ГАЛИНА ПАГУТЯК

(народилася 1958 р.)

Народилася Г. Пагутяк у с. Залокоть біля річки Бистриці серед Карпатських гір.

Згодом родина переїхала в с. Урож. Батьки були вчителями. У домі було багато книжок зі стародавньої історії та філології. Дуже хотіла стати археологом, але тоді треба було при вступі на історичний факультет мати членство в партії. Але розкопки вона все одно проводила, залучаючи до цього увесь клас, поки про це не дізналися дорослі. Демонологію рідного села Галина пізнала від сусідів, що приходили до бабусі, і ставилася до цього досить серйозно. Змалку росла незалежною, виховувалася на книжках. Після невдалої спроби вступити на філософський факультет у Києві почала писати повість — спогади про 10-й клас. Надіслала твір до Києва, у Спілку письменників, і її запросили на всеукраїнську нараду молодих авторів. Запропонували надрукувати повість за умови, що скоротять ледь не наполовину, але дівчина не погодилася. Повернулася додому, прагнула свободи. У 18 років узимку втекла з дому до Одеси. Там потрапила в навчальний заклад, де готували штукатурів-плиточників. Пізнала життя вповні.

Потім працювала на конвеєрі Бориславського фарфорового заводу, часом у три зміни. Почала писати повість „Діти”. Через рік вступила до Львівського університету, навчалася спочатку там, потім — у Київському університеті. Закінчивши його, рік попрацювала неподалік від Чорнобиля (ще до аварії) у маленькій школі вимираючого села. Потім працювала в музеях, гімназії, жила в Урожі, у Львові і писала. Про її погляди „освіченого серця” і принцип „Так є, але так не повинно бути” говорять есе „Беззахисність”, „Жорстокість існування”, „Рукава вологі від роси”.

Г. Пагутяк — автор дванадцяти книг. До сучасної літератури у неї високі вимоги, так само, як і до своєї власної творчості. І нині вона постійно перебуває в пошуку.