Ілля Федорович Кокорудз - Біографія

(1857 - 1933)

Всі публікації стосовно письменника: Ілля Кокорудз

Іллю Кокорудза - класичного філолога, україніста, педагога, освітянина і просвітянина, вихідця з ремісничої родини - радянська влада не визнавала. Впродовж багатьох років - від 1939 до 1960-го - у школі, яку він побудував за свої з дружиною заощадження і подарував «Рідній школі» для створення дівочої гімназії, не згадували його імені. Комуністична влада вбачала в його демократизмі, філантропії й глибокій науковій ерудиції небезпеку. Випускниці СШ № 5, що на вул. Осипенко (тепер вул. Кокорудза, 9), не знали долі своїх меценатів, не знали історії школи. Продовж чверті століття прізвища фундаторів замовчувалися, а в 1960 р. школу перетворили на російську - так була стерта пам’ять про тих, хто дбав про освіту майбутнього покоління.

Ілля Кокорудз народився в Яворові. Його батько був активним членом сільської громади, церковним провізором, міським радником, але розумів, що брак освіти не замінити нічим, і тому синові намагався дати те, чого сам не міг здобути: віддав хлопця до гімназії у Львові.

Після закінчення початкової школи І. Кокорудз рік вчився вдома господарювати, а потім, незважаючи на те, що навчання почав у 9 років, бо був хворобливою дитиною, у гімназії випередив однокласників. Впродовж всіх гімназійних років сам заробляв на проживання завдяки лекціям, які давав відстаючим учням. Крім того, дуже швидко долучився до роботи літературного гуртка, а згодом його очолив, виступав з доповідями. За його ж словами, то «був найкращий вислів гарних національних змагань молоді».

У 1879 році Ілля Кокорудз з відзнакою закінчив українську гімназію і за порадою директора о. Василя Ільницького написав до цісаря Франца Йосифа прохання надати йому стипендію і одночасно зголосився до чинної військової служби, яка була обов’язковою, але особисто для нього дуже великою прикрістю. Згодом він написав: «Таким робом такі дві важливі речі в своєму життю завдячую тільки царській ласці». Перша річ - стипендія, друга - «право однорічного охотника», що означало лише один рік військової служби. Це дало можливість вчитися в університеті на філологічному відділі Львівського університету, а на другому курсі одночасно пройти військову службу і дістати «поручника в резерві».

Під час навчання очолював академічне товариство «Дружний лихвар». Як делегат цього товариства підтримав заснування організації «Діло». У 1882 р. доклав багато зусиль до створення класично-філологічного гуртка. Наступного року став «провізорочним помічником заступника вчителя української гімназії». Багато часу віддавав громадській роботі - проводив вечори в сільських читальнях.

Після іспиту з української мови і літератури як головного предмета та класичної філології як додаткового з «трьома викладовими мовами» (українською, польською, та німецькою) працював заступником учителя в німецькій гімназії в Бродах. Заснував «Шкільну поміч», був учасником «Товариства вчителів вищих шкіл», пропагував українську літературу. Згодом працював у Станіславові на посаді професора. За його стараннями молодь вперше почала влаштовувати вечори пам’яті Тараса Шевченка.

У 1892 р. одружився з Іванною Чачковською, членкинею «Товариства руських женщин», секретарем якого був. Невдовзі подружжя переїхало до Львова, де Ілля Кокорудз працював на посаді україніста в Академічній гімназії. Крім того, був активним членом у «Руській бесіді», Руському педагогічному товаристві, а з 1909 року обіймав посаду директора Академічної гімназії.

Ще у студентському товаристві «Дружний лихвар» (1871-1882), яке мало народовський характер і протистояло москвофільському «Академіческому кружку» (від 1882 року - Академічне братство) познайомився з І. Франком. Співпраця двох обдарованих юнаків була плідною і в наступні роки.

У «Зорі» Ілля Кокорудз надрукував свою працю ««Посланіє» Шевченка. Естетично-критична студія». І. Франко зауважив, що ще у 1878 році першим М. Драгоманов, а в 1882-му і він сам, Франко, вказували на необхідність історичного і генетичного аналізу творчості Шевченка, хоча «на галицькім грунті думки ті були в значній мірі pia desiderata (лат., заповітні мрії, благі наміри) задля матеріалів друкованих і задля недостачі живого наглядного знакомства з самим краєм, де родився Шевченко». М. Драгоманов висловив зовсім іншу, не дуже прихильну, оцінку статті.

У 1886 р. Ілля Кокорудз звернувся з новою прозицією до Івана Франка, який редагував «Зорю»: «Високоповажаний Пане Редактор! Присилаю Вам незначну працю з законодательства литовсько-руського... будьте ласкаві помістити в «Зорі». Предмет досить цікавий, тим більше, що єсть причинком до обяснення руської старини. Єсть се лише один уступ з моїх студій над Правдою Руською і Статутом Литовським. Як помістите сей, то пришлю Вам відтак дальше про «Поняття власности» в законодательстві руськім и инші» просячи о ласках відповідь і захованє рукописи поручаюсь Вашими взглядом». І. Франко дав згоду на публікацію. Відтак в «Зорі» були надруковані статті І. Кокорудза «О становищу женщин в стариннім законодательстві руськім» і «О власности и єї нарушению в старинном законодательстві руськом». Останню Іван Франко назвав кращою серед інших наукових праць.

Праці Іллі Кокорудза мали широкий науковий діапазон. Писав він і про Маркіяна Шашкевича, в його дослідженнях звучить прославляння мови: «прийшов до переконання, що лише той поет може порушати цілими масами, може вказувати дорогу, будити народ до світла і науки, може бути правдиво народним, що заговорить і заспіває власним язиком народним, що зуміє одчитати з пісні тайне творчості народного духа... ». Заклик актуальний донині!

У червні 1933 року Іллі Кокорудза не стало. Газета «Діло» писала: «Відійшов від нас громадянин, що все своє життя віддав щоденній муравлиній, невдячній праці для загалу». «Другого дня Зелених свят понад 10-тисячна маса українського громадянства відпровадила І. Кокорудза на вічний спочинок. Участь у похороні взяли численні делегації з краю. Зокрема, слід підкреслити поважне число делегатів-селян. І це являється найкращим покажчиком великої популярності пок. Голови Рідної школи серед найширших верств українського суспільства, а одночасно доказом, що українське суспільство вміє цінити як слід творчу працю своїх діячів», - писала «Рідна школа».



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.