Степан Ількович Хмара - Біографія

(народився 12 жовтня 1937 р.)

Всі публікації стосовно письменника: Степан Хмара

Активіст українського національного руху, відомий політик Степан Хмара народився в родині хлібороба. Жахливі сторінки історії українського народу писалися перед його очима, і він з дитинства мріяв стати істориком або правником, щоб боронити його права. Але рано збагнув, що вузівська наука така ж фальшива, як і шкільна: чесна людина неминуче законфліктує з окупаційною владою і це заведе її за грати. Попрацювавши в 1955-1959 рр. водієм у Радехові та в Казахстані, вибрав ідеологічно нейтральну професію: 1964-го закінчив стоматологічний факультет Львівського медичного інституту, працював у містечку Гірник на Сокальщині. Одружився, батько двох дітей.

У 60-70-х роках розповсюджував літературу самвидаву, переклав на українську мову «Роздуми про мир, інтелектуальну свободу і прогрес» А. Сахарова. Після чергового «покосу» української інтелігенції - арештів 1972-1973 рр., ув’язнення редактора часопису «Український вісник» В. Чорновола разом з Олесем Шевченком та Віталієм Шевченком - узяв на себе тяжкий і небезпечний тягар його відновлення. 7-8-ий номер його був готовий у 1974 році. Фотоплівка з

«Українським вісником» була передана на Захід, там журнал було видано, перекладено на англійську мову. Він став одним із найважливіших джерел історії політичних репресій середини 70-х років. Матеріали цього   випуску, зокрема, фундаментальне

дослідження Хмари під псевдонімом Максим Сагайдак «Етноцид українців в СССР», відрізнялися від попередніх виразно політичним, антиімперським і антикомуністичним характером. Дослідження було побудоване на фактах історії та на демографічній статистиці, його тривалий час передавало радіо «Свобода». Роберт Конквест, британський дипломат, літератор, дослідник, зокрема, періоду сталінських репресій і Голодомору в Україні, назвав працю Хмари непересічним явищем у політичній думці тогочасної України.

Видавці «Українського вісника» не були відомі КГБ як активісти національно-демократичного руху, але за підозрою навесні 1975 р. в Хмари було проведено обшук, приводом для якого став «сигнал» про його ніби-то приватну лікарську практику. Три місяці тривало слідство, але за відсутністю доказів справу закрили. Хмара зрозумів натяк і на якийсь час припинив небезпечну діяльність. Уже готовий 9-й випуск «Українського вісника» з його статтею «Голос із пекла», де він критикував безпринципну політику Заходу щодо СРСР, потрапив у руки КГБ при спробі передати його за кордон.

У березні 1980 року Хмара був заарештований і засуджений Львівським обласним судом за ч. І ст. 62 («антирадянська агітація і пропаганда») та ст. 150 («приватне підприємництво») КК УРСР до 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання з конфіскацією майна. Йому інкриміновано видання «Українського вісника», ведення розмов «з метою підприву радянської влади».

Відбував покарання в сумнозвісних пермських таборах суворого режиму. І там боровся проти порушень прав людини, шо призводило до додаткових покарань: за 7 років Хмара відсидів у карцерах та ПКТ (приміщення камерного типу) загалом 302 доби, мав лише одне побачення з родиною. Відмовився писати покаянну заяву, однак за півтора місяця до закінчення табірного терміну був «помилуваний».

Уже в квітні 1987 року брав участь у прес-конференції з іноземними журналістами. У березні наступного року був затриманий при посадці в літак до Москви, яким мав летіти на Міжнародний семінар з гуманітарних проблем. Текст доповіді вилучили.

Хмара став одним із п’ятьох членів виконкому проголошеної в липні 1988 року Української Гельсінської спілки. Того ж місяця брав участь у львівській нараді представників національно-демократичних рухів народів СРСР як член Українського комітету захисту політв’язнів та член виконкому УГС. У травні-жовтні 1989 р. як член Комітету захисту Української греко-католицької церкви Хмара взяв участь в організації голодування в Москві з вимогою легалізувати репресовану Церкву. 17 вересня з його участю у Львові відбувся 250- тисячний мітинг греко-католиків біля собору святого Юра.

Хмара неодноразово був під адміністративним арештом.

У 1990, 1994 і 2002 роках Хмара обирався народним депутатом України - працював у комісії з питань державного сувернітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин, був членом комісії, потім комітету з питань оборони і державної безпеки. Наполегливо домагався прийняття Декларації про державну незалежність і надання їй статусу конституційного закону, прийняття законів про службу українських юнаків в Україні, про розпуск КПРС/КПУ, конфіскацію її майна, департизацію державних установ і правоохоронних органів.

Під час жовтневого страйку і голодування українських студентів на площі Жовтневої революції (пізніше - Майдан Незалежності) в Києві Хмара першим з депутатів підтримав їх 13-денним голодуванням. 7 листопада 1990 р. штатний провокатор полковник міліції Григор’єв і кримінальна злочинниця Любов Жирна за участю численної «групи підтримки», спорядженої відеотехнікою, розіграли провокаційну сцену в підземному переході на Хрещатику. Хмара роззброїв Григор’єва. Прокуратура УРСР постановила заарештувати Хмару: «на шлях виправлення не став, скоїв цілий ряд нових злочинів». За відсутності кворуму, з порушенням Закону про статус народного депутата Верховна Рада на чолі з О. Морозом дала згоду

на арешт Хмари. Під тиском національно-демократичних сил його справу було закрито 25 серпня, на другий день після проголошення Незалежності.

Степан Хмара був заступником голови Української республіканської партії, відтак заявив про вихід з неї і зі своїми радикальними прихильниками створив Українську консервативну республіканську партію, яка згодом увійшла в об’єднання «Батьківщина». З лютого 2001 року - член ради «Громадської ініціативи «Форум національного порятунку»», представник Громадянського комітету для ведення переговорів з представниками влади «Україна без Кучми». У Верховній Раді IV скликання, куди був обраний за списком БЮТ, працював у комітеті з питань регламенту, депутатської етики та організації роботи ВР, вийшов з БЮТ через конфлікт щодо формування фракції з колишніх соратників Л. Кучми, перейшов у фракцію Української народної партії.

Степан Хмара живе в Києві. У червні 2006 р. йому було присвоєне звання «Герой України» з врученням ордена Держави.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.