Життєві й творчі устремління Миколи Бажана

Всі публікації стосовно письменника: Микола Бажан

Ярослав Голобородько,

доктор філологічних наук, професор

Херсон

В українському духовному просторі є постаті, які невимушено й органічно асоціюються з цілою добою — або боротьби, або піднесення, або з добою протистоянь чи утвердження. Проте є у цьому просторі такі особистості, які символізують собою динаміку, енергетику розвитку епох, виражають внутрішню драматичність змін, що стаються у надрах суспільства, у свідомості еліти нації, у психології творців.

Саме до таких постатей належить Микола Платонович Бажан — поет, публіцист, перекладач, літературний критик і літературознавець, мистецтвознавець, нарисовець, есеїст, мемуарист, культурний і державний діяч, академік, який охопив своєю життєтворчістю цілу низку епох у форматі XX століття.

Микола Бажан народився на самому початку XX століття й напередодні потрясінь і соціодуховних реформацій, що мали відбутися в Україні та з Україною. Він з'явився на світ за старим стилем 26 вересня, за новим — 9 жовтня 1904 року в Кам'янці-Подільському в сім'ї військового топографа. Через деякий час родина переїхала до Умані, де не тільки пройшли ранні роки життя М. Бажана, але й відбулося формування провідних засад його світогляду.

Для становлення ціннісного світу Миколи Бажана неабияке значення мала доба 1917—1920 років із її карколомною стихією найрізноманітніших ідей та гасел, програм та доктрин, феєрією національних і соціокультурних шукань, сюжетикою почуттєвих і ментально-світоглядних загострень, дилем, зіткнень, із її екзотикою несподіваних соціумних поворотів і трансформацій. На розвій творчої свідомості М. Бажана вплинули не лише події національно-громадянської війни в Україні, інтерпретація та зображення яких пройшла лейтмотивом крізь усю його поетичну діяльність, але й численні вияви національного піднесення, які мали місце у цю добу й заклали підвалини українського духовно-мистецького Ренесансу першої половини та середини 20-х років XX століття.

Мешкаючи в Умані, М. Бажан навчається у гімназії, яка в пореволюційний період стала кооперативним технікумом, і виявляє неабиякий інтерес до мистецтва, передусім до художньо-естетичних ідей і сценічних пошуків культової постаті 20-х років — Леся Курбаса, що вони рельєфно позначилися на розвитку особистості й мистецьких зацікавлень майбутнього поета.

Захоплення Курбасовою естетикою розпочалося після того, як улітку 1920 року в Умані гастролював Київський драматичний театр (Кийдрамте), що ним керував Курбас. Гастролі Курбасового театру, що, за свідченням дослідників, тривали до травня 1921 року, викликали справжній фурор у місті, своєрідний мистецький бум, і невдовзі уманською молоддю було створено театральну студію, заняття у якій проводилися під орудою Леся Курбаса. Серед помітних учасників цієї театральної студії виділяється Микола Бажан, який пробує себе в різних мистецьких сферах — акторському амплуа, починає малювати декорації, писати вірші.

У цей час, зазначав Євген Адельгейм у дослідженні „Микола Бажан”, майбутній поет наснажено знайомився з класикою національної та світової літератури — з творами Шевченка, Франка, Лесі Українки, Уолта Уїтмена, Верхарна, Рабіндраната Та-гора, Маяковського, Тичини, Чумака, Еллана, з числами українського часопису „Мистецтво”, у якому друкувалися завзяті й полемічні статті про сутність і спрямованість естетики 20-х років XX століття. За спогадами самого М. Бажана, особливе чуттєве вра-ження на нього справила експресія та експресивність української поезії помежів'я 10-х—20-х років. „Я був весь занурений у вірші Еллана, Тичини, Чумака...” — підкреслював митець у мемуарних нотатках і роздумах „Путі людей”. Проте Микола Бажан у цей час ще не визначився, чому саме присвятити життя, — поезії, малярству, акторській роботі чи режисерській діяльності: його продовжували приваблювати різні, хоча й дещо дотичні сфери мистецького самовиявлення.

1921 року (за іншими свідченнями — 1922-го) Микола Бажан приїжджає до Києва, сповнений творчих намірів, проектів, бажань, прагнучий освіти, навчання, поглиблення базових засад художньо-образної, інтелектуальної та мистецької культури.

Спочатку він вступає до кооперативного інституту, який, утім, не задовольняє його духовних потреб, і невдовзі продовжує своє навчання в Інституті зовнішніх зносин (1923—1925 роки), де посилюються його філологічні інтереси і він студіює перську й арабську мови, вивчає літератури Сходу. Як відзначали П. Дробот і П. Сердюк, у цей період творчого розвою Микола Бажан „продовжує займатися живописом, пробує свої сили в книжковій графіці. Згодом працює на одеській і київській кінофабриках, спочатку редактором, потім і сценаристом”. Серед розмаїття творчих захоплень й уподобань поступово визріває літературна, поетична домінанта.

Традиційно вважається, що друкуватися Микола Бажан почав із 1923 року і що його перші твори були опубліковані у київській газеті „Більшовик”. Проте є точка зору (М. Родько), за якою перша Баженова друкована поезія з'явилася 1919 року в уманському часописі „Громадське життя”. Ці обидва факти-свідчення об'єднані акцентом на ранньому літературному дебюті митця, якому ще не було 20-ти років.

Вірші Миколи Бажана „Аеромарш”, „Руро-марш”, „Крижмо комуни”, „Сурми юрм”, „Сьомий грудень”, опубліковані 1923 року в газеті „Більшовик”, до співпраці з якою його залучив харизматичний лідер українських авангардистів Михайль Семенко, та в ілюстрованому часописі „Глобус”, були написані у річищі футуризму — літературно-мистецького явища, досить популярного в Україні першої половини 20-х років минулого століття. Низка футуристичних віршів М.Бажана увійшла до „Жовтневого збірника українських панфутуристів” (1923). У цей час молодий поет уходить до літературної організації „Аспан-фут” („Асоціація панфутуристів”), що сповідувала авангардові художні цінності.

1924 року Микола Бажан переїжджає до Харкова й потрапляє до середовища української письменницької еліти, яка гуртувалася у тодішній столиці України навколо ВАПЛІТЕ (Вільної Академії пролетарської літератури). Контакти й спілкування з М. Хвильовим, П. Тичиною, М. Кулішем, Ю. Яновським, О. Досвітнім, Ю. Смоличем помітно збагатили його естетико-аксіологічний світогляд. Поет стає членом цієї письменницької організації — однієї з найяскравіших у тогочасній Європі, активно друкується, виступає із поезіями у часописі „Вапліте”.

На другу половину 20-х років припадає книжковий дебют Миколи Бажана, перша поетична збірка якого під назвою „17-й патруль” побачила світу Харкові 1926 року. Невдовзі вийшли друком наступні збірки поета — „Різьблена тінь” (1927) та „Будівлі” (1929).

Наприкінці 20-х— на початку 30-х років XX століття Микола Бажан звертається до жанру поеми й починає постійно у ньому працювати, впродовж низки років створюючи цикл невеличких поем — „Розмова сердець” (1928), „Гетто в Умані” (1929), „Сліпці” (1929), „Гофманова ніч” (1929), „Число” (1931), „Смерть Гамлета” (1932), „Трилогія пристрасті” (1933), „І сонце таке прозоре” (1934). Ці твори принесли молодому митцеві всеукраїнське визнання й художній авторитет. Як зазначав Л.Новиченко, „на кінець 20-х років він — уже відомий поет”.

У другій половині 20-х — на початку 30-х років в українському суспільстві посилюються деконструктивні тенденції, що позначилися на уніфікації свідомості, заангажованості літературної та мистецької творчості, нівелюванні літературно-духовного життя. Країна переходила до драматичного, суто тоталітарного періоду своєї історії. У цей складний час Микола Бажан працює у Всеукраїнському фотоуправлінні, редагує журнал „Кіно” (1927-1932), продовжує перейматися поетичною діяльністю, регулярно випускаючи нові поетичні збірки.

У неоднозначні й трагедійні 30-ті роки Микола Бажан продовжує активну письменницьку діяльність. Він створює поеми „Безсмертя” (1935 -1937), „Мати” (1938), „Батьки й сини” (1939), пише цикли „Грузинські поезії”, „Узбекистанські поезії”, „Бориславські оповідання” (1939-1940), випускає збірку „Ямби” (1940).

У передвоєнний період поет знову на редакторській посаді —- під його орудою виходить журнал „Радянська Україна” (1940-1941). З початком Великої Вітчизняної війни М. Бажан приймає рішення бути на фронті. Будучи спочатку полковим комісаром, а згодом полковником, він редагує фронтову газету „За Радянську Україну!”, що поширювалася серед мешканців окупованих територій та партизанів. Його вірші воєнної доби характеризуються граничною емоційністю, підкресленою публіцистичністю й акцентованою патетичністю і нерідко переходять у поетичну публіцистику. У фронтові роки Микола Бажан створює історичну поему-фреску „Данило Галицький” (1942), у якій зображує невдалий похід тевтонських хрестоносців на „руську землю”, „весь край слов'янський”, на Русь, а також випускає збірку „Сталінградський зошит” (1943), де поєднуються поетичні „малюнки з натури” і патетична інтонаційність, пише лірико-публіцистичний цикл „Київські етюди” (1945).

У драматичні й складні 40-і та „перехідні” 50-і роки Микола Бажан перебуває на державних та офіційних посадах, бере безпосередню участь у державному та культурно-громадському керівництві. Упродовж 1943-1948 років він був заступником Голови Ради Міністрів УРСР, протягом 1953-1959 років — головою Спілки письменників України, а з 1958 року до останніх днів свого життя, до листопада 1983-го, академік Микола Бажан очолював редколегію УРЕ (Української Радянської Енциклопедії). У період з 1966 до 1968 років „під керівництвом М. П. Бажана в тому ж колективі УРЕ створена шеститомна „Історія українського мистецтва”, — капітальне, прекрасно оформлене, перше” в Україні „видання такого роду” (Л. Новиченко).

Та все ж таки провідною в другій половині XX століття для М. Бажана залишається поетична діяльність. Митець випускає поетичну збірку „Англійські враження” (1948), віршовані новели у книзі „Біля Спаської вежі” (1951), пише ліричні цикли „Міцкевич в Одесі” (1956), „Італійські зустрічі” (1961), поему „Політ крізь бурю” (1964), збірки поезій „Чотири оповідання про надію” (1967), „Уманські спогади” (1972), „Нічні роздуми старого майстра” (1976).

Своєрідним духовно-художнім й особистісно-індивідуальним підсумком багаторічних пошуків митця стала збірка „Карби”,” що була видрукувана 1978 року. В ній виділяється цикл „Нічні концерти”, який, за словами Л.Новиченка, є „оригінальним утіленням у слові вражень від музики М. Леонтовича і Д. Шостаковича, мистецтва Е. Піаф, Н. Віла Лобоса, інших майстрів”.

Миколі Бажану пощастило (хоча чи в цьому справжнє „щастя” для митця?) із суспільними і державними відзнаками, немовби він їх колекціонував. Поета було відзначено найрізноманітнішими і, здається, усеможливими званнями й нагородами, деякі для свого часу вважалися надзвичайно престижними, а нині сприймаються як вияв соціумної екзотики. Отже, оркестровка основних нагород й офіційних регалій культурного й громадського діяча Миколи Платоновича Бажана: лауреат Державної премії Груз. РСР ім. Ш.Руставелі (1937), Державної (тоді ще — Сталінської) премії СРСР (1946, 1949), академік АН УРСР (з 1951 року), заслужений діяч науки України (з 1966 року), заслужений діяч мистецтв Грузії (з 1964 року), народний поет Узбекистану, лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1965), Державної премії УРСР (1971), Герой Соціалістичної Праці (1974), лауреат премії Спілки письменників СРСР ім. М. С. Тихонова (1980), Ленінської премії (1982).

Поетична спадщина Миколи Бажана — надзвичайно складне, різнорідне й суперечливе художнє явище, що досить повно й характерографічно передає специфіку епох, у які митець жив і працював. За його творами можна простежувати й досліджувати культурно-духовні й інтелектуально-образні зміни, що відбувалися в українському суспільстві та національній художній свідомості. Поезія Миколи Бажана виступала речником пріоритетів часу, доби, певної стадії соціумного розвитку.

У багатогранній і політональній Бажановій творчості спостерігаються вияви класично нереалістичного мислення — футуристичного пошуку, заснованого на формотворчих і формословесних експериментах („Руро-марш”, „Крижмо комуни”, „Сурми юрм”), прийоми й стилістика експресіоністичного письма, підкресленого поетикою контрастів, вираз-но-смаковитих, виразно-гротескних фарб, гранично загострених почуттів („Фокстрот”, „Нічний рейс”, „Гофманова ніч”), та навіть конструенти неонату-ралістичного світосприйняття, що характеризується заниженістю поетичного словника, лексичного ряду, внутрішньою жорсткістю, а то й безжальністю в змалюванні художньої дійсності („Розмова сердець”, „Гофманова ніч”).

У поетичному доробку Миколи Бажана є концептуально цілком унормовані твори, що практично ідеально „вписуються” у цінності й культурологію часу свого створення, ставши виразником домінуючої тоді художньо-образної аксіології. Прикметним фактом такого художньо-мисленнєвого напрямку стала поема „Безсмертя”, що мала характерний підзаголовок „Три повісті про товариша Кірова” й складалася з частин „Прапор”, „Ніч перед боєм” та „День”, виписаних за канонами гранично ясного, прозорого стилю, художньо одновимірного мислення, що межують із плакатністю, риторикою й газетною публіцистичністю.

Концептуальною спрощеністю, неоригінальністю характеризується і поема „Батьки й сини”, в якій у художньо однозначному вимірі, з допомогою чорно-білої зорової оптики змальовуються події та перипетії національно-громадянської війни в Україні. „Батьки й сини”, відзначені низкою влучних і ємних штрихів, сцен, спостережень, версифікаційною майстерністю, неабиякою культурою поетичного думання, передавали напругу внутрішньої драми митця, який, відчуваючи у собі надзвичайний творчий потенціал, спрямовував його на ілюстрування ціннісно-світоглядних стандартів своєї доби. . . .

Серед Бажанових творінь є художньо поліфонічний цикл „Міцкевич в Одесі”, де переплітаються сюжет і безсюжетна фактура оповіді, суто ліричний і патетичний інтонаційні струмені, конкретно-побутові й узагальнено-абстрактні реалії, де взаємодіють багаті поетичні візерунки, ритмостильові перепади, символічні фрески й картини, асоціативні враження й уявлення, де щедрою та чутливою рукою майстра розсипані метафори, порівняння, епітети, що надають колористичності й глибинності художнім інтенціям циклу.

Виявом своєрідної полеміки із своєю ж творчістю середини й другої половини 30-х років постає поема Миколи Бажана „Політ крізь бурю”, в якій митець звертається до гострих соціодуховних проблем й аспектів — до змалювання подій недавньої тоталітарної минувшини, до художнього осмислення драматичних шляхів української інтелігенції, трагічної долі українського суспільства у добу репресій і надзвичайного психологічного тиску, до відтворення розколу в українському мислячому соціумі напередодні німецької окупації та сподівань на „цивілізованість”, „європейськість” німецької влади. Поема „Політ крізь бурю” виписана різкими, концентрованими образними мазками, у ній актуалізована так близька митцеві експресіоністична манера письма, де слово, рядок, фраза вибухають відтінками смислів, асоціацій, чуттів.

Як полігранний митець Микола Бажан плідно працював у жанрах літературної критики, публіцистики, есеїстики й мемуаристики. Він написав чимало літературознавчих, культурологічних і мемуарно-публіцистичних праць, з-поміж яких виділяються книжки „О. Довженко. Нарис про митця” (1930), „Сини України в боях за Вітчизну” (1943), „Дружба народів — дружба літератур” (1954), „Люди. Книги. Дати. Статті про літературу” (1962), „Путі людей” (1969), „Думи і спогади” (1982). Наукові статті й дослідження М.Бажана містять цікавий і багатий фактичний матеріал, виділяються неосяжністю енциклопедичних знань і віртуозністю розвитку думки, характеризуються панорамністю й експресивністю концептуального погляду, спрямовані на встановлення й аналіз міжлітературних, міжкультурних зв'язків, дають змогу повніше уявити й осягнути контакти українських та європейських письменників, митців.

Микола Бажан, разом із Максимом Рильським, належить до класиків перекладацького жанру, є одним із найтонших українських перекладачів, наймайстерніших інтерпретаторів поетичних текстів. Він перекладав твори Данте, О. Пушкіна, В. Маяковського, П. Антокольського, А. Навої, Джамбула, Я. Райніса, Д. Гурамішвілі, А. Церетелі, Н. Бараташвілі, Т Табідзе, А. Міцкевича, Ю. Словацького, Я. Івашкевича, Й. В. Гете, Г. Гейне, Р.-М. Рільке, Р. Тагора та ін. Його переклад „Витязя в тигровій шкурі” Ш.Руставелі, здійснений 1937 року, став одним із верховин перекладацької творчості й уважається чи не найталановитішою поетичною інтерпретацією цього твору.

Микола Бажан — яскрава своєю складністю, суперечливістю й неоднозначністю постать в українській художній культурі. Ймовірно, що доба, епоха більшою мірою впливали на нього, ніж він на них. Проте М. Бажан власною творчою, і передусім поетичною діяльністю рельєфно й масштабно виражав філософію та еволюцію цінностей тих епох, у які вмістилося його напружене й довге життя, прагнучи наголошувати — і це, безумовно, є його великою духовною заслугою — на гуманістичнодайних устремліннях та помислах свого часу.