АНАТОЛІЙ ДІМАРОВ

Всі публікації стосовно письменника: АНАТОЛІЙ ДІМАРОВ

Хоч я давно вже вивчив, що Земля кружляє навколо Сонця, однак підсвідомо ще вірю в те, що весь видимий світ обертається довкола мами.

Анатолій Дімаров


„Буду ходити по місточку моєї пам'яті...”

Твори Анатолія Дімарова - про звичайних людей, що живуть поряд із нами. Про тих, з чиїх доль складається історія нашої країни. А ще він намагається відкрити своїм читачам таємницю своєї пам'яті, адже у ній збереглося так багато цікавих і яскравих спогадів! І вони ніби віддзеркалюють життя українців у неспокійному XX столітті.

Життєвий шлях Анатолія Андрійовича Дімарова розпочався 5 травня 1922 року в Миргороді на Полтавщині в родині українських учителів. Довелося йому побачити і страшні картини голодомору 1933 року, і морок фашистської окупації, і героїчні сторінки опору загарбникам. І разом з тим він не проронив жодної краплі із тієї безцінної чаші спогадів свого щасливого дитинства, у якій іскрився веселий сміх його друзів, а навколо був цілий світ, який хотілося пізнати і підкорити.

А. Дімаров з перших днів нападу фашистів на Україну брав участь у боях, потрапив в оточення, зазнав „принад” окупації, був поранений. Після одужання пішов до партизанського загону. Всі ці події зі свого життя він перетворив пізніше на сторінки своїх творів, особливість яких, як ви вже здогадалися, - достовірність.

Читач із творчістю Анатолія Дімарова ознайомився 1949 року, тоді вийшла перша збірка його оповідань. А тепер творчий доробок письменника складе, напевно, більше десяти томів, і серед кращих його літературних досягнень - повісті для вас, підростаючого покоління. Там - безцінні спогади дитини, юнака, чоловіка, що зріс у родині, де понад усе цінувалися взаємоповага, порядність, любов і проста людська праця.

„Не переношу, коли хтось журиться...”

Вже так склалося, що в дитинстві хочеться якнайшвидше подорослішати. А коли стаєш дорослим, чомусь увесь час тягне повернутись у дитинство. Це якась така незбагненна закономірність. Але в її очевидності ви могли переконатись, прочитавши „Блакитну дитину” А. Дімарова. Адже найрадісніші, найвеселіші твори народжуються тоді, коли письменники починають подорожувати лабіринтами своєї пам'яті і віднаходять там та-а-кі спогади про дитинство! Бо лише в дитинстві можна бешкетувати, разом із друзями вигадувати якісь карколомні пригоди. А чи може доросла людина дозволити собі скупати нового костюма в ковбані з мастилом, політати на материному простирадлі або навчитись тримати в роті жабенят?

Тому такі спогади бувають з легкою ноткою суму і жалю за тими роками, коли світ здавався повним загадок і несподіванок, коли поряд були найближчі і найдорожчі люди, коли життя тільки починалось і все-все було попереду.

Повість Анатолія Дімарова „Блакитна дитина” є другою частиною тетралогії (прозовий твір, що складається з трьох сюжетно завершених частин) „На коні й під конем”, яка повністю присвячена спогадам письменника про свої дитинство і юність, уже обпалену війною.

У своєму творі автор відмовився від будь-яких коментарів. Він не виправдовує і не засуджує ані свого головного героя, ані тих, хто живе з ним поряд. Але настільки виразно, щиро й дотепно розповідає свої історії, що висновки немовби напрошуються самі. Головне, що не одмінно підкреслює Анатолій Дімаров, - теплі родинні взаємини, чіткість морально-етичних орієнтирів, за якими живуть герої. І Толя, і його друзі розрізняють добро і зло. Іноді їм вдається навіть дорослим дати урок порядності и чесності.

Дуже важливо, щоб ви не забували: це розповідь батька, який бере участь у вихованні сина, що уславився в школі як веселий бешкетник.

І тільки спогади дитинства дозволяють дорослому чоловікові зрозуміти: нічого страшного у тих синових пригодах немає, просто саме так діти й підлітки пізнають світ, вчаться жити в ньому, шукають свого місця. Немає сумнівів, що герої повісті не схиблять у житті, бо чітко знають: треба бути чесними і справедливими, не можна брехати, навіть якщо це тимчасовий порятунок. Треба працювати, робити принаймні те, що під силу, допомагати старшим, бо так боляче буває дивитись на втомлену матусю...

Дуже важко розлучатися з такими симпатичними героями! Замисліться, чому? Можливо, це і є секрет прози А. Дімарова - ввести читача в чарівний світ дитинства!