Богдан Сильвестрович Лепкий - Богдан Теодор Нестор Лепкий - Біографія

(9 листопада 1872 — 21 липня 1941)

Всі публікації стосовно письменника: Богдан Лепкий

Поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, видавець. Ця сильна постать вертається до нас із забуття. Штучно викреслений з когорти найвизначніших письменників, він займає нині належне місце в українській літературі. Вертаються до нас мальовничі картини Поділля, описані в його творах ніжно і пристрасно. Навіть коли б він написав лише «Журавлі» - знамениту пісню «Чуєш, брате мій...» (музика Левка Лепкого), то і це б принесло йому велику славу.

Народився в мальовничому подільському селі Крегульці, що недалеко Збруча, у родині священика. Батько, панотець Сильвестр, - дуже освічена людина, письменник, відомий під псевдонімом Марко Мурава, знаний свого часу громадський діяч. Родина перебралася на Бережанщину, і дитячі роки Богдана пов’язані з низкою сіл: Поруч, Жуків, Шумляни та ін. Середню освіту здобув у Бережанах, вищу - у Відні та Львові. Навчався малярству у знаного українського художника Юліана Панькевича, навіть вступив до Віденської академії мистецтв, але вже за три місяці перевівся на філософський факультет університету. Після його закінчення вчителював у бережанській гімназії, з 1899 року - у Кракові, де до Першої світової війни був ще й лектором української мови в Ягеллонському університеті.

Війна змусила виїхати до Відня, де Богдан Лепкий став співробітником Української культурної ради та Союзу визволення України, брав участь у виданнях обох організацій, а з 1915 р. працював під проводом «Союзу» в таборах українців у Німеччині, спершу в Раштатті, пізніше - у Вецларі. Тут розвинув широку видавничу діяльність. Після війни жив ще якийсь час у Берліні, співпрацював з виданнями Військової місії для справ українських полонених, а також з видавництвами «Українське слово» та «Українська Накладня». Тут написав свої найвідоміші повісті. Відтак повернувся до Кракова, де в університеті очолив кафедру української літератури.

У 1923 р. Галичина святкувала тридцятилітній ювілей літературної праці Лепкого. А 1932-го - його шістдесятиліття, на яке громада подарувала ювілярові будинок в Черче: це село на Рогатинщині дуже полюбив Лепкий, коли приїжджав на відпочинок.

Робота в «Українському видавництві» в Кракові давала засоби для існування. Втрата дружини, нелегке життя в непевні часи, скрутне матеріальне становище підірвали не такий уже сильний організм письменника, і 21 липня 1941 р. його не стало. Спочив на краківському кладовищі, хоч «хотілося в хаті десь дожити і в вітчині на сон стулити очі».

* * *

Ще студентом Львівського університету Богдан Лепкий надрукував в газеті «Діло» своє перше оповідання «Шумка» (1895), потім чотири поезії в прозі «На палеті», оповідання «В лісі» та «Дивак», поезії «В світ за очі», «Ідилія» та «Сонет». Під час праці в Бережанській гімназії написав оповідання «Дідусь», «Нездала п’ятка», «Над ставом», «Настя», «Скапи», «Гусій», повість «Зламані крила». Відтак його твори побачили світ у багатьох виданнях краю і в українських еміграційних часописах. У 1906 році у Львові заснував з однодумцями гурток «Молода муза».

Поетичні збірки «Стрічки», «Листки падуть», «Осінь», «Книжка горя», «На чужині», «З глибин душі», «Над рікою», «Поезіє, розрадо одинока», «Для ідеї», «З-над моря», «Тим, що полягли», «Доля»,

«Вибір віршів», «Сльота», «Під ялинку», збірки оповідань «З села», «З життя», «Щаслива година», «Оповідання», «На послуханнє до Відня», «У глухім куті», «Нова збірка», «В горах», «Кара та інші оповідання», «Кидаю слова», «Оля», «От так собі» та науково- популярних нарисів «Донька і мати, або Не протився науці!», «Чекає нас велика річ» - далеко не повний перелік його доробку.

Богдан Лепкий - автор випущених окремими виданнями повістей «Сотниківна», «Зірка», «Вадим», «Веселка над пустарем», «Крутіж», повісті-казки «Під тихий вечір», циклу історичних повістей про гетьмана Івана Мазепу («Мотря» у 2 т.; «Не вбивай»; «Батурин»; «Полтава» - т. 1 «Над Десною», т. 2 «Бої»; «З-під Полтави до Бендер», яка видана в 1955 р. в Нью-Йорку стараннями брата Левка, який дописав загублений кінець рукопису), книг для дітей «Про діда, бабу і качечку кривеньку», «Про дідову Марусю і про бабину Г алюсю», «Про лиху мачуху, сирітку Катрусю, чорну кицьку, дванадцять розбійників і про князенка з казки», «Три казки», «Казка про Ксеню і дванадцять місяців», історичних оповідань «Орли» та «Каяла», трилогії спогадів «Казка мого життя», «До Зарваниці», «Бережани», споминів «Три портрети. Франко - Стефаник - Оркан», п’єси «За хлібом» (Поставив театр «Української Бесіди»), драматичного прологу «На тарасовій могилі».

У 1922 р. «Українська накладня» видала до 50-річчя Богдана Лепкого двотомник його найкращих поетичних і прозових творів «Писання» з монографічною передмовою Василя Верниволі (проф. Василя Симовича). У 1924 р. З. Кузеля впорядкував і видав у Берліні книгу «Золота Липа: ювілейна збірка творів Богдана Лепкого з його життєписом, бібліографією творів і присвятами».

З-під пера Б. Лепкого вийшли літературознавчі дослідження «Василь Стефаник», «Про житє великого поета Тараса Шевченка...», «Маркіян Шашкевич: Характеристики українських письменників», «Про Шевченків «Кобзар«», «Чим жива українська література?», «Про життя і твори Тараса Шевченка», «Незабутні», «Пушкін», двотомний науково-популярний «Начерк історії української літератури», праці «Наше письменство: короткий огляд української літератури від найдавніших до теперішніх часів», «До питання про переклад ліричних поезій», розвідки про творчість І. Котляревського, Марка Вовчка, П. Куліша, Ф. Достоєвського, М. Гоголя, Л. Толстого, статті та спогади про І. Франка, О. Турянського, М. Коцюбинського, В. Липинського, нариси і статті польською мовою про творчість Ю. Федьковича, М. Драгоманова, М. Старицького, Л. Глібова, М. Рильського, П. Тичини, Є. Плужника, М. Драй-Хмари та ін.

Загалом це 80 окремих книг. Тож обсягом літературної спадщини Б. Лепкий поступається хіба що Іванові Франку!

Чимало зробив Б. Лепкий як редактор і видавець. Результатом його співпраці з видавництвом Я. Оренштайна у Коломиї 1912 р. став випуск книг «Співомовки» С. Руданського, «Гуморески» А. Аверченка, «Чорна рада» П. Куліша, «Скошений цвіт» Василя Барвінка - з передмовами Б. Лепкого. Як працівник «Союзу визволення України» у Відні в 1915-1916 рр. уклав і видав співаники «Сім пісень. Гостинець для українських вояків від «Союза Визволення України«», «Червона Калина», «Ще не вмерла Україна», «Наша пісня», а також «Слово о полку Ігоревім» у віршованих перекладах сучасною українською мовою, «Читанку» (разом з А. Крушельницьким, 1916). Разом з О. Поповичем, А. Крушельницьким та О. Кульчицькою уклав перший незалежний від польської ради «Шкільної народний буквар» (1918). Здійснив науково-текстологічну та редакторську підготовку одно-, три- і п’ятитомника поезій та прози Т. Шевченка з життєписом, коментарями і поясненнями, підготував до друку кілька популярних однотомних видань Шевченківського «Кобзаря» та поему «Гайдамаки». Редагував «Приказки» Є. Гребінки, підготував до друку третє видання «Історії України» М. Аркаса, доповнивши його передмовою, примітками та 32-ма власними ілюстраціями. Берлінському видавництву «Українське слово» відредагував твори О. Стороженка, Ю. Федьковича, Я. Щоголіва, І. Котляревського, «Суєту» І. Карпенка-Карого, повісті та «Кобзар» Т. Шевченка; здійснив наукову підготовку двотомного видання творів Є. Гребінки, тритомного - Марка Вовчка, чотиритомного - П. Куліша та ін., двох антологій: української поезії «Струни» у двох томах та прози «Рідне слово». Випустив кілька словників для польських шкіл.

Значна і перекладацька діяльність Богдана Лепкого: переклав польською «Слово о полку Ігоревім», збірку новел М. Коцюбинського «В путах шайтана», видав у перекладі польською мовою: збірку новел українських письменників «Молода Україна», разом із Владиславом Орканом - антологію українських поетів, у серії «Слов’яни» -«Нарис української літератури», працю «Література українська», монографічне дослідження творчості Ю. Словацького. Співавтор (з Петром Зайцевим) перекладів творів Т. Шевченка (книга «Т. Шевченко. Поезія»), опрацював бібліографію творів Т. Шевченка у перекладах польською; редактор 14-томного українського «Повного видання творів Т. Шевченка» і 14-томного «Повного видання творів Т. Шевченка» польською мовою.

Переклав українською твори М. Конопницької, А. Міцкевича, Г. Гейне, П.-Б. Шеллі, І. Крилова, М. Лермонтова, О. Пушкіна, В. Короленка та ін.

Якби стільки часу не приділяв Богдан Лепкий красному письменству, то був би відомий загалу як не менш талановитий художник: автопортрети, портрети дружини, дітей, сестри, А. Чайковського та інших письменників, І. Богуна, О. Барвінського, ілюстрації до народних пісень, казок, творів Т. Шевченка та інших українських авторів, віньєтки, заставки, портрети до книжок (наприклад, «Приказки» Є. Гребінки, «Байки» І. Крилова, збірник братів Грімм «Русалка й інші казки», «Співомовки» С. Руданського, антологія «Струни»), обкладинки до повістей І. Нечуя-Левицького та кількох віденських календарів, ілюстрації до деяких власних творів, в тому числі збірки «За люд», циклу повістей про І. Мазепу, до повісті «Під тихий вечір». До 60-річчя Б. Лепкого художники організували в Кракові виставку його робіт, де були представлені картина «Мадонна», портрети, пейзажі, численні малюнки та ілюстрації до книжок. Богдан Лепкий опікувався збереженням доробку визначних українських митців: у Кракові зібрав галерею картин та колекцію різьбярських робіт (портрет І. Мазепи роботи О. Куриласа, портрети і пейзажі І. Северина, портрети Лепких авторства М. Бойчука, краєвиди І. Труша, П. Холодного, різьбярські твори М. Гаврилка, Г. Крука, Н. Кисілевського та ін.). На прохання П. Холодного здійснював нагляд за технічним виконанням його вітражів для церкви у Мражниці біля Борислава, після смерті художника присвятив йому вечір у краківській «Просвіті». Автор спогадів про українських та польських художників, культурно-мистецьку атмосферу в Галичині кінця XIX - початку XX століть.

Важко собі уявити, що все це в царині української культури зробила одна людина, творчість, діяльність якої замовчувалася і почасти заборонялася.