Божук Миколая - Біографія

Божук Миколая - Біографія

(1907-1938)

Божук Миколая

Народилася Василина Божук 3 січня 1907 року у мальовничому селі Великий Бичків. Про зміну свого імені говорила: „Я не Миколая, а Василина. Назвалась так тому, що є у нас дві Василини Божуківни, обидві дочки селян, братів Божуків... Тому по батькові Миколі прибрала я собі його ім'я”.

Початкову освіту Миколая Божук здобувала в рідному селі, її літературний побратим Юрій Станинець згадує: „Коли одного разу на толочці вчула від сестринниці Василини Божук вірш і дізналася, що є школа, де вчать таких віршів, вона після закінчення народної школи проти волі батьків втікає до Ясіня і доти плаче, поки батько не записує її до горожанської школи”. Після горожанки Миколая Божук у 1928 р. закінчила Ужгородську вчительську семінарію.

Будучи студенткою, друкувала вірші у журналах „Пчілка”, „Наш рідний край” у коломийській „Жіночій долі” та львівській „Новій хаті”. На формування світогляду Миколаї Божук великий вплив мали твори Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки. Багато видань вона отримувала від В.Ґренджі-Донського.

Юрій Станинець згадує, що Миколая Божук мала з ранніх літ шляхетну душу і чутливе серце. Тоді, коли її ровесниці метою життя вважали особисте щастя, вона плекала в собі крім свого щастя любов до свого народу. „Коли я їй написав, як москвофіли переслі¬дують мене тільки за те, що кінчив українську гімназію, вона ці¬лим серцем співчуває мені і обсипає втіхами, порадами: „Хто терпен, той спасен!”,„... де щира праця, там схід добрий мусить бути..., хто працює, той терпіти мусить”.

На новий 1927 р. 19-річна Миколая Божук розмірковує про зміст життя патріотичної молоді.

„Життя - то терниста дорога, через котру мусимо переходити. Є люди, котрим життя, - то байдужість. Они з дня на день переживають і не думають на свої діла, не числяться з тими ділами, які зробили на користь другому, бо їх не мають, бо тільки думають на свої розкоші, як би веселіше день провести... Ми ж не з тих, котрі внішну красу тільки починають і до неї моляться поганськими

словами і думками! Ми ті, що жодних терпінь не бояться і всі неприсмности і прикрусти силуються побороти! Ми находимося в терпіннях, але можемо мати надію, що прийде хвиля, що і для нас зігріє ясне сонце”.

На думку Миколаї Божук, де немає страждань, „там не б'ється життя”, з неволі людину може вирвати лише праця. Втішала себе думкою: „Засвітить колись і мені доля щастя”. А своє щастя вона пов'язувала з щастям народу. „Знаєте, — писала Миколая Божук у листі до Ю. Станинця від 10 квітня 1927 р., - шо мене зробило б щасливою? Бачити добрі овочі своєї праці, щоб та праця була ко¬рисна для других! А потім бути і жити біля такої душі, котрої ціль життя та сама, і так спільними силами працювати і працювати аж до смерти на користь нашого любимого Народа!!!”

У вірші „Прощай, матусю” Миколая Божук розкрила суть учительської праці:

Я буду зорі розсівать.

Найчастіше поетка зверталася до пейзажної та інтимної лірики. У природі вона шукала спокою і розради. Просила сонце, місяць, вітер, бистру Тису, сиву зозулю розвіяти вічну тугу, чорні, сумні думи, віднести у далекі краї лиху долю. Мотиви смутку, печалі не є у ліриці Миколаї Божук домінуючими, переважають оптимістичні настрої, надія на щастя. Вона найчастіше асоціюється з приходом веселої весни, цвітінням садів, співом пташок, ясним сонцем.

У вірші „Ні, не співатиму пісень” Миколая Божук писала:

Ні, не співатиму пісень

Про смуток, сльозоньки ряснії

Віддам я смуток, холод весь

Привітній радості - весні.

У багатьох творах Миколаї Божук звучать заклики присвятити життя рідному краю, жити „на втіху рідній стороні”. Звертаючись до милого серцю краю, заявляла:

За тебе в бій готовая!

В надіях вся душа моя.

„Тобі, рідний краю”.

Поезія Миколаї Божук зросла на грунті народної пісні, про що свідчить мелодика, ритміка, народно-пісенні образи. Багато її тво¬рів просяться на музику. В.Ґренджа-Донський порівнював лірику Миколаї Божук з пташиним співом, „шумом пливучих вод”.

Сучасники поетки згадують, що вона дуже любила квіти - особливо білі троянди і білі лілії. По смерті біля її хати ще довго сиротіли вони, символізуючи красиве і водночас тернисте життя Микопаї Божук, що згоріла так передчасно.

Умови життя і передчасна смерть не дали можливості розвинутися її таланту, але й тим, що залишила по собі, за словами Юрія Станинця, „й так заслужила собі, щоб її ім'я зоріло на закарпатському мистецькому небі між найяскравішими зірками”.

Оцінюючи творчий доробок трьох закарпатських поетес - Марійки Підгірянки, Миколаї Божук і Марусі Тисянської, Максим Рильський писав: „Вірші всіх трьох овіяні чистим і світлим подихом народної поезії. І нема тут ніякої стилізації, ніякого формального наслідування. Всі три поетеси виросли на народній пісні, виховані й викохані нею, всі три - сущі дочки народу”.