ТВОРЧА ЕВОЛЮЦІЯ ІВАНА АНДРУСЯКА (НА МАТЕРІАЛІ ЗБІРКИ „ДЕРЕВА І ВОДИ“) - Стаття з Української літератури - критика

ТВОРЧА ЕВОЛЮЦІЯ ІВАНА АНДРУСЯКА (НА МАТЕРІАЛІ ЗБІРКИ „ДЕРЕВА І ВОДИ“) - Стаття з Української літератури - критика

Всі публікації стосовно письменника: Андрусяк Іван

Остання за часом збірка Івана Андрусяка має назву „Дерева і води“. Л.Ушкалов у статті „Солілоквій про дерева та води“, жанр якої визначений як „покрайні записи“, доходить висновку, що „...Андрусякові дерева і води народжені під знаком перемін“.

Читач, переконаний у тому, що поезія повинна передусім приносити естетичну насолоду, знайомлячись із ранньою творчістю цього поета, має відчувати неабиякий дискомфорт. І.Андрусяк нерідко шокує, змушує поглянути на світ іншими очима, він проникає у підсвідомість, підіймаєнагору те, що людина воліла радше б забути, не відчувати. Якщо раніше поезія бачилася йому способом самовираження, відмежування від загалу, то в останній збірці І.Андрусяк ніби знайшов себе - зникли епатаж, скандальність, натомість маємо роздуми людини-філософа над протиріччями сучасності. У поетичних текстах „Дерев і вод“ немає ідей-штампів, це дозволяє кожному читачеві по-своєму трактувати твори, але не відхилятися від самої суті збірки. Читач сам заглиблюється в поезію, розкриває семантику слова, зміст образів, ритмомелодику вірша. Найперше хочетьсявідзначити побудову збірки. Якщо раніше вірші ав тора як елементи збірки представляли радше мозаїку, яку вже сам читач складає в органічну цілісність, то „Дерева і води“ мають чітку структуру, де кожен вірш зачіпляється за наступний словом, реченням, символом, думкою і так витворюється єдина система. Це підтверджує об'єднання кількох віршів у своєрідні цикли.

Іван Андрусяк - поет української ментальності. Тематично й психоемотивно його твори пов'язані з характерним для українця конфліктом примітивного, міфологічного, народнопісенного начала, незіпсутої цивілізацією душі з цинізмом навколишньої дійсності. Фактич но це безкінечніінтерпретації вічного, за З.Фрейдом, конфлікту: ірраціонального, генетично первинного, біологічно-вродженого „Воно“ („ід“), посередника між вродженим і вимогами се редовища „Я“ („его“) та джерелом моральних почуттів, контролюючим і керуючим агентом „Над-Я“ („супер-его“).

Починаючи зі збірки „Отруєння голосом“ (1996), поезія І.Андрусяка стає ліричнішою, світлішою й трохи терпкою, не втрачаючи водночассвоєї різкості намагання шокувати читача. Автор по-новому розкрився в інтимній ліриці, зосередився на внутрішньому світі, на розмовах з Богом, який „мовчав“ у попередніх збірках.

благословить не бог, а босх

рукою відгорнувши ґражди

і ми підем в ґалапаґос

спокійно гордо і назавжди...

(Збірка „Депресивний синдром“, 1992)

Я помираю вас. Така печаль.

Така зоря над віком перестане.

Говорить Бог: Прости мені, Іване,

прости мені за те, що я мовчав.

(Збірка „Отруєння голосом“, 1996)

Творча еволюція, постійний пошук притаманний, напевне, кожному справжньому мит цеві, тим разючіші зміни, які простежуються від збірки „Депресивний синдром“ до збірки „Де рева і води“. Тут усе той же потужний і не передбачуваний І.Андрусяк, але тут ні тіні страху,комплексів, „шокової хірургії“ - всього, що так вабило/відштовхувало в ранніх творах. Натомість розважлива, плавна, довірлива розмова з читачем про красу і відчуття краси, творчість і пізнання її, ширше - про людину і людське в ній. Вочевидь, таки не про „дерева і води“ розказує автор, а про містичні глибини свідомості. Поет оригінально й майстерно трактує несказане і несказанне крізь призму власного світосприйняття.

Збірка насичена міфами, символами, образами, що разом творять її енергетику. Поет Сергій Пантюк доречно зауважив: „Енергетично насичені вірші діють на нерви, тому у великих дозах не сприймаються. Раніше поети це розуміли і видавали книжки відповідно із 15-25 речей. Зараз чомусь полюбили ґросбухи“ [2; 6]. Інтелектуально насичені твори І.Андрусяка мають одну характерну рису: автор уміє одним лише називанням потрібного йому культурологічного явища чи контексту вводити його в тканину власного твору, таким чином цитуючи не образи, авитворювані цими образами емоції:

на погнутому тлі

кучерявої гущавини

бачив знуджену тінь

недобитого каменем авеля...

(„ти деревам шептав“)

дмухаєш на метелика

щоб не обпектися бо якщо є метелик

то поблизу має бути вогонь і якою є камень

то поблизу має бути сізіф помішаний на цьому камені

(„ріка-2“)

Раціональна природа поезії І.Андрусяка нерідко зумовлює рядки, які нагадують афориз ми: „Вічними не будемо ніколи мертвими не станемо навіки“, „Мова кара - їй потрібен отвір“, „Маєш голос щоб перетікати ним з крила на крило“. Ця збірка - спроба говорити про те, що відбувається саме нині, спроба максимально відобразити ту реальність, яка ще в процесі, а тому й осмислити її в цілості не можливо.

вартовими земля засіяна

за хрестами вола і степ

україною світло-синьою

небо визбиране цвіте

ополченці виходять хмарами

замикаючи гирла вод

ми не віримо ми не маримо

ми самі собі цей народ

(„облога“)

Це семантика вічного страху буття, страху народження і страху смерті:

ти винен

ти народився і значить ти винен

майже як горіх

вкритий дрібним ароматом

(„ріка-1“)

Природа - це, з одного боку, щось „інше“, відмінне, це довкілля, в яке людина вдивляється, вчувається, осягаючи, пізнаючи його, узгоджуючи його закони з умовами свого існування. З іншого боку, це дзеркало, в якому прагнемо впізнати й збагнути самих себе. Відображення людини у свічаді природи, перенесення його в художній текст - складний психологічний процес. Це не механічне відзеркалення, а порівняння, відчування себе через природу й навпаки, і водночас відчування чогось третього, „непромацуваного“, неосяжного і, мабуть, найістотнішого - краси, вічності, гармонії. Природа у творах І.Андрусяка справді виразна й самодостатня, тут можна зустріти „нитку трави з перерізаним горлом“, „сонця перестояного ліки“, „дотик рослини до землі“, „за птахами і вітром буде вітер і птах“, „притихлі тіні гепар да“, „гриби білі як немовлята“, „ черв'як великий і ситий“,

тільки з кожним надрізом

ліс відступає

і все важче стає

вполювати живиці

на їжу

(„ріка-1“)

Природа - людина - вища сила і гармонія - ці три явища надають збірці „Дерева і води“ натурфілософської наповненості. Навіть пейзаж тут із підтекстом, з алюзією, яка легко прочитується. В останній збірці поета зросла також роль символу, причому символи здебільшого тяжіють до спокою, сталості. Наприклад, автор використовує дерева-символи, характерні для українського фольклору: „ти знаєш як спіють вишні...“,“...голосів подаленілі верби...“. Не раз у творах трапляється образ осики як символу приборкання демонічних сил: „і моторош де б ока не розверз /дрижав як в горло встромлена осика“; „так і залишусь листом осиним / криком со виним привидом“.

У „Деревах і водах“ відшукуємо античні мотиви, біблійні символи: „...і якщо є камінь / то поблизу має бути сізіф помішаний на цьому камені...“; „бачив знуджену тінь / недобитого каменем авеля...“. Причому один і той самий символ може трактуватися по-різному і в кожно муокремому вірші несе зовсім інший відтінок значення. Один із найцікавіших у збірці багатогранний і багатозначний образ ріки. Це плин життя: „тонкого сну зникоме відображення / на дні ріки- чи доживеш до дна“; „за дощами і димом / як безодня тонка / разом з нами ітиме / кучеряваріка“. Це і образ фатуму, долі: „а що у тебе голубе в руці / невже ріка І вона прийшла за нами“.

Вода виступає як інваріант образу ріки. Це ніби сам час, який стікає крізь пальці, і скільки пальці не стулюй, усе одно не зловиш жодної зайвої чи потрібної миті. Вода містить у собі зерно істини: „і що кожен із нас / є могильником власного щастя / замішаного на воді“. Вода - це час:“кумедні фігурки твоїх рис / торкатимуться води І і старітимуть“. Вода - дзеркало всесвіту: „ти відпустила його до води І і вода тебе / відобразила“. Вода - це елемент буття, це прожитий момент: „ти знаєш дерева і води І не вернуться вже ніколи“. Вода - це відплата за гріхи: „тримаймося приходить смак / води“. Вода - це такий самий рухливий символ, як і фізична речовина. Вода - основа життя, і поет це повністю стверджує.

Цікава також мова творів збірки, включно з пунктуацією. Спостерігається відсутність великої літери у власних назвах і на початку речення, єдиний розділовий знак у збірці - тире. У ранніх збірках І.Андрусяка досить часто мова поезії визначалася класичним протистоянням „традиційне- нове“. В останній збірці він ніби шукає золоту середину, він уже не спростовує поезію, не вибухає раз у раз гучним скандалом, а торкається куди глибших філософських рівнів. Поет нерідко вдається до інакомовлення: „і настояна хвоя / наші сни обплете“; „і будеш ти як провидець / ділити свій отченаш / на біле і на червоне / на страх і на суєту“.

Для І.Андрусяка слово - засіб комунікації, звідси переважання іменних категорій, які ха рактеризуються найбільшою смислонавантаженістю. Поряд із загальновживаною лексикою нерідко трапляються архаїзми: „на прю до вежі меч і страх“; „твоє повернення гряде“; „задеревію витягнувши длань“; „давай разом скуштуєм сеї кари“. Індивідуально-авторські неологізми збагачують поезію своєю образністю: „тонкоокого світу течія золота“. Одинокий

вульгаризм у збірці ужитий, на нашу думку, для епатажу - стьобнути обивателя тим, до чого він і сам у повсякденні охочий, а от із вуст поета чути це незвично:

... і загорнувшись в листя і сушу

в гори і води

в сад і зело

виригну душу

виплюну душу

все

відлягло...

(„текст як відмазка - живеш і листаєш“)

Аналізуючи тропеїчну систему збірки „Дерева і води“, відзначимо насамперед важливу роль метафори: „їх душі ламкі і грішні / вкриваються спозарана“, „ти знаєш яка природа / воли що до риб прилипла“, „це небо і це повітря / тебе зупинити хочуть“, „ти знаєш дерева й води / невернуться вже ніколи“ („ти знаєш як спіють вишні“); „дощ як перестояне мовчання / вкриють до зажмуреної жмені / тільки голоси немов прочани / сухо обійматимуть долоні“ („вічними не будемо ніколи“). Найчастіше природа в автора має людські органи, звички. Персоніфікація надає їй характеру, інтелекту, ставить її на один щабель із gomo sapiens: „хризантема і він пом руть“, „вітер прогортатиме купини хмар“, „і нитка трави зперерізаним горлом“, „тільки з кожним надрізом ліс відступає“, „і місяць / що побачив тебе / знепритомнів“. Для поезій характерні також епітети: „тоненьким туманом“, „їх душі ламкі і грішні“, „печаль її благородна“, „спрага тонка і квола“, „хвилі сонні“. Автор більше вдається до зображувальнихабо описових епітетів, ніж до постійних.

Окремо в поезіях І.Андрусяка слід відзначити вживання кольорів для змалювання навколишнього світу. Кольорова гама, порівняно з першою збіркою, дещо змінилася, додалося багато білого кольору, відсутні яскраві кольори, які могли викликати агресію: „білий Бог на губами“,“обертається а від доторку / біла пляма на три світи“, „українок) світло-синьою / небо визбиране цвіте“, „ламкі комахи з білого човна / урізноводь“, „до виводу на крони білих вивірок / яких \ - у сні - прощає різноводь“, „вечір колише білу сторожу / і загорожу білу пряде“.

Якщо в ранніх збірках поета рима й римування бачилися як цікаво організований синтак сис, то остання має чіткішу систему римуванння. Спосіб римування найчастіше перехресний, рима також постійно наявна у віршах. Автор рідше використовує окситон і пропарокситон, тільки всуміш із іншою римою. Найчастіше фігурує парокситон:

вічними не будемо ніколи

мертвими не станемо навіки

осінь як останню непокору

збережуть поети і каліки

Повна рима поступається контурній, причому можна зустріти нарощену риму („палючий - кручі“). Щодо строфіки і віршування, то автор показав, якого розмаїття може досягнути поет у межах однієї збірки.

Збірка І.Андрусяка „Дерева і води“ рівна й цілісна, в ній немає текстів, які б виривалися з контексту своєю чи то особливою яскравістю, чи недостатністю зображення. Властиво, поет веде неквапну, в міру емотивну і в міру дидактичну, а головне - дуже органічну, філософічну розмову про буття. Розмову настільки доречну, що вона ще відлунюватиме довго.

Література:

Андрусяк І. Дерева і води. - X., 2002.

Пантюк С. Володар вогню. - Чернівці, 2000.



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.