МИХАЙЛО СТЕЛЬМАХ

МИХАЙЛО СТЕЛЬМАХ

МИХАЙЛО СТЕЛЬМАХ

Може, тим без пісні я не

можу

Працювати, жити

навіть дня,

Що округ земля моя

хороша,

А на ній - моя рідня!

Михайло Стельмах

„Поки людина живе — повинна чекати чогось великого”

Поверталися з далекого вирію гуси-лебеді летіли вони над самою стріхою, і майбутньому письменникові, а тоді маленькому Михайликові, здавалося, що вони струшують на землю „бентежні звуки далеких дзвонів”. Тол: небо уявлялося дитині неповторним оркестром, у якому можна почути шляхетний спін скрипки і тонке бриніння сопілки, тихі акорди бандури і притлумлений голос кобзи... Світ такий гарний, життя таке прекрасне! І про це Михайло Стельмах протягом всього життя розповідав людям.

Чому твір про своє дитинство автор назвав „Гуси-лебеді летять”?

Дітьми всі ми вчимося пізнавати світ, бачити його красу, співіснувати з ним. Але на створення дивовижних історій з дитинства здатні лише письменники, і не всі, а тільки ті, які ще змалку навчились розуміти мову трав і птахів, усього живого, серцем і душею відчувати, сприймати те, що їх оточує. Таким був Михайло Панасович Стельмах. Інакше як би він міг дізнатись і переповісти нам, як уночі достигають суниці, котрі „стають схожими на росу, що випала з зірок”, як „в саме небо врізались вітряки і намотують на свої крила сонячні нитки і час”, а „на сніг рожевими калюжками лягли мерехи світанкової зірниці”?

Чарівні спогади залишились у письменника про його дитячі роки: „Я й досі прислухаюся до світанків! Мене й досі хвилює, як досвіт назбирує ще темні роси, визбирує з крайнеба зорі, солодко позіхаючи, бреде посеред туманів, відчиняє двері якоїсь хати-білянки, посилає дівчину по воду, а далі прочинить оті двері, за якими ночувало сонце, і посміхнеться, вдоволений своєю роботою”.

У пам'яті Михайла Стельмаха навіки закарбувалися слова його діда Дем'яна: „...і він, Шевченко, босоніж до школи ходив”. Бо його самого батько носив до школи на руках - чоботи були одні на всю родину. А вчитися хлопцеві, ой, як хотілось!

А найдужче любив хлопчик Коляду та Щедрий вечір - найвеселіші зимові свята! Луною линули над Михайликовим селом щедрівки, а він думав: „І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі, де є зорі, і добрі люди, і тихі вогники, і щедрі вечори...” Дуже вражали батькові примовляння, в яких озивалися „оті великі надії на хліб новий, на рій золотий, на щастя у дворі, на рогову й дрібну худобу в оборі”. І тоді ще вірив хлопчина, що „настане той час, коли господар на току буде зорі віяти, господиня в хаті золото прясти, а сиві срібнорогі воли потягнуть за собою срібні плуги”.

А знаєте, яка знаменна подія сталася в житті майбутнього письменника? Йому довірили жати жито! „Твій перший сніп, - сказав батько, - твій перший хліб”. І це була така урочиста хвилина, що Михайлик щиро зізнався: „Що не кажіть, а вже інакше почуваєш себе, коли стаєш женцем!”

Ось такими були „університети” М. Стельмаха, який пізніше відтворить у своїх романах і повістях майже всю історію України в буремному XX столітті. А поки що він вчиться у школі, „щоб в голові меншало полови”. Пише свою першу п'єсу, яку похвалить учителька й інсценізуватиме* у хаті-читальні. Він поки що знаходиться під крилом батьківської та материнської ласки, огорнений родинним теплом і любов'ю. Поряд з ним люди, почуття до яких збереже у серці упродовж усього життя. Спогади про дитинство зігріватимуть письменника на нескінченних кривавих дорогах Другої світової війни. Він воюватиме до того часу, поки не зітхне з полегшенням рідна земля, порятована від фашистської навали. А потім, вже в мирні роки, будучи знаних сивочолим письменником, врешті сяде до столу й оживуть під його пером ті коштовні скарби, що не розгубив у боях і зумів зберегти душі, - найтепліші згадки про батьків, близьких людей, світлі дитячі роки і, найголовніше, мудрість, передану йому ще змалку від могутнього роду Стельмахів:

Небагато літ прожив на світі

У краю лісів, озер і трав,

Там навчився я людей любити

І чудовий світ пізнав.

* Інсценізувати - переінакшити літературний твір для постановки в театрі чи кіно. Михайло Стельмах „Стою перед вами, зачарований людською красою...”

Ви звернули увагу, що повість має надзвичайно поетичне обрамлення - картину багатозвучної весни із лебединою піснею у високім небі.

Це немовби завершене полотно, досконала розповідь про найпотаємніше, сокровенне. І хоч „Гуси-лебеді летять...” має продовження - ще одну повість, „Щедрий вечір”, але кожна з них - цілком осібна мелодія життя Михайла Стельмаха.

Початок твору вже налаштовує нас на ліричний лад. Це поетичний заспів, що пронизує символом гусей-лебедів весь сюжет. Одразу звертаєш увагу на те, що хлопчик бачить світ по-особливому, знаходить якісь незвичайні слова та образи, щоб передати його красу, бо ця дитяча душа відкрита поезії навколишнього буття.

Зверніть увагу, маленький Михайлик немовби персоніфікує, оживлює все, що його оточує. Навіть вітряки схожі в нього на казкових велетнів, що мандрують світом, творячи якесь таємне, їм одним відоме, чаклунство. А ще вони намотують на крила бабине літо, даруючи всім людям залишки тепла і сонця. Хлопчик живе у світі народних звичаїв і традицій, знає таїну великодніх крашанок, диво-насіння, з якого виростають здоровенні гарбузи, аби лишень матуся над ним почарувала! Спробуйте подивитись на світ очима Михайлика, вловити неповторні запахи весни й літа, почути „бентежні звуки далеких дзвонів”, „віщу скрипку”, „срібний передзвін”. Спробуйте, як і він, відпустити свою душу, щоб підняли її на крила лебеді і забрали в „нерозгадану далину”! Повірте, вам так само „хороше, і дивно, і радісно” стане „в цім світі”!

Народні пісні ще з дитинства так запали в душу письменника, що молодий Михайло Стельмах, учителюючи у школах Поділля та Київщини, зібрав тисячі народних пісень, записавши не лише тексти, а й мелодії. Ось що він говорив: „Лірична пісня - це душа народу, це безмежне поле, засіяне зернами історії і заквітчане людськими надіями, це незміряна, воістину народна любов до своєї дідизни і ненависть до її ворогів, це достойна людська гідність і людське страждання, це стихійний блиск селянської коси над одичалою панською головою і

квиління чайки-небоги над тяжким шляхом життя, це чисті пориви до щастя і чиста сльозина на віях дівочих, це муки матерів на чужій землі і цнотлива вечірня усмішка на устах нареченої. Приторкаючись до ліричної пісні, ми входимо в безмірний світ народного життя

Українська лірична пісня, виплекана історією і побутом, супроводить людей-трудівників - своїх творців і хранителів протягом всього їхнього віку”. Зверніть увагу, наскільки життєвою виглядає повість „Гуси-лебеді летять...” вже завдяки своїй композиції! Адже в ній немає чіткого сюжетного стрижня, а події натомість розгортаються довільним плином, немовби саме життя. Відтак і образ Михайлика розкривається різними способами: і завдяки самохарактеристиці, і через розповіді інших героїв про поведінку, вчинки, характер хлопчика, а також - у його ставленні до природи, яка є для дитини храмом, сповненим глибокої таїни і чарівливості.

Серед улюблених художніх засобів письменника - метафора, порівняння, вибагливі епітети. Усе це створює неповторну образну в'язь повісті, вона сприймається як пісня, що полонить уяву читача. А прислів'я, приказки, афористичні вислови, що вільно ллються з уст дідуся й бабусі, тата й мами! Кому б не хотілося зростати в такій поетичній атмосфері!

„Гуси-лебеді летять...” - це історія сонячного дитинства, з якого бере початок потужний талант письменника, коли він вчиться дружити, дорослішає, зустрічаючись не лише з радістю, а й з горем. Ми знайомимося з найкращою подругою Михайлика - Любою, яка так само тонко відчуває природу і не по-дитячому мудра. Ми помічаємо, з якою великою любов'ю згадує Стельмах своїх рідних - маму, тата, бабусю, дідуся. Колись він сказав, що є люди, „на яких недарма падало сонце”. Саме їхній світлій пам'яті присвячена повість Михайла Панасовича...

ПОДОРОЖ ПО ЛІТЕРАТУРАХ СВІТУ

У кожного вони свої, спогади дитинства, у кожного - власна історія змужніння. Проте, де і як би не зростала людина, для неї це завжди час незабутніх відкриттів і захоплень, сповнений фантазіями й мріями, хоч трішки, та ідеалізований. Там, у дитинстві - витоки сподівань і звершень дорослого життя.

Російська письменниця Валентина Осєєва написала цікавий твір, багато в чому автобіографічний, про дівчинку Дінку. Місцем дії вона обрала Україну, почасти - й Київ. Зверніть увагу, як багато спільного у сільського хлопчини Михайлика і дівчинки з родини російських інтелігентів Дінки:

„А в Дінчиному житті сталося справжнє диво. Вона раптом відчула себе господинею всіх лісів, полів і річок. І не лише лісів і полів, але й двох сіл, між якими в лісовій гущавині притулилась біленька хатинка. Незліченні скарби ховались у лісах для Дінки... Солодка дика малина, припечені сонцем ягоди суниці, грайливі шапки лисичок, вкриті білою плівкою, молочні маслюки, сповнені власної гідності білі гриби на товстих ніжках... А птахи, білки, зайчики, а калина, всипана червоними намистинами!.. У Дінки спершу розбігались очі, і, зупинившись серед заростей малини, вона розводила руками і співала.

Сховавши обличчя у букет польових гвоздик, вона мчала стежиною через луки до вузенької, покрученої річечки... У буйній траві на вологих луках поважно походжали чорногузи. їхні довгі дзьоби майстерно виловлювали собі на обід неуважних жаб.

Побачивши дівчинку, що бігла стежкою, чорногузи спроквола ляскали крилами і, склавши, як дві палички ноги, перелітали на інше місце...”




Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.