Лозов'ягін.

• Розкажіть, будь ласка, де ви народилися?

Народився 17 вересня 1907 (6) р. на Полтавщині (тепер Сумська область), зростав у м. Охтирці на Харківщині... Охтирка й Охтирщина проглядає в багатьох моїх творах — у повісті «Смерть», в оповіданнях «Просвітяни», «Соняшні плями», «Останні два», «Нероз-гадана таємниця тов. Бурдуна»; у книжці вибраного «На довгій ниві», в автобіографічному нарисі «Про самого себе» я теж приділив чимало місця Охтирці. В автобіографічній повісті «Удосвіта» також багато сказано про Охтирку. Саме Охтирку, а не Роменське Засулля, я вважав завжди своєю батьківщиною...

• Де ви здобували освіту, які уподобання мали в юності?

Спершу закінчив церковно-приходську школу, в 1916—20 pp. вище-початкову школу, потім, в 1922—23 роках, скінчив Краснопільську художньо-керамічну профшколу, а з 1926 по 1930 р. вчився в Київськім художнім інституті (колишній Всеукраїнській мистецькій академії). Саме в час навчання в інституті мав інший фах — літературу, — в якій проявляв свої антирежимні, самостійницькі, антикомуністичні наставляння...

• Як розпочиналась ваша літературна кар'єра?

Літературою почав займатись дуже рано, якщо мати за літературну працю дитяче писання віршів. Вірші я почав писати українською ще в російській церковно-приходській школі. Почав я їх писати з протесту проти вчителя і вчительки, які мене злісно називали «мазепинцем», бо я лічив в арифметиці не так, як вони веліли, а так, як навчила мати: один, два, три, чотири

.... шість вісім.... тощо. Це було завзяте змагання.

І от під впливом збірки байок Глібова та «Катерини» Шевченка, які я дістав нелегально, я почав писати войовничі вірші в другому класі церковно-приходськоі школи восьмирічним хлоп'ям. Три чи чотири роки пізніше, в вище-початковій школі, я вже був редактором шкільного журналу «Надія», що виходив в українській мові, бо вже тоді школа була українська.

Як письменник і поет, належав до т.зв. «попутників», тобто письменників «непролетарських» щодо ідеології. Літературну кар'єру почав у 1926 році в Києві, в журналі «Глобус» та «Життя й революція»...

• Яким літературним об'єднанням надавали перевагу?

Належав до літературної організації «Марс» (Майстерня Революційного Слова), що була організацією т.зв. «попутників», куди входили найвидатніші письменники-«попутники» того часу: В. Підмогильний, Д. Фальківський, Б. Тенета, В. Антоненко-Давидович, Г. Косинка, Є.Плужник, Т Осьмачка.

Також був приятелем найбільш опозиційно налаштованих письменників і політичних діячів в Україні в кінці 20-х років, таких як М. Хвильовий, Остап Вишня, М. Куліш, М. Яловий, Христовий, Досвітній тощо.

• Розкажіть, будь ласка, про ваше ставлення до тогочасного режиму.

Моє ставлення до більшовизму та більшовицького (окупаційного для України) режиму визначилось дуже рано. Головну роль тут відіграла доля близьких мені, політично активних людей, що брали участь у революції як соціальній, так і в національно-визвольній. Два старших брати були розстріляні чека в 1922 році за приналежність до небольшевицької партії, за їх непримиренну позицію щодо РКП (б) та її експозитури — КП (б) У.

Під жорстокі репресії потрапили і ті з рідних по материнській лінії, хто проявив себе активно в революційних подіях, борючись хоч і проти реакційного російського монархізму, але не на стороні більшовиків.

Доля моя теж була цим визначена, — тобто долею моїх рідних. З одного боку тому, що я, згідно з більшовицькою політикою і тактикою, повинен був нести відповідальність за своїх ближніх, «вина» яких перекладалась автоматично на менших і тяжіла над ними. А з другого боку тому, що вплив старших братів не минув безслідно.

• Коли ви потрапили на заслання?

У 1928 році підданий совєтською критикою остракізмові, яко «антисовєтський» поет і письменник, «куркульський» ідеолог. Початок остракізму був покладений статтею марксівського критика Правдюка в журналі «Критика» №10 за 1931 рік (Харків).

У 1932 р. був заарештований за політичний (самостійницький український) ухил в літературі й політиці й ув'язнений в харківській т.зв. «внутрішній» тюрмі ГПУ. Присуд відбував у таборах т.зв. БАМЛАГУ.

У 1936 р. була втеча з-під опіки НКВД, потім я переховувався між своїми людьми в Суданському та Буреїнському районах.

Тую «родіну» я пройшов від Києва до Чукотки, до Беренгової протоки й назад. Пройшов під опікою опричників з ГПУ-НКВД, переходячи поступово через всі митарства... Ціла молодість похоронена там. А решта життя прожита в загальному концентракту, ім'я якому СРСР, де така категорія людей (а саме категорія політично неблагонадійних) позбавлена права голосу й приречена на вічний стан моральної депресії, не кажучи вже, що вона часто позбавлена праці й життьових засобів і вічно загрожена новими арештами та ув'язненнями.

У 1937 році я повернувся додому, де мене знову арештували. У 1940р. звільнили за недостатністю матеріалів для повторного засудження.

• Коли ви емігрували з України?

У 1945 році я емігрував на Захід (через УПА до Словаччини, потім — Німеччини).

• Розкажіть про історію написання пригодницького роману « Тигролови».

Історія народження кожної книги дуже цікава і може бути навіть повчальною. А історія народження книги українського письменника-емігранта особливо. Надто ж може бути цікавою історія народження саме цієї книги.

Зразу ж обмовлюся, що я прекрасно знаю, що ця книга не шедевр. Але так само я прекрасно знаю, що вона досить популярна, читана людьми різних уподобань і рівня освіти та соціального стану, і здебільша всім припала до серця, а значить — вона виконувала і виконує свою функцію. А значить — вона є більш-менш письменницькою удачею. Але не в цім суть. А суть у тім, що в таких умовах, як писана ця книга, взагалі книги не пишуться.

Якось ми лежали з Аркадієм Любченком у Мор-шині під смерекою, на моховинні проти осіннього сонечка і «загоряли». І розмовляли про війну, про партизанку, про політику, та й з'їхали, як і належиться, на літературу.

І тут я, щоб під'юдити цього талановитого письменника-прозаїка, сказав йому безапеляційно, що збираюся написати роман або повість, а не якусь там збірку новел. Це було напівжартома.

Любченко почав кепкувати й відраджувати мене від марної трати енергії, бо, мовляв, проза — це окремий жанр, тяжкий, треба покликання окремого, а ваше, мовляв, покликання — це поезія. Тоді я, щоб переконати його таки в серйозності заміру, експромтом виклав йому сюжет майбутньої книги. Це був пізніший сюжет «Тигроловів» у точності. Але все одно я його не переко-нав. Та й справді — від задуму до виконання — дистанція колосальна. Він сміявся від усієї душі з такого зухвальства і блюзнірського, на його думку, заміру — писати повість чи роман. На тому ця весела розмова і скінчилася.

Пізніше я дізнався, що гестапо заарештувало Любченка... І страшно його шкода. Вже ввижається картина, як ця шляхетна людина вже теліпається десь на мотузці, перелицьована смертю до невпізнання, на якомусь брудному перехресті Львова, перед юрбою... Згадалася сонячна година, коли ми лежали під смерекою. Згадалась розмова... І тут я пригадую свою обіцянку Любченкові написати роман...

І я вхопився за це, як топлений хапається за соломинку. Ця рятівнича соломинка: втекти від усього цього жаху, заглушити настирливе і підле чигання смерти, втекти в інший світ! Геть звідси! Подалі в життя. На недосяжну волю.

Колишній задум, викладуваний жартома, тепер бурхнув на мене повінню. Це шлях утечі!

Я відразу ж гарячково взявся до роботи. Ніколи я в своєму житті так не працював. Я забув про все. До того абстрагувався від дійсності, що, якби раптом у дверях з'явився вістун і повідомив, що тепер от ідуть забирати «другого редактора з Харкова», я б не зрозумів і вигнав би вістуна з хати, назвавши його пришелепкуватим.

Я працював цілу ніч і цілу ніч курив. І якби на ранок переступило поріг гестапо, то воно впало б непритомне від диму.

Так я працював кілька днів.

На чотирнадцятий день я закінчив свою книгу. Це були «Тигролови».

Потім старшокласники відповідають на поставлені вчителем запитання.

Запитання до учнів, які виступають у ролі І. Багряного:

• Чи на всі запитання ви змогли відповісти?

• Чи були запитання, що викликали у вас труднощі?

• Чи задоволені ви ходом бесіди?

Запитання до «кореспондентів»:

• Чи задоволені ви відповідями І. Багряного?

• Чи змогли б самі дати відповіді на сформульовані вами запитання?

• Спробуйте відповісти на запитання, яке викликало труднощі у вашого інтерв'юера.

У романі «Тигролови» Іван Багряний змалював поневіряння та нищення безневинних людей у гулагах, боротьбу проти тоталітарного режиму. Для того, щоб учні змогли усвідомити суть сталінської тоталітарної системи, учитель пропонує провести ділову гру «Акваріум», у ході якої старшокласники зможуть краще зрозуміти не тільки історичний контекст, а й сьогоднішню соціальну і політичну ситуації. Метод «акваріуму» спрямований на активізацію розумової діяльності учнів, вдосконалення вміння дискутувати й аргументувати свою думку [4:34].

Перед початком проведення гри «Акваріум» учитель обирає тему для обговорення: «Проблема свободи і смерті в трагічному конфлікті людської особистості із сталінсько-репресивною системою». Після цього потрібно визначити групу осіб (5—7 чоловік), які найбільше цікавляться цією проблемою або мають більше знань з даної теми, ніж інші.

Стільці у класі розміщуємо так, щоб ця група з 5-7 осіб знаходилась у центрі, а інші навколо. За столом у центрі сідають учасники групи — «риби», їхнє завдання — по колу висловити свою думку із запропонованої проблеми.

Учні, які напередодні отримали завдання, висловлюють свої думки, звертаються до сюжетної канви твору, наводять факти з історії, використовують цитати з роману.

Старшокласники розпочинають обговорення, цитуючи початок роману, де змальований поїзд, що мчить на Далекий Схід: «... Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетра і вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон».

Автор експресивно виписує образ поїзда-дракона, шістдесят вагонів якого — «... то шістдесят рудих домовин, і в кожній з них повно поглинених жертв, повно живих мертвяків. Крізь заґратовані діри дивилися тоскно грона мерехтливих очей, — дивились крізь темряву десь на утрачений світ, десь туди, де лишилась країна, осяяна сонцем...» Надпотужний паротяг «Й.С.» (Йосип Сталін) показаний І. Багряним як велетенський двоокий циклоп.

Ця страшна картина поїзда-дракона, «ешелона смерті», символізує сталінську тоталітарну систему. Учні згадують ознаки тоталітаризму.

Далі старшокласники розповідають про головного героя роману «Тигролови» Григорія Многогрішного, який, незважаючи на пильнування Медвина, втікає від вготованого йому пекла. Вони зазначають, що людина, не приручена тоталітарною системою, може і повинна кинути виклик цій системі і вистояти.

Усі присутні в класі уважно слухають розмову в «акваріумі», записують незрозуміле, обдумують питання для того, щоб пізніше висловити свою думку.

Після того, як час, відведений для дискусії, вичерпається, група повертається на свої місця, а вчитель ставить запитання до учнів:

• Чи погоджуєтесь ви з думкою групи?

• Який з аргументів вважаєте найбільш переконливим?

Метод «акваріуму» спрямований на активізацію розумової діяльності учнів, удосконалення вміння дискутувати й аргументувати свою думку» [4:34].

Під час обговорення роману звертаємо увагу учнів на родини Сірків та Морозів. На прикладі цих родин ми знайомимось з людьми, які утворили в кінці ХІХ — на поч. XX століття Зелений Клин. Таких сімей було тисячі.

Учитель може запропонувати учням, які добре знають історію, підготувати наукове дослідження з теми «Українська діаспора Далекого Сходу». Подаємо матеріали для такого повідомлення, використовуючи статтю М. Траф'яка [7].

Життя українських поселенців на Далекому Сході — важливі сторінки нашої історії. Дослідники зазначають, що назву «Зелений Клин» дали українці землям, освоєним ними на півдні Далекого Сходу — в басейні Амуру й на узбережжі Тихого океану, оскільки сприятливі кліматичні умови, багаті ресурси, листяні ліси, синє небо нагадували переселенцям Україну [7:74]

Масове освоєння Далекого Сходу українцями починається з 80-х років, коли царський уряд вживав додаткових заходів щодо його заселення: сім'ї отримували наділи землі, звільнялися від податків на тривалий час та від військової служби.

Переселенці з України принесли з собою нові способи обробітку ґрунту, нові сорти сільськогосподарських культур (картопля, помідори, морква, цукрові буряки), про які корінні жителі навіть не чули.

Але за освоєну землю українцям довелось заплатити каторжною працею та життям сотень тисяч співвітчизників.

В історіографії пов'язують еміграційний рух з України на Зелений Клин з економічними причинами, хоча можна говорити і про поєднання економічних та політичних причин, а також про бажання людей зреалізувати свій потенціал.

Період від 1906 до 1917 року вважають найінтенсивнішим у господарському освоєнні Далекого Сходу, оскільки внаслідок столипінської аграрної політики уряд намагався освоїти цілинні землі та зменшити земельний голод шляхом переселення людей. Ще одним поштовхом до цього стала катастрофічна поразка у війні Росії з Японією (1904-1905рр.), яка змушувала Москву посилити колонізацію Зеленого Клину, щоб створити потрібну для реваншу базу.

Умови життя та національно-культурного розвитку українців на Далекому Сході були вкрай важкими: не було національної церкви, школи, власних політичних і культурних організацій. Крім того, чинився грубий авторитарний тиск з боку царської влади, панувала політика деукраїнізації.

Наслідком масових переселень було не тільки освоєння величезних земельних площ, а й голод, злидні та смерть.

Та все ж переселення українців на Схід було для нашого суспільства не лише втратою, а й здобутком, бо забезпечувало українську присутність у світі.

Використання інтерактивних методів на уроках літератури, зокрема під час вивчення роману І. Багряного «Тигролови», допоможе створити у класі атмосферу відповідальної та відкритої взаємодії, що означає заохочення учнів задавати питання та шукати відповіді, співпрацювати з іншими для пошуку знань.

 

Література

1. Пасічник Є. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. — К.: Ленвіт, 2000. — 384с.

2. Помегун О., ПироженкоЛ. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. — К.: А.С.К., 2004. — 185с.

3. Клочек Г. Знати своїх героїв: Матеріали до шкільного вивчення роману І. Багряного «Тигролови» //Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 1999,— №2.— С.91-108

4. Лисенко А., Авраменко Н. Мозаїка інтерактивних методів навчання в системі роботи вчителя-словесника// Українська література в загальноосвітній школі. — 2005. — №7. — С.31-36

5. Марцинюк Т. Людина на трагічному іспиті історії// Дзвін. — 1995.— №10.— С.149-150

6. Святовець В. Художня деталь і вся палітра (до вивчення роману І. Багряного «Тигролови»)// Урок української. — 2004.— №3.— С.45-474.

7. Траф'як М. Зелений Клин// Сучасність. — 1996. —

№4-5. - С.74-86.


загрузка...
загрузка...