Гуцало Євген Пилипович - Біографія

(1937-1995)

Всі публікації стосовно письменника: Гуцало Євген

Народився Є. Гуцало 14 січня 1937 р. в с. Старому Животові (нині — Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів. Світ дитинства, розтерзаний і водночас незмірно поглиблений великою трагедією війни, становить джерельну основу його творчості. До цього світу знову й знову повертається письменник на різних етапах свого літературного шляху.

Серед перших книжок Євгена — Біблія. Ще не вміючи читати, хлопець познайомився із цією книгою, яка стала для нього згодом втіленням мудрості. Почувши про Тараса Шевченка, сам почав шукати „Кобзар” і зразу ж відчув магічну силу його слова. Згодом так само зачарований був творами Миколи Гоголя, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника.

Важко сказати, коли відбулася перша проба пера майбутнього письменника. Сам він, жартуючи, згадував: „Здається, я писав завжди”. Якось йому задали писати твір на вільну тему. Українську мову та літературу викладав батько Євгена. І коли він прочитав твір сина, то на весь клас запитав: „Ти оце звідки списав?” У Євгена був і свій „робочий кабінет”: за хатою, у кущах бузку, він сам змайстрував стола з грабових жердин і спекотного літа, сховавшись у затінку, писав там оповідання та вірші, заклеював написане у конверти й надсилав до Києва.

У 1959р. Є. Гуцало закінчує Ніжинський педінститут, якийсь час працює в редакціях газет, видавництві „Радянський письменник” (нині „Український письменник”), а згодом повністю зосереджується на професійній літературній роботі. Активно друкуватися почав 1960 р., а через два роки вийшла перша збірка оповідань „Люди серед людей”. Книжку тепло привітали критика й літературна громадськість. Відтоді одна за одною виходять нові збірки письменника: „Яблука з осіннього саду” (1964), „Скупана в любистку” (1965), „Хустина шовку зеленого” (1966), „Запах кропу” (1969) та інші.

Є. Гуцало почувався найбільш невимушено, розкуто, описуючи красу природи й людей, охоче фіксуючи улюблений ним стан осяяння, здивування перед світом, те передчуття радості й любові, яке великою мірою визначає загальний настрій його ліричної прози.

Назва першої книжки — „Люди серед людей” — програмова. її можна застосувати до всього літературного доробку Є. Гуцала.

У 1960-ті роки, поряд із ліричними оповіданнями, етюдами, замальовками, поезіями у прозі, з'являються друком дві повісті Є. Гуцала — „Мертва зона” (1967) та „Родинне вогнище” (1968, інша назва — „Мати своїх дітей”).

На початку 1970-х років виходять друком лірико-психологічна повість „Дівчата на виданні”, дилогія „Сільські вчителі” та „Шкільний хліб”.

Поважну частку творчого доробку письменника становлять твори для дітей: „Олень Август” (1965), „З горіха зерня” (1969), „Дениско” (1973), „Саййора” (1980), „Пролетіли коні” (1984). Дві останні книжки удостоєні Шевченківської премії.

Дитяча проза (точніше — книжки для дітей і батьків) Є. Гуцала прикметна особливим, по-гуцалівськи поетизованим зображенням стосунків між людьми. Невичерпну „країну дитинства” письменник осмислює в різних жанрово-стильових формах, щоразу — в новому баченні, про що свідчить цикл „Оповідання з Тернівки”, книжка „Княжа гора”.

У 1981 р. вийшла друком перша поетична збірка Є. Гуцала „Письмо землі”. Далі з'являються книжки віршів „Час і простір” (1983), „Живемо на юрі” (1984), „Напередодні нинішнього дня” (1989). Так рівно через 20 років після першої поетичної добірки „Зелена радість конвалій” повертається письменник до лірики.

Євген Гуцало — лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, літературної премії імені Юрія Яновського, його книги перекладені багатьма мовами світу.