ЛІНА КОСТЕНКО

ЛІНА КОСТЕНКО

ЛІНА КОСТЕНКО

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться,

у мене жодних претензій нема

до Долі - моєї обраниці.

Ліна Костенко


„Мене не можуть люди не почути...”

Бути Поетом - це не лише вміти писати вірші десь у тиші нічного кабінету або й похапцем, на клаптиках паперу, перетворювати звичайні слова на гармонію звуків і образів.

Бути Поетом - це перш за все жити з відкритою душею, беззахисною перед злом і наругою, нести на собі такий тягар, який би розчавив звичайну людину, не наділену Талантом. Бути Поетом - означає творити радість високого мистецтва, дарувати людям мрію, іти на крок попереду.

І коли зустрічаєш на вулицях Києва жінку з променистими очима, Ліну Василівну Костенко, розумієш: доля подарувала тобі унікальну нагоду. Нагоду побачити, як іде по землі Поетеса, перед якою стає на коліна вічність...

Ліна Костенко народилася в містечку Ржищеві на Київщині, в учительській родині, а в шестирічному віці разом із сім'єю переїхала в Київ - місто „над берегом вічної ріки” - так вона назвала Дніпро.

Перші її віршовані рядки творилися під гуркіт гармат, виття сирен, бо дитячі роки Ліни припали на Другу світову війну. Від німецьких бомбардувань рятувалися в окопах, тому й одна з перших поезій письменниці має назву „Мій перший вірш, написаний в окопі”. Саме таким був початок її поетичної біографії:

писала мало не осколком,

великі букви, щойно з букваря, -

той перший віршик, притулившись скраю,

щоб присвітила поночі війна.

Після закінчення Літературного інституту імені М. Горького (Москва) в 1956 році повертається в Україну. Той час знаменувався „свіжим ковтком” свободи, так званою „хрущовською відлигою”, яка настала після ери сталінізму в Радянському Союзі. Люди відчули реальність демократичних змін у суспільному житті. Саме в такій атмосфері розвивався талант поетеси. її чекали вдячні читачі, переповнені зали спраглих справжнього поетичного слова співвітчизників, знайомство і дружба з такими ж молодими письменниками, як і вона, - В. Симоненком, В. Стусом, М. Вінграновським, І. Драчем.

На той час у творчому доробку Л. Костенко було вже три поетичних збірки - „Проміння землі”, „Вітрила” і „Мандрівки серця”. Але поступово почали згортатися демократичні процеси в СРСР, а поетичне слово „королеви української поезії” не було пристосоване до оспівування комуністичної влади.

А далі почалися роки вимушеного мовчання. Поетеса відверто визначила своє життєве кредо, а її громадянська позиція була однозначною:

Поезія - рідна сестра моя.

Правда людська - наша мати.

Довгих шістнадцять років український читач не мав змоги насолоджуватися творчістю Ліни Костенко. Кілька збірок, написаних за цей час, так і залишились у письмовому столі. Офіційних заборон не було - але для справжньої поезії, де слово Правда писалось з великої літери, не було місця ні в тогочасній пресі, ні в книжковій крамниці. Влада намагалася зламати цю сильну жінку, яка, проте, не збиралась коритися:

Я трохи звір, я не люблю неволі,

Я вирвуся, хоч лапу відгризу.

Лише наприкінці 70-х років XX століття Ліна Костенко повернулася до своїх читачів зі збіркою поезій „Над берегами вічної ріки”, з історичним романом у віршах - „Маруся Чурай”, який став подією у літературному житті України, а його авторка була відзначена найпочеснішою літературною премією України - Шевченківською. Нині Ліна Василівна - одна з тих небагатьох ентузіастів, які намагаються зберегти для нащадків скарби національної матеріальної культури. Нею організовуються регулярні експедиції до чорнобильської зони, до тих покинутих українських хат, де зосереджена вся історія народу - вишита на рушниках, вирізьблена з дерева, викувана ковалями.

У її поезії, за кожним рядком - непідробна щирість української душі і пристрасна думка, високе мистецтво, за яким ми визначаємо справжні взірці прекрасного...

„Моє завдання — дати імпульс до думання”

Людина завжди мріяла мати крила, аби злетіти до неба, відчути радість польоту. Але в диптиху Ліни Костенко образ крил має інше значення, вони уособлюють усі ті чесноти, які роблять людину Людиною: любов, дружба, взаємодопомога, чесність, справедливість, наполегливість, патріотизм, повага до минулого. Поступово цей образ переростає в справжній символ чистоти й духовності.

А як же бути „безкрилій” людині, як їй подолати буденність - „стару свиту із торішніх зів'ялих трав”? Як відшукати шлях до неба, до вільного польоту?

У поезіях диптиху багато запитань. Кожен, хто приходить у цей світ, повинен відповісти на них. Принаймні собі. Але Ліна Костенко стверджує: кожна Людина має крила!



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.