Всі публікації щодо:
Симоненко Василь

Вивчення творчості Василя Симоненка Система уроків

Л. Литвин,

вчитель української мови і літератури

Київ

Урок 1

Життя як спалах

Мета уроку: ознайомити одинадцятикласників із долею-зорею та музою-гімном Василя Симоненка; розвивати образне мислення, творчу уяву через мову поетової лірики та твори музики і фотомистецтва; виховувати почуття шани до народних Співців-Прометеїв.

Тип уроку: бінарний урок-композиція.

Проблема: чи можна вважати Василя Симоненка лицарем народу та витязем нової української поезії?

Епіграф уроку:

Син мужицький. Золоте коріння.

Одчайдушна блискавка брови,

Спалах — і холуйське павутиння

Запалив пожаром голови.

І. Драч. „Василеві Симоненкові”

Хід уроку І. Учитель читає вірш Ірини Денисенко дибі Василя Симоненка”.

Стою на Симоненковій землі.

Приїхала для сповіді, не звіту.

До тину вишні туляться малі,

І бачу: цвітом залило півсвіту.

Тут хатка чепурненька-чепурна

Очима тужно дивиться в минуле,

А вже весна буяє як весна,

Що навіть найчерствішого розчулить.

Гостинно двері в хату проскриплять,

Та я чомусь не поспішу до хати.

Гадаю: може перші пробіжать

Маленькі Василеві ноженята.

Окрайчик хлібця хлопчик хапоне,

Що, мабуть, від усього найчерствіший.

Відкусить — і гіркий ковток ковтне,

І сяде біль переливать у вірші.

„Нічого, — мама скаже, — оживем”,

Василечка погладить по голівці.

...І перша в небі зірка пропливе,

Сяйне сліпучим сяйвом на долівці.

А хлопченя, довірливе, мале.

Худесеньке, підніме оченята,

І світом десь надія пропливе,

І стане під шибками коло хати,,,

Стою на Симоненковій землі,

Де вітер виграє нехитрі гами.

І сотні дум, неначе кораблі,

Мов пам'ять, пропливають над віками...

Показ фото №1 (хати В. Симоненка) на екран через кодоскоп.

II. Літературно-музична композиція

Учень читає вірш В. Симоненка „Прощання Федора Кравчука, колгоспного конюха, із старою хатою” (перші 12 рядків).

Лине мелодія пісні „Лебеді материнства”.

Учитель. Чуєте, крізь шибки хатини лине диво-пісня — то молода селянка Ганна виводить ніжну колискову для синка Василька, що народився 1935 року на другий день після Різдва Христового :

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибу казка сивими очима.

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Учениці виконують пісню „Лебеді материнства” на сл. В. Симоненка, муз. А. Пашкевича.

Учитель. „Найбільше люблю землю, людей, поезію і... село Біївці на Полтавщині, де мама подарувала мені життя,” — писав в одному з листів Василь Симоненко.

Звучить вірш В. Симоненка „Одинока матір”.

Учитель. Можна все на світі вибирати, окрім долі, А жорстока доля-мачуха насміялася над Васильком ще до його народження — у хлопченяти не було батька, а була лише любляча мати.

Показ фото №2 (матері з сином) на екран через кодоскоп.

Учень читає вірш В.Симоненка „З дитинства”.

Учитель. „Вася пішов у діда... Федір Трохимович був першим Василевим другом і наставником, — згадує мати В. Симоненка. — Мій батько був дуже розумний, самотужки вивчив грамоту, багато читав... А малому Васі, умостившись на печі, дід розповідав нашу давню-прадавню історію.”

Звучить пісня „ У Царграді на риночку”.

Учень читає із „Щоденника” В. Симоненка такі записи: „Слухаю небо, і слухаю землю, і слухаю дідову мову. І в серце моє вливається якась незрима сила, що на віки-вічні прив'яже мене до цієї землі, до співучої тихої мови.

...Чим густіша паморозь падала на дідову голову, тим більше він любив мене і щедріше розкривав свою душевну скарбницю. Він старів на моїх очах, і йому здавалося, що сила його і навіть саме життя його переливаються в мене, бо не було в діда синів — покосили їх пошесті та кулі...

— Безсмертячко ти моє кирпате, — шепотів дід, коли я засинав під музику його слів. То були дуже гарні слова, бо поганих дід не говорив мені,”

Учитель. Тому смерть дідуся глибоко вразила 14-літнього Василя і закарбувалася в пам'яті на все життя. Вона гірким спомином обізвалася у вірші В. Симоненка „Дід умер”.

Учень читає вірш В. Симоненка „Дід умер”.

Учитель. Спогад про діда Федора живе и нині у новелі В. Симоненка „Дума про діда”: „В понеділок діда вже не було. Суворий і прекрасний, він лежав у домовині на старезній дубовій лаві. А надворі світило сонце, скрипів сніг і кукурікали півні на відлигу.

...Я нікого так не люблю, як дідів. Це жива мудрість, неписана історія нашого народу. На своїх зігнутих плечах несуть вони стільки краси й ніжності, що може позаздрити їм будь-хто.

— А глянь, що я приніс від зайця...

Він посадить на коліна своє чорняве чи біляве безсмертячко, і воно, роззявивши ротика, слухатиме його простодушні оповіді, в яких переплетуться дійсність і фантазія, І колись обов'язково проснеться в його душі дідова краса, і живитиме його дідова мудрість і дідова, мова.”

Учитель. Мати й дідусь оберігали своє безсмертячко — свого Василька — від людської жорстокості й кривди, а людці, мов змії, немилосердно влучали отруйним „байстрюк”, „безбатченко” у самісіньке серце хлопчини.

Учениця читає вірш В. Симоненка „Кривда”.

Учитель. А болючих душевних ран було завдано долею чимало. Дитинство його чуло ридання матерів, що божеволіли від горя над похоронками із фронту, воно брело скородити повоєнні поля; тяжко добувати хліб насущний.

Учень читає вірш В. Симоненка „ Червоні конвалії”.

Показ фото №3 (Василь-хлопчик) на екран через кодоскоп.

Учитель. Дитинство його бачило страшний оскал кістлявого Жовтого князя — голоду 47 року.

Учень читає уривки з поеми „Симфонія прощання” (тихо звучить музика С. Баха „Кантата №202”).

Учитель. Дитинство його, напівголодне й босе, пам'ятало маленькі материнські руки, які крутили важкі жорна, що сяк-так підтримували повоєнне животіння сина з матір'ю.

Учениця читає вірш В. Симоненка „Жорна”.

Учитель. „Цілую руки, що крутили жорна у переддень космічної доби”, — так завершує вірш „Жорна” В. Симоненко. Він цілує ніжні материнські руки, що зростили й викохали його, що захищали від злої долі.

Учень читає вірш В. Симоненка „Скільки не судилося страждати...”

Звучить пісня „Пісня про рушник” А. Малишка у виконанні Квітки Цісик.

Учитель. Мати вчила свого Василька любити життя, любити рідну землю, любити людей на цій землі. Материнську науку означив для себе син як життєве кредо.

Учениця читає вірш В. Симоненка „ Ти знаєш, що ти — людина”.

Учитель. Бути людиною — це просто чи складно? Як не загубитися серед інших людей, у міських юрбовиськах? Чи зрозуміє Київ хлопця з глибокої полтавської провінції? Такі думки тривожили молодого Симоненка, що вступив до Київського університету ім. Т. Шевченка на факультет журналістики,

Показ фото № 4 (Василь-студент) на екран через кодоскоп.

Учень читає вірш В.Симоненка „Я...” до слів „...безліч всесвітів різних”.

Учитель. Усесвіт душі Симоненка-людини не міг уміститися в цих заяложених рамках, у яких тримали студентів „ідеологічного” факультету — майбутніх фахівців партійної преси.

Учениця читає вірш В. Симоненка „Юність в інших завше загадкова...”.

Учитель. „Уже на першому курсі, — згадує однокурсник Симоненка Анатолій Шевченко, — серед нас були „поети”, „драматурги”, „критики” — „майстри” з усіх жанрів. Тільки Василь залишався ніким”.

Ні! Він мав покликання людини, яка любить життя, яка чесна із собою та своїм народом.

Учень читає першу строфу вірша В. Симоненка „Я” та такі рядки:

Я хочу буть несамовитим,

Я хочу в полум „і згоріть,

Щоб не жаліти за прожитим,

Димком на світі не чадіть.

Показ фото №5 на екран через кодоскоп.

Учитель. Так, Василь Симоненко рано збагнув своє призначення і не боявся його, боявся лише одного: чи вистачить мужності не впасти на обраному ним шляху поета-борця за права й щастя народу.

Учень читає запис із „Щоденника” В. Симоненка: „Часто сумніви нищать будь-яку впевненість у своїй мужності. Я не знаю, як триматимуся, коли посиплються на мою голову справжні випробування. Чи лишуся людиною, чи так засліпить не лише очі, а й розум? Втрата мужності — це втрата людської гідності, котру я ставлю над усе. Навіть над самим життям.”

Учениця читає вірш В.Симоненка „Не лицемірити, не чванитись пихато”.

Виконання пісні „ їхав козак на війноньку”.

Учитель. Відстоювати правду й чинити опір злу вчила В. Симоненка мати Ганна Федорівна. Листи від неньки білими лебедями розтинали сірі будні університетського навчання, що було сповнене догмами, формалізмом, шаблонами.

Учень читає вірш В. Симоненка „Лист”.

Учитель. Спогади дитинства нагадали інше навчання — у школі, куди Василь летів мов на крилах, у сонячну днину й снігову завію, у розталь й люті морози.

Показ фото №6 (школи) на екран через кодоскоп.

Учениця читає спогади матері: „У школі він вчився тільки на „відмінно”. Десятирічку закінчив із золотою медаллю, а вчитися йому було ой як нелегко!..

... Весною чи восени — то ще нічого, а взимку — суща біда. Повоєнні ж зими були люті і сніжні, а пальто у Васі — пошарпане, а чоботи — діряві. Тільки ніколи він не запізнився на урок. Було, питаю його: „Важко тобі, Васю?..” А він весело відказує: „Та чого там важко? Доки дійду до школи, то всі уроки повторю, а як назад вертаюся, то всі пісні переспіваю”.

Звучить пісня „Ой у лузі червона калина похилилася...”

Учитель. Пророчою стала перша збірка Симоненкової поезії „Тиша й грім”. Вона засвідчила, що в літературу прийшов самобутній майстер, який свідомо обрав ниву поета-оборонця рідного народу.

Учень читає вірш В. Симоненка „Є тисячі доріг...”

Звучить пісня „Стоїть явір над водою”.

Учитель. Його нива, багата любов'ю і ненавистю, ніжністю і гнівом, золотим колоссям правди, муляла очі партійній номенклатурі. А ще більше не подобалася їй поетова непідкупність, його загострена чутливість до несправедливості. Система занесла руку не тільки над Симоненковою нивою, а й над самим сіячем.

13 грудня 1963 року його не стало — він помер у черкаській лікарні в розквіті творчих сил у віці 28 літ.

Учениця читає вірш М. Вінграновського „Рік неспокійного сонця”.

Наш Василь іде по найдовшій у світі дорозі.

З розплющеними 28-літніми очима.

Наш Василь іде по останній у світі дорозі

З зупиненим серцем, з опущеними руками,

В яких учора іще говорило перо поета-мужа.

В темно-коричневому костюмі,

В білій сорочці, защібненій матір'ю

під підборіддям,

В черевиках, зашнурованих дружиною,

З кручі Дніпра з 28-ми своїх літ

Наш Василь стартував на немислиму в світі орбіту,

Ім'я якій наші сльози і горе,

І тиха клятва моя на солонім плечі України...

Мій Василю,

Справа не в тому пузатому автобусі,

Підперезанім чорною стрічкою,

І справа не в чорних отих світофотах,

І не в чорних отих горобцях.

Що вицвірінькувались з-під коліс,

І справа не в п'яненьких гробовщиках

З чорними лопатами під хрестами ...

Справа, Василю, не в цьому,

Ти б сам так сказав,

Якби не летів зараз ти з найбільшою

швидкістю в світі,

Щоб стати наснагою в нашому небі,

Дивитись і переконуватись,

Що ми діємо для щастя народу з Дніпра.

Ми завжди в чімсь не встигали...

Але, наш Василю, яке покоління

В такій вибачливій мірі

Вправі засвідчити те,

Що я кажу з непокритою головою і серцем?

Жодного слова брехні,

Жодного грама підступства,

Підлості, хитрощів чи недовір'я,

Наклепів -

В нас не було між нами,

В нас не було і не буде!

Так я кажу чи ні?

Я кажу правду, бо за душею цієї правди

Стоїть Україна.

Учень читає вірш В. Симоненка „Я чую у ночі осінні...”.

Звучить пісня „Ой у полі могила...”

Учитель. Відійшов за межу життя В. Симоненко. Але він навіть мертвий був страшний брежнєвсько-сусловській партократії. 15 літ ім'я поета і його твори були за завісою мовчанки. Сіра мряка доби застою сподівалася перетворити на попіл вогонь його душі. Однак він не згас, а воскрес зорею на українському небосхилі.

Учень читає вірш В.Симоненка „Стільки в тебе очей...”.

Учитель читає вірш В. Симоненка „Перехожий” (11 перших рядків). Звучить мелодія пісні „Лебеді материнства”.

III. Підсумок уроку

Яким постав у вашій уяві Симоненко-людина?

Яким уявляєте Симоненка-поета?

Яким зобразили б В. Симоненка на полотні?

Яка музика найповніше відтворила б душу В. Симоненка?

IV. Домашнє завдання

Скласти міні-роздум „Василь Симоненко на Чернечій горі”.

Урок 2

Історична доля України у громадянській ліриці Василя Симоненка

Мета уроку: формувати вміння й навички аналізувати ідейно-тематичний зміст громадянської лірики В. Симоненка й бачити та розуміти її підтекст; розвивати спостережливість, увагу, вміння відчувати поетичне слово, творчо мислити, аргументовано висловлювати думки; виховувати почуття спопеляючого гніву до народних катів і палкої любові до України.

Тип уроку: бінарний урок-істріософічний діалог.

Проблема: чому вірші поета про долю України є пересторогою українському народові?

Епіграф уроку:

Древній, обікрадений народе!

Над тобою прошумів розбій,

Та кати не вкрали твою вроду,

Не всушили дужий мозок твій.

В. Симоненко

Хід уроку

I. Оголошення теми та проблеми уроку

II. Робота з епіграфом

Чому ці рядки з поезії В. Симоненка можуть бути заспівом уроку? Розтлумачте значення епітетів „древній”, „обікрадений” стосовно слова „народ”.

III. Сприйняття нового матеріалу.

Дівчина, одягнена в гуцульське вбрання, виконує коломийку:

Ходить Сталін, ходить Сталін бережком, бережком,

Заганяє Україну батіжком, батіжком.

Іди, іди, Україно, в комуну,

Продам тебе москалеві рудому.

Буде тебе москаль рудий навчати,

Як у колгоспі дурно працювати.

Працюй, дурню, у колгоспі та й щодень,

Буде тобі сякий-такий трудодень.

Чи ти голий, чи голодний, а співай, а співай!

І на повний голос вождя прославляй, прославляй!

Слово вчителя. Петро І, Катерина II, Ленін, Сталін, Хрущов, Брежнєв, Горбачов... Скільки заброд намагалося втрутитися в долю українського народу, вдертися в українську душу! Брудними ногами втоптували у багно презирства й покори тіло матері України, а загребущими руками шматували його. 400 літ повільного конання, 400 літ холодного погляду смерті, 400 літ страху й ганьби... 400 літ очікування месії-визволителя.

Читання „Балади про зайшлого чоловіка” за особами: автор, зайшлий чоловік (має торби за плечима й у руці посох).

Діалог барда (а це вчитель, тримає в руках гітару) та нащадків:

— Чому на Зелені свята забродив до народу той, що мався зачати месію?

— Чи було це для народу знаменням?

— Чому люди без вагань і сумнівів повірили заброді?

— Як народ ставився до приблуди?

— Чим жив народ упродовж перебування в їхній країні зайди?

— Які почуття й настрої заволоділи серцями людей?

— Які думи полонили розум людей?

— На кого перетворився народ упродовж ЗО літ очікування месії? Чому?

— Що побачив люд по смерті заброди?

— Кого, на вашу думку, узагальнив образ зайди?

— Чому політичних вождів поет називає кастратами?

— Де потрібно шукати месію? Хто може ним бути?

Слово вчителя. Свою державотворчу імпотенцію вожді несамовито намагалися компенсувати потенцією кулака. Адже зайшлість „Божих обранців” природно спричиняє байдужість до народу, у країну якого забродили, а відтак і ненависть до них. А те, що ненавиділи, намагалися знищити, і знищити не одного — цілу націю!

Читання вірша „Брама замку Стюартів” учнем у чорному плащі з мечем у руках.

Діалог художника (учитель тримає палітру) та нащадків:

— Яка картина постає у вашій уяві?

— Які кольори переважають на ній? Чому?

— Що символізують такі кольори?

— Які почуття огорнуть поціновувача такого мистецтва?

— Про що розмірковував би він?

— На яких деталях картини ви зосередили б свій погляд? Чому?

— Що ці деталі символізують?

— Яку добу відображає це полотно?

— Яку назву ви дали б цій картині?

— Чи треба виставляти такі полотна в музеях? Чому?

Слово вчителя. Скільки таких страшних картин

було написано жорстокою добою сталінізму! Мільйони жертв із брудною ганчіркою на очах покояться в братських могилах, які розкидані по всій Україні невідомими цвинтарями.

Симоненко, відшукуючи разом із художницею Аллою Горською таємні поховання жертв сталінських репресій, обійшов десятки сіл Київщини і на власні очі побачив злочини тоталітарного режиму. Як не ненавидіти систему, котра в ім'я свого панування знищувала цілу націю, а потім крадькома, щоб люди не бачили правди, кидала трупи у величезні котловани і зрівнювала їх із землею, Це остаточно розстріляло ілюзії поета щодо системи, яка володарювала в Україні.

Учень у вбранні оракула читає поезію „Пророцтво 17 року”.

Діалог психолога та нащадків:

— Якими почуттями пройнятий кожен рядок вірша? Чому?

— Що викликає лють поета?

— Чому це кладовище має назву „цвинтар ілюзій”?

— Що поховано на цьому цвинтарі?

— Чого прагне від народу душа поета? Чому?

Навіщо це їй?

— Із якими почуттями звертається поет до злочинців?

— У чому впевнений поет? Звідки така впевненість?

— Який твір у перекладі з грецької означає „усе палю”? Доведіть, що вірш „Пророцтво 17 року” відображає це визначення.

Слово вчителя. На цвинтарі ілюзій покоїться обікрадена народна віра в щастя, народна мрія про волю, обпльоване народне переконання у справедливості, зганьблений людський труд на благо народу. Над цими могилами звучать некрологи, писані В. Симоненком. І один із них „Некролог кукурудзяному качанові, що згнив на заготпункті”.

Учень із чорною пов'язкою трауру на рукаві читає цей вірш.

Діалог гробовщика та нащадків:

— Кого ховають?

— Чому ніхто не плаче за померлим? Не грають траурних мелодій? Немає панахидних промов?

— Із чого зроблена труна? Що це означає?

— Хто винен у смерті кукурудзяного качана?

— Чи може хвилювати когось смерть качана?

— Що символізує цей качан?

— Чи треба над таким померлим на насипати високу могилу? Чому?

Слово вчителя. Бачачи, як поневіряється в нужді й без прав українська людність, зотарена в задротовнику з назвою „СРСР” і годована обіцянками про „комуністичний рай”, В. Симоненко пише вірш „Злодій”.

Учень читає вірш „Злодій”.

Діалог судді (учитель у мантії та перуці) та нащадків:

— Чому селянин пішов красти?

— Чи справді селянин крав у самого себе?

— Чи розуміє трудар ганебність свого вчинку?

— Чи соромно йому?

— Що змушувало селян розкрадати здобутки своєї праці? Це принижувало їх ?

— Хто його совісті руки зв'язав?

— Хто винен у злочині селянина?

— Хто злочинець?

— Кого треба судити? За що?

Звучить „Реквієм” В. А. Моцарта.

Учитель читає вірш „Де зараз ви, кати мого народу?” Діалог літописця (у вчителя в руках давні грамоти) та нащадків:

— Яку добу відображає ця поезія?

— Чому відчуваємо подих сучасності?

— Про який український народ, упокорений чи повсталий, мовить поет?

— У чому поет бачить силу нашого народу?

— На що здатний такий народ?

— Де черпає силу народ?

— Що пророкує поет катам України?

— У чому переконаний поет?

— Допоки буде наш народ жити?

Учні виконують пісню на слова І.Франка „Не пора, не пора, не пора...”

IV. Підсумок уроку

Якою зійшла з рядків Симоненкової поезії історична доля України? Про що застерігає українців поет?

Які висновки з власного історичного досвіду повинен зробити наш народ?

V. Домашнє завдання

Створити обкладинку книжки з вибраними творами В. Симоненка про історичну долю України та написати коротку передмову до цього видання; вивчити напам'ять вірш поета „Україні”.

Посвята Україні

Мета уроку: ознайомити учнів із творчою постаттю Симоненка-патріота, навчити розуміти ідейно-тематичний зміст лірики поета патріотичного звучання засобами художнього слова, музики, публіцистики; розвивати образне мислення, вміння синтезувати й аналізувати публіцистику та поезію; виховувати почуття патріотичного чину.

Тип уроку: бінарний урок — творче дослідження.

Проблема: кого треба вважати патріотом України?

Епіграф уроку:

Коли мечами злоба небо криє

І крушить твою вроду вікову,

Я тоді з ім'ям твоїм вмираю

І в твоєму імені живу!

В. Симоненко

Хід уроку

Учні-„співаки” виконують пісню „Виростеш ти, сину...” на слова В. Симоненка і музику А. Пашкевича.

I. Оголошення теми та проблеми уроку

II. Вивчення нового матеріалу

Слово вчителя.

Чиєму серцю дорога ця пісня?

Мати і Батьківщина — завжди з людиною. Навіть у смерті, в еміграції, багатстві й бідності. І зараз, коли людей кличе зваба пізнати чужі землі й інші народи, поклик рідного краю все одно у сто крат сильніший, а краса рідної землі у сто крат миліша й принадніша. Бо над Україною ангелами-охоронцями літають рожевокрилі лебеді материнства. Таку дивовижну назву має і вірш В. Симоненка.

Учні-„декламатори” читають вірш „Лебеді материнства”.

Учитель. Хто може написати такі трепетні зізнання Батьківщині в любові?

Робота з епіграфом.

Як епіграф суголосний темі уроку „Посвята Україні”? Що посвячує Батьківщині Василь Симоненко? Хто може посвятити рідній землі своє життя? Хто може називатися патріотом?

Учні-історики читають рядки із статті Симона Петлюри „Патріотизм”.

„Патріотизм — це активна любов до своєї Вітчизни, до свого народу; це чин, благородні стремління кожного сина народу заслужити це ім'я. Пасивна любов до краю, любов у запічку не є патріотизмом !..

Древні греки справедливо говорили, що для того, щоб заслужити ім'я патріота, необхідно готуватися ціле своє життя; необхідно всім тілом і душею змагати, аби бути кожної хвилини готовим на патріотичне діло. Вітчизна вимагає його на кожному кроці.”

Бесіда з учнями-літературознавцями.

— Чому вірш має назву „Лебеді материнства”?

— Що відображає ця назва: тему чи основну думку?

— Яка основна думка поезії?

— Які частини можна визначити в цій поезії?

— Дайте назву кожній частині;

— Які думки огортають молоду матір, схилену над колискою сина?

— Які образи-символи мають охороняти синову колиску?

— Про що мріє мати, коли її син стане на порозі юності?

— Чому бажає синові встигнути зустріти кохання і справжнього друга?

— Про що розмірковує мати, коли до її сина прийде пора змужніння?

— Що тоді має вибрати син на всю життєву дорогу?

— Чому мати й Батьківщина поза вибором?

— Про що думає мати, якщо її син загине на чужому полі?

— Ким прагне бачити свого сина мати?

— Які загальнолюдські цінності лежать в основі

головної думки твору?

Учитель. Чи кожному українцеві притаманне почуття патріотизму? Чи є різниця між патріотизмом галичанина і східняка?

Учні-„історики” висловлюють свої думки.

1 -й історик. „Історичні та політичні обставини зумовили вищий рівень патріотизму в Західній Україні і нижчий його рівень на Сході і Півдні України. Деяка різниця в рисах патріотичної свідомості західних українців та східних зумовлена неоднаковими умовами її формування. „Західноукраїнський” тип патріотичної свідомості більш ініціативний, енергійний, вольовий, дієвий, фанатичний, активний, цілеспрямований.

2-й історик. „Східноукраїнський” тип — більш емоційний, романтичний, ліричний, сентиментальний, чутливий, раціональний. Бо офіційною пропагандою, яка проникла в усі сфери суспільного життя, культури, освіти, науки, інформації був сформований спрощений і вигідний метрополії психологічний тип українця — такого собі млявого, дивакуватого, примітивного, безвольного селюка чи роботяги, патріотизм якого сягав не далі сорочки-вишиванки, галушок та пісні про вареники чи Галю.

Учитель. Про який тип українця-патріота мовить

B. Симоненко у вірші „Прирученим патріотам”?

Учні-„декламатори” читають вірш „Прирученим патріотам”.

Учні-„літературознавці” відповідають на запитання:

— Кого В. Симоненко називає прирученими патріотами?

— Хто їх приручив?

— Як їх приручили?

— Як такі людці намагаються виявити свій так званий патріотизм?

— Чи знають псевдопатріоти історію свого народу?

— Чи відчувають вони народні болі й жалі? Чому?

— Чим же заклопотані приручені патріоти?

— Кому вони служать?

— До чого закликає приручених патріотів поет?

— Якими почуттями пройнята ця поезія? Чому?

Учитель. Який учинок може називатися патріотичним?

Учні-„історики” читають рядки із статті C. Петлюри „Патріотизм”. „Патріотичним вчинком може зватися лише той, що приносить користь цілому народові, а не окремим його класам чи групам. Іншого патріотизму не існувало й не існує...

...Великі твори тим-то й славляться, що вони обняті чуттям неподільної любові до Вітчизни, а не до порізнених, ворогуючих між собою частин народу чи спільної Батьківщини,

Великі українці — Т. Шевченко й І. Франко...любили цілий народ, віддаючи йому самих себе, всю свою душу.

Не матеріальні цілі, не групові стремління заволодівали їх душею; народне щастя не давало їм спокою, щастя цілої України тривожило їх душу”.

Учитель. Чи можна вірш В. Симоненка „В букварях ти наряджена і заспідничена” вважати виявом патріотичного вчинку?

Учні-„декламатори” читають цей вірш.

Бесіда з учнями-„літературознавцями”:

— Якою зображували Україну в підручниках для першокласників?

— Чи привабливим є такий образ Батьківщини?

— Якими почуттями сповнене серце поета, коли він бачить спотворений образ Матері?

— Яку Україну любить поет? Чому?

— До чого закликає В. Симоненко свою Україну?

— Чи має Україна, на думку поета, потенціал величної держави?

— За яких умов вона стане гідною країною?

— Якою є любов автора до Вітчизни-України?

— Розтлумачте поняття „вимоглива любов до України”.

Учні-„співаки” виконують пісню „Неопалима купина” на сл. Анни Канич і муз. Наталі Кулинич та Романа Олійника:

Україно-мамо, де взяла ти сили

Всі знести страждання, муки неземні?!

Скільки ти під серцем діток схоронила...

Скільки загубила їх на чужині!..

Приспів:

Сила — в тобі, мій народе,

Доля — в нас спільна, одна.

Іскра козацького роду —

Неопалима моя купина.

Матір'ю-вдовою тужиш на порозі:

Сплюндрували села, вже й земля не та.

Чайкою ти б'єшся при битій дорозі.

Чаєнят скликаєш знову до гнізда.

Приспів.

Удовина пісня лине над світами...

Надривна, глибока, як її жалі.

Хто ж не відгукнеться на той голос мами?

Може, тільки камінь мертвий на землі.

Учитель. Чи здатні бути патріотами митці слова? Учні-„історики” читають рядки із статті С. Петлюри „Патріотизм”.

Патріотизм і надалі залишається великим, могучим стимулом для благородних і творчих одиниць чи цілого народу на шляху до здійснення національних чи вселюдських ідеалів.

Лише сила, могучість цього слова вабила найбільших геніїв людського Духа до творчості, рвала до найкращих історичних вчинків...

Патріотизм був джерелом і поривом до найбільших творів людського Духа.

Учені, філософи, політики, поети — усі працюють над поліпшенням життя власного народу...”

Учитель. Чи є патріотом Василь Симоненко?

„Учні-„декламатори” читають вірш поета „Україні” напам'ять.

Бесіда з учнями-„літературознавцями”:

— Якою постала Україна перед зором поета?

— Чим є Україна для поета? Чому?

— Задля чого живе і творить поет?

— Кого поет не хоче бачити біля своєї матері України? Чому?

— Про що жалкує поет? Чому?

— Чому йде до України, як на молитву?

— У чому бачить свій синівський обов'язок В. Симоненко?

Учитель. Може, для того, щоб бути патріотом, достатньо знати історію свого народу?

Учні-історики читають рядки із статті С. Петлюри „Патріотизм”:

„Коли вимовляю це слово, в моїй уяві постають незабутні моменти історичних днів під Крутами. Страшні й величні картини!..

„Нас мало, але дух наш і єдність із криці”, — чую з уст молодого сина України, що сміливо й одверто йде на нерівний бій з нечесним ворогом.

„Мамо, ми вмираємо, але щоб Україна вічно жила!” — в передсмертних муках кличе його товариш й гине славною смертю з ім'ям Вітчизни й Матері на устах...

Коли ж нарешті родиться геній-маляр, що оживить в нашому сумлінні красу смерті за добробут Вітчизни?

Чи є фарби, що ними зарисує він ці благородні профілі найкращих синів України?..

Нема !..

А вони такі необхідні...

І справжні, не фальшиві фарби, котрі промовляли б до серця товаришів та братів і батьків тих, що вмирали під Крутами, котрі б нагадали живим заповіт мертвих героїв.”

Звучить „Місячна соната” Л.-В. Бетховена.

Учитель. Чи цими ж шляхами самопожертви йтиме й наше молоде покоління українців?

Учні-„декламатори” читають вірш В. Симоненка „Нашої заслуги в тім не бачу...

Бесіда з учнями-„літературознавцями”:

— Що лишили нам у спадок предки-козаки?

— Що означає ця „бунтівлива вдача”?

— Чи додає нам слави минула козацька звитяга? Чому?

— Коли ж українець буде гідний колишньої козацької слави?

— Яким постане українець перед світовою громадськістю, якщо зневажить заповіти пращурів?

— Який народ гідний світової пошани?

— Який народ невмирущий?

Слово вчителя. Кожний патріотичний вчинок — це є іспит сумлінню й чесності сина Вітчизни.

Кожний член нації мусить творити бодай малі патріотичні вчинки: із малих діл творить історія великі заслуги синів народу. З проблисків загорається огонь любові до неї, а з огню активної любові родиться ім'я - ПАТРІОТ.

Кожний член нації — це вартовий, що пильно й совісно сповняє свій обов'язок на високому посту ЧЕСТІ народу. Невідомо, на долю котрого з них випаде потреба самопожертви для охорони цієї ЧЕСТІ. Але кожний мусить бути до цього готовим” (Симон Петлюра).

Учні-„співаки” виконують пісню Тараса Петриненка „Україна”.

IV. Підсумок уроку

Яку грань буття українця відображають розглянуті на уроці вірші В. Симоненка? Хто такі патріоти?

Що означає поняття „патріотичний чин”? Легко чи важко бути патріотом?

V. Домашнє завдання

Написати твір-роздум „Нам пора для України жить...”

Прийшла любов непрохана й неждана — Ну як мені за нею не піти?

Мета уроку: відкрити учням сторінку ніжної інтимної лірики В. Симоненка і цим долучити їх до найчутливішої музики людського серця; розвивати чуття поетичного слова, формувати читацькі та естетичні смаки; виховувати повагу до людських почуттів.

Тип уроку: урок-мелодія серця.

Проблема: чому любов відкриває людину в людині:

Епіграф уроку:

Мені здається, — може, я не знаю, —

Було і буде так у всі часи:

Любов, як сонце, світу відкриває

Безмежну велич людської краси.

І тому світ завжди благословляє

І сонце, що встає, і серце, що кохає.

В. Симоненко. „Любов”

Хід уроку

I. Повідомлення теми уроку.

Звучить музичний твір Й.-С. Баха „Симфонія”.

Вчитель читає напам'ять вірш В. Симоненка „Любов”.

Вступне слово вчителя. Воістину, найпрекрасніша людина — у любові, Найщасливіша людина — у любові, й найнещасніша вона — у любові. Бо це почуття торкає найтрепетніші струни людської душі, які відгукуються то співучим солов'єм на взаємне й щире кохання, то тужливою піснею голуба на нерозділену любов.

Сьогодні ми торкнемося ніжних струн Симоненкової душі, яка здатна творити симфонію величному почуттю кохання, особливого своєю тендітністю й цнотливістю.

Звучить пісня „Чари ночі” (перші 3 строфи) на слова О. Олеся у виконанні учениць.

II. Вивчення нового матеріалу.

Слово вчителя. Щось нове у серді забриніло, Мов сп'янило запахом суцвіть, Вудить думку і бадьорить тіло, Але що — не можу зрозуміть... — зізнається собі ліричний герой Василя Симоненка, душу якого обвіяла духмяна вишнева заметіль.

Яке ж це почуття, що збудило в серці щось досі не знане й щемливе? У якій поезії говорить про це В. Си-моненко?

Учень читає вірш В. Симоненка „Вона прийшла” напам'ять.

Евристична бесіда:

— Чому автор говорить, що любов приходить непрохано й неждано?

— Чи готове серце людини до зустрічі з любов'ю? Чому?

— Чи чинить опір людське серце поклику любові? Чому?

— Яким художнім засобом користується поет, створюючи образ любові? Чому?

— Якими кольорами змалювали б ви образ любові? Чому?

Учитель. А в які барви убрав свою любов ліричний герой Симоненкової поезії: сніжно-білі чи червоні, блакитні чи сонячні, похмурі чи ясні кольори?

Звучить музичний твір Й.-С. Баха „Air On A G String from Third orchestra Suite in D”.

Учень читає вірш В. Симоненка „Буду тебе ждати там, де вишня біла” напам'ять.

Евристична бесіда:

— Чому біля вишні ліричний герой чекає зустрічі з коханою?

— Чому не буде він ображений, якщо кохана дівчина не прийде на побачення?

Учень читає вірш В. Симоненка „Розвели нас дороги похмурі” напам'ять.

Евристична бесіда:

— Яким настроєм пройнята поезія?

— Які штрихи портрета створюють образ коханої?

— Чому саме ці деталі зовнішності вимальовуються в пам'яті ліричного героя?

— Як юнак ставиться до коханої, що журбою перетнула його серце?

Звучить пісня В. Івасюка „Я піду в далекі гори” у виконанні Квітки Цісик у записі.

Слово вчителя. Почуття любові для В. Симоненка — святе й священне. Воно, мов небесний ангел, чисте й цнотливе. Бруд любовних походеньок, смакування любовними втіхами не сумісні з тендітно-сонячним коханням ліричного героя до дівчини.

Учень читає вірш В. Симоненка „Мені здавалась пошлою, бридкою..” напам'ять.

Евристична бесіда:

— Чому ліричному герою оповіді приятелів про любовні пригоди здавалися брудними?

— Чому друзяки розпатякували про свої любовні втіхи?

— Чому ліричний герой нікому з них не розповів про свої побачення з дівчиною?

— Чи можуть справжні чоловіки смакувати оповідками про свою „любов”?

— Ким є такі людці?

— Які почуття викликають у вас образи бравадних юнаків і ліричного героя?

Учитель. Чи справді почуття любові всесильне, непереможне й невмируще? Чи дійсно воно романтично-недосяжне, не збагнуте ніким і є незбагненним пориванням до чогось загадкового й нездійсненного? Відповіді на ці запитання криються в інтимній ліриці Василя Симоненка,

Конкурс на кращого читця інтимної лірики В. Симоненка. Для декламування напам'ять запропоновано такі вірші: „Ображайся на мене, як хочеш”; „Я тобі галантно не вклонюся”; „Ну скажи, хіба це фантастично”; „Ти спішила од мене, ти квапилась дуже”; „Через душі, мов через вокзали”; „Всі образи й кривди до одної...”; „Є в коханні й будні, і свята”.

Учні виписують із віршів поета рядки, що можуть бути афоризмами.

Робота з афоризмами.

а) „Є в коханні і будні, і свята”:

— Чи може кохання мати будні?

— Що означає поняття „свято кохання”?

— Як треба переживати будні кохання і його свято?

— Що важче пережити? Чому?

б) „Через душі, мов через вокзали, гуркотять состави почуттів”:

— Які почуття гуркотять через душу?

— Чому почуття любові не йдуть, а гуркотять?

— Чому поет асоціює душу з вокзалом?

в) „Для кохання в нас часу мало, для мовчання — у нас віки”:

— Чому для кохання мало часу?

— Що треба встигнути зробити закоханим?

— Про яке вічне мовчання говорить поет?

— Про що застерігає закоханих поет?

— Як ви зрозуміли силу почуття ліричного героя — він однолюб чи щедрий на любов до багатьох жінок?

Слово вчителя. Так, ліричний герой Василя Симоненка назавжди лишиться однолюбом. Ті „сірі очі й каре пальто”, як спогад утраченого юнацького почуття, завше із вдячністю згадуватиме закоханий, бо то образ щастя, народженого здатністю любити.

Звучить музичний твір А. Моцарта „Квінтет к. 581 — II Laqretto”.

Учитель читає вірш В. Симоненка „ Абажури” напам'ять.

Заплющить очі... Хіба не звучить десь із глибини тиха й світла мелодія? То відповідає своєю нерозтраченою любов'ю лірична героїня української поетеси Любові Голоти (звучить музичний твір Ф. Ліста „Марення любові”).

Я жінка. Я травина. Я роса.

Я без кохання — мов калина на морозі.

Як чорний шовк, м'яка моя коса,

Як дикий мед, горенять мої сльози.

Я жінка., Я вродилася такою.

Це задля тебе в мене руки білі,

І голос плине тихою водою,

І материнством квітне моє тіло.

Я жінка.

Я співуча, як струна.

Ти лиш торкни — і я озвуся синьо.

Тебе чекаючи,

Була віки одна,

І хочу народити тобі сина.

Я жінка.

Я травина.

Я роса.

Залиш мене.

Вернись до мене знову.

З любові народилася краса —

Народжувать і жить мені в любові.

Я жінка. Я травина. Я роса.

Я без кохання — мов калина на морозі.

Як чорний шовк, м'яка моя коса.

Як дикий мед, горенять мої сльози.

Напевне, саме так і спалахнуло сяйво кохання між Василем Симоненком та його майбутньою дружиною Люсею (показ фото подружжя).

Припливла ти до мене з прибоєм уяви,

Несподівано стала над смутком чекань —

Розцяцькованих мрій павіани і пави

Повтікали лякливо під купол світань.

Розгубили вони свої зваби і почесті,

І сьогодні вклоняється серце моє

Тій земній, соромливій, жагучій жіночості.

Що красою життя — материнством — стає.

Звучить пісня В. Івасюка „Нестримна течія” у виконанні Ані Лорак (фонозапис).

Учитель читає вірш В. Симоненка „ Ти знаєш, що ти — людина”.

Поспішайте любити життя, рідну землю, людей на землі й творити добро, бо любов відкриває в людині людину.

I

II. Підсумок уроку

Який вірш з інтимної лірики В. Симоненка вас найбільше вразив? Чому? Яку картину ви написали б за цією поезією? Які кольори переважали б на цьому полотні? Чому? Чи варта інтимна лірика Василя Симоненка стати окрасою пісенної скарбниці України?

IV. Домашнє завдання

Написати твір-роздум на тему „Який вірш з інтимної лірики В. Симоненка я хотів би (хотіла б) прочитати на першому побаченні?”



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.