Купчинський Роман Григорович - Біографія

(24 вересня 1894 — 10 червня 1976)

Всі публікації стосовно письменника: Купчинський Роман

Народився Роман Григорович Купчинський 24 вересня 1894 року в селі Розгадів Бережанського повіту, тепер Зборівського району Тернопільської області, в родині греко-католицького священика. Та незабаром батько перейшов на нову парафію — до села Кадлубищі на Бродівщині, де й минало дитинство майбутнього письменника.

Після закінчення Перемишльської гімназії у 1913 році Роман Купчинський відразу вступив до духовної семінарії у Львові. Правда, вчитися тут довго не довелося: через рік він записався до легіону Українських січових стрільців, де за довгих шість літ зазнав усіх фронтових лих, досягнувши чину поручника та посади командира сотні.

У 1920 році Роман Купчинський потрапив у польський полон, який відбував в Тухольському таборі (Польща). Після табірних поневірянь він вступив на факультет філософії до Віденського університету. А невдовзі повернувся до Львова і продовжив студіювати філософію.

З 1924 року можна означувати другий період творчості письменника (перший, в основному поетично-пісенний чи поетично-композиторський, припав на попередніх вісім літ, починаючи із 1916 р.). Тоді Р. Купчинський активно віддався журналістиці. В 1930-ті роки його обрали головою Товариства письменників і журналістів.

Був і третій період творчості Р. Купчинського — еміграційний. Він тривав від 1940 року до кінця життя письменника (помер Роман Григорович 10 червня 1976 року в передмісті Оссінг, що біля Нью-Йорка). Найкращі ж пісенні тексти й музику до них Роман Купчинський написав на війні — в час героїчно-трагічний.

Музикування Романа Купчинського почалося на фронті з 1916 року. А вже під кінець війни він мав заслужену славу пісняра. Безперечно, у цьому, окрім благодатних домашніх умов, зіграла свою роль і фронтова доля, що звела його з такими людьми, як Михайло Гайворонський, Левко Лепкий, Ярослав Ярославенко. «Почалося моє музикування, — не без гумору згадував Р. Купчинський, — в 1916 році, щоправда не на фортепіано, бо на фронті над Золотою Липою не було де фортепіано поставити, але на гітарі. Був зі мною в Українських січових стрільцях підхорунжий Павло Теодорович, мав гітару, вчив мене акомпанувати собі до співу. Та не це штовхнуло мене складати пісні. Поштовх до цього дала аж суперечка з М. Гайворонським, диригентом оркестру УСС. Суперечка пішла з приводу пісні «Їхав стрілець на війноньку». Слова до цієї мелодії… зложили ми (М. Гайворонський, Л. Лепкий, І. Іванець, Л. Розлуцький і я) в один зимовий вечір в Гуднаці біля Бережан. Кожен щось докидав, а я вбирав у вірш. За яких пару тижнів з'явився текст пісні у львівськім журналі «Шляхи» з підписом «М. Гайворонський».

— Ти повинен це спростувати, — кажу до нього.

— Та то що таке велике?! — відповів Гайворонський. — Мелодія — головна річ. Спробуй зложити, побачиш!

І з цього почалося… Одного разу, коли я йшов на свою квартиру, ніс на плечах гітару. Був вітер, який ніби щось побренькував на струнах. Я слухав, і причувалося мені, що це так дерева шумлять. Звідси перша моя пісня «Ой шумить, шумить та дібровонька». На весну 1917 року зложив я другу — «Човен хитається серед води». Хлопці співали її залюбки.

Що штовхало мене до складання пісень? Не натхнення, а потреба, просьба, трагічна подія, а часом настрій — веселий або сумний. Відходимо від коша — пісня, йдемо на фронт — пісня, йдемо на Східну Україну — пісня, а там смерть приятеля, власна або чужа, і так далі. Остання моя воєнна пісня зложена в таборі полонених у Тухолі. Це «Лети, моя думо»».

На співпрацю з композиторами Романові Купчинському взагалі таланило: те, що його твори обробляли Михайло Вериківський, Василь Барвінський, Микола Колесса, Остап Нижанківський, Пилип Козицький, Станіслав Людкевич, Богдан Вахнянин, Борис Кудрик, Микола Леонтович, факти красномовні.

Такий великий інтерес до пісенної творчості Романа Купчинського зумовлений не лише її особливою мелодійністю, а й конкретною історичною вірогідністю. Наприклад, у пісні «Як з Бережан до кадри» живе реальна особа — Осип Теліщак, витівник і улюбленець січовиків, військові дні якого складалися значною мірою з різних пригод.

У період дислокації Українських січових стрільців під Куропатниками й Конюхами Роман Купчинський написав «Човник хитається», «Накрила нічка», «Пише стара мати».

«Човник хитається», наприклад, відтворює конкретний пейзаж. Невеличка річка Ценівка, що розлилася навесні, місячної ночі нагадувала справжнє море. Під впливом вечірніх тужливих зітхань хорунжого УСС Василя Соловчука, що згадував свою кохану, поетові вдалося створити глибоко ліричний сюжет. Цей твір став настільки популярним, що був уведений до збірників українських народних пісень, тобто став народним.

Пісню «Накрила нічка» Роман Купчинський присвятив своєму товаришеві, який загинув у бою:

«Там при окопах на долині Стоїть поручник молодий. Йому по хвилі вилітає Зітханнячко з грудей: Спи, дівчино, спи, кохана, Злоті мрії сни.

І про мене, голубонько,
Не забудь, спімни».

Цей уривок із пісні свідчить про авторське вміння будувати пісенний сюжет, у якому є велика драма. Твір закінчується тим, що стрілець гине в бою, а вітер несе тихе зітхання: «Спи, дівчино, спи, кохана…» У цього пісенного твору є багато художніх якостей: драматургія, легкість, композиційна виразність.

Захоплено можна говорити і про маршово-похідні пісні Романа Купчинського, де є свій дух, свій настрій, патріотична пристрасть: «Ми йдемо в бій, ми йдемо в бій

По згарищах руїни,
За рідний край, за нарід свій,
За волю України».

Ця пісня написана автором при переході війська за Збруч.

Бойовий дух і порив, кохання і геройство перепліталися у стрілецьких піснях, як у житті. Багато творів Роман Купчинський присвятив своїм товаришам. Пісня «Ой там при долині» присвячена загибелі знайомого сотника, «Заквітчали дівчатонька» — пам'яті підхорунжого Василя Мальованого; «Ірчик» митець написав у Чернятині біля Жмеринки у 1920 році і присвятив Мирославові Ірчанові. У всіх його піснях відчувається захоплення стрілецьким лицарством і співчуття до скалічених доль молодого цвіту України.