Олена Тимофіївна Антонів - Біографія

(17 листопада 1937 — 2 лютого 1986)

Всі публікації стосовно письменника: Олена Антонів

«Ідея живе лиш тоді, коли ти готовий за неї померти...»

О. Антонів

Біографічна довідка

Народилася у Бібрці Львівської області. Мати, Наталія Коцюмбас, і батько, Тимофій Антонів, - з національно свідомих родин. Вони завжди підтримували учасників руху опору - від січових стрільців до шістдесятників. На Олену Антонів вплинули жахливі картини тисяч закатованих енкаведистами політв’язнів у тюрмах Бібрки та Львова, відкритих під час німецької окупації. Самостійно вивчала історію України за забороненими довоєнними виданнями, постійно відвідувала службу Божу катакомбної Української греко- католицької церкви. Закінчивши школу, у 1955-1961 рр., навчалася на лікувальному факультеті Львівського медінституту. Працювала в обласному туберкульозному диспансері.

За хрущовської «відлиги» увійшла в культурологічне, а потім і громадсько-політичне життя Львова і Києва. Була членом Клубу творчої молоді. У 1963 р. пов’язала свою долю з В’ячеславом Чорноволом і переїхала у Вишгород, де він працював на будівництві Київської ГЕС. У 1964 році у неї народився син Тарас.

Олена Антонів підтримувала зв’язки з Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Аллою Горською та іншими шістдесятниками. Виготовляла, зберігала і розповсюджувала самвидав. Під час арештів 1965 року жила у Львові. Її дім був своєрідним політичним клубом, де збиралися колишні повстанці, творча інтелігенція. Тут влаштовувалися вечори, присвячені Тарасові Шевченку, відзначалися пам’ятні дати, релігійні свята, зокрема, готувався різдвяний вертеп зловісного 1972 року з участю Василя Стуса, Ірини Калинець, Стефанії Шабатури, яких за кілька днів заарештували. Олені Антонів теж погрожували арештом. На той час вона фактично стала розпорядницею фонду допомоги заарештованим та їхнім родинам (фонд О. Солженіцина) в Західній Україні і з великим ризиком допомагала репресованим, часто й зі своїх скромних заощаджень. Усе менше однодумців залишалося на волі і все більший тягар лягав на плечі дружин, сестер і матерів політв’язнів. У 80-х рр. дисидентська Україна трималася на жінках, таких як Олена Антонів, Оксана Мешко, Раїса Руденко, Віра Лісова, Надія і Леоніда Світличні, Михайлина Коцюбинська, Раїса Мороз та інші.

У 1979 році Олена вийшла заміж за Зеновія Красівського. Хоч вона не була членом Української Гельсінської групи, готувала і передруковувала окремі її документи і возила в Москву, щоб передати зарубіжним журналістам. Після арешту в 1980 році Зеновія Красівського вона не могла влаштуватися на жодну роботу, їй погрожували фізичною розправою. А вона відправляла інформацію про політв’язнів, продовжувала добродійну діяльність. У 1980-85 рр. багато часу провела в Тюменській області, поділяючи долю засланого чоловіка.

Перебудову Олена Антонів сприйняла насамперед як шанс для плідної громадської роботи, зокрема, для відновлення руху за легалізацію УГКЦ. Але життя її раптово обірвалося: у лютому 1986 року вона загинула в автомобільній катастрофі.

Жінка витонченої краси, чарівності, гострого розуму, з багатим внутрішнім світом, Олена могла жити весело й безтурботно. Мала вишуканий естетичний смак, кохалася в музиці Баха і Генделя, грала на фортепіано й співала, любила народне мистецтво й національне вбрання, була чудовою господинею й витонченим кулінаром. Любила квіти й туризм - літні походи на байдарках. Одне слово - була створена для щастя. Як згадували Святослав Караванський та Ніна Строката, «вона сама була музикою, живою мелодією доброти й товариськості у дикому царстві зла, жорстокості й тупості. Олена вартувала високих поетичних рядків і живописних полотен, світлої людської памяті. І одержала більше після смерті... ».

Відомий художник, десидент і політвязень Опанас Заливаха намалював її портрет в образі «весняночки». Їй присвятили вірші Зеновій Красівський, Микола Руденко і Євген Сверстюк. Теплі спогади написали Надія Світлична, Ніна Строката, Мирослав Маринович, Раїса Мороз, Юрій Шухевич, В’ячеслав Чорновіл та багато інших, кого зігрівала теплом своїх променистих очей, щедрістю душі.

Роки, що збігають у минуле, не затьмарюють, а вирізьблюють все яскравіше образ Олени Антонів - «мадонни політв’язнів».