Чайка Дніпрова - Людмила Олексіївна Березіна-Василевська - Біографія
(1861-1927)
Всі публікації стосовно письменника: Чайка Дніпрова
Дніпрова Чайка (справжнє прізвище Людмила Олексіївна Березіна) народилася в селі Карлівка, тепер Зелений Яр на Миколаївщині, у сім'ї священика, де глибоко шанували народну творчість. У 1879 році вона закінчила Одеську приватну жіночу гімназію. Потім вчителювала, посилено вивчала українську мову, літературу, зокрема творчість Т. Шевченка.
В умовах, коли самодержавство забороняло викладання рідної мови у школах і вищих учбових закладах, не дозволяло друкувати українські книжки, Дніпрова Чайка стала на захист знедоленого народу, української культури і мови. Вона написала чимало віршів, оповідань, лібрето дитячих опер. У 1885 році побачили світ її перші вірші „Вісточка” та „Пісня”, надруковані під псевдонімом Дніпрова Чайка. У тому ж році Людмила Березіна переїхала в Херсон до свого чоловіка Ф. Василевського. Разом із ним вона стала активним членом Херсонської громади, пропагує твори Т. Шевченка, передових російських письменників, за що зазнає переслідування з боку влади. За цих обставин Дніпрова Чайка переїздить на Київщину, продовжує багато і плідно працювати: писати вірші, оповідання, збирати фольклор. У цей період вона знайомиться з М. Лисенком, М. Старицьким, Оленою Пчілкою, Лесею Українкою.
Наприкінці 1895 року родина Василевських повертається до Херсона. Тут Дніпрова Чайка знову бере активну участь у громадській діяльності, за що її у 1905 році заарештовують. Останні роки тяжко хвора письменниця жила в родині старшої дочки Оксани, яка працювала лікарем на Київщині. 1927 року письменниця померла.
Дніпрова Чайка посіла помітне місце в дитячій літературі, тематично і жанрова розширивши її. Перше прижиттєве зібрання її творів у двох томах побачило світ у 1919-1920 рр. Серед набутків письменниці виділяються оповідання „Краплі-мандрівниці”, „Буряк”, вірші „Осінь”, „Зима”, „Весна”, „Казка про Сонце та його сина”. За мотивами фольклору вона створила лібрето опер „Коза-дереза”, „Пан Коцький”, „Зима й Весна, або Снігова скеля”, „Проводи Сніговика-Снігуровича”. Талант письменниці високо оцінили І. Франко та М. Коцюбинський.
Літературна спадщина Дніпрової Чайки невелика за обсягом, але вагома своїм реалістичним змістом, демократичними ідеями. Краща її частина по праву входить у духовну скарбницю українського народу.