Василь Васильович Лизанчук - Біографія

(народився 1 січня 1937)

Всі публікації стосовно письменника: Василь Лизанчук

Василь Лизанчук - член Спілки журналістів України (з 1966 р.), заслужений журналіст України (1977), академік АН вищої школи України (1988). Народився в селі Ганеві Коломийського району Івано-Франківської області в хліборобській сім’ї. Навчався у Ганівській початковій, Дебиславській семирічній і Корницькій середніх школах. У восьмому класі став дописувачем районної газети. Після закінчення десятого класу працював коректором коломийської районної газети. У 1966 році закінчив заочне відділення факультету журналістики Львівського державного (тепер - національного) університету ім. Івана Франка. Працював журналістом у районних та обласних газетах Івано-Франківської та Львівської областей, займався науково-дослідною роботою. У 1977 році в київському Науково-дослідному інституті педагогіки захистив кандидатську дисертацію «Педагогічні проблеми підвищення ефективності впливу радіо і телебачення на соціалізацію підлітків», в 1991 році в Київському державному (тепер - національному) університеті журналістики - докторську дисертацію «Засоби масової інформації і формування громадянської позиції молоді».

Василь Лизанчук - автор понад 20 книг та 350 наукових та науково-публіцистичних статей з проблем теорії і практики журналістики, відродження рідної мови, культури, духовності, утвердження українськості. Багато його праць присвячено проблемам використання засобів масової інформації у процесі виховання молоді. Він видав посібники для студентів факультету журналістики «Особливості підготовки матеріалів для радіо і телебачення» (у співавторстві з В. Качканом), «Методи збирання і фіксації інформації у журналістиці» (у співавторстві з О. Кузнецовою) та ін. У 1990 році видав текст лекцій «Засоби масової інформації і духовне відродження України», у 2000-му році - підручник «Радіожурналістика: засади функціонування». Підручник «Основи радіожурналістики» побачив світ у 2006 році, двома роками пізніше - навчально-методичний посібник «Геноцид, етноцид, лінгвоцид української нації: хроніка».

В. Лизанчук - це людина, яка знаходиться в постійному пошуку, розкритті правди. І він своїми численними публікаціями в «Дзвоні», «Мандрівці», «Літературній Україні», «Слові Просвіти», «Галичині», «Українській літературній газеті», багатьох науково-популярних книгах та монографіях («Навічно кайдани кували», «Кроки», «Завжди пам’ятай: Ти - Українець», «З-під іга ідолів», «Не лукавити словом», «Кайдани ще кують», «Історія російщення українців», «Творімо разом Україну») формулює новітній погляд - розуміння таких доленосних і суттєвих констант, як національна ідея, наукова позиція, патріотизм, україноцентризм.

Актуальним питанням відродження, становлення, утвердження національних духовних цінностей, української мови, культури присвячена брошура «О рідне слово, що без тебе я!» (1990).

В. Лизанчук добре розуміє, щоб мати з чим іти до людей, необхідно нагромаджувати знання, щоб передати іншим, особливо молоді. І він глибинно і постійно занурюється у пізнання багатогранності українства як в Україні, так і поза нею.

Щоденна багатолітня праця в академічних бібліотеках, архівних сховищах, перелопачування тисяч і тисяч підшивок давньої й новочасної періодики, аналізування різножанрового телевізійного продукту та радіоефіру розширювали концептуальне коло зацікавлень та фахових інтересів отієї суспільно-громадянської й просвітницько-культурологічної аури, яка сформувала Василя Лизанчука як вченого, педагога, громадсько-політичного діяча.

Він дуже багато читає, пише оперативні відгуки, рецензії - прогнози на праці з найнесподіваніших галузей знань. Йому вистачає натхнення, снаги й усвідомленої потреби, щоб говорити про знакові постаті в господарюванні, політиці, журналістиці, мистецтві, літературі.

Він дуже скрупульозно витончено, публіцистично заряджено й філософськи осмислено портретує в своїх розвідках, есеях Дмитра Гладуняка, Петра Дем’янюка, Миколу Савчука, Василя Пилип’юка, Володимира Здоровегу, Олександру Сербенську, Василя Стефака, Романа Андріяшка, Івана Крупського, Мирослава Романюка, Миколу Васильчука, Марію Бурмаку, Олега Романчука та ін.

Василь Лизанчук бере активну участь у радіо- і телепередачах, виступає з науковими доповідями і повідомленнями на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях та з лекціями перед громадськістю на актуальні теми українського державотворення. Його праця високо оцінена. Він був відзначений дипломом і першою премією Всеукраїнського конкурсу друкованих ЗМІ «Українська мова - мова державна» (1998), Золотим хрестом заслуги І класу Головної управи колишніх вояків-українців у Великій Британії; отримав нагороду Ярослава Мудрого від Президії АМ вищої школи України за значний здобуток у галузі науки і публіцистики (2000). Наступного року був нагороджений премією ім. Івана Огієнка у галузі науки та дипломом і премією фонду Воляників-Швабінських при фундації Українського вільного університету в Нью-Йорку. У 2006 році отримав відзнаку III ступеня за заслуги в розвитку інформаційної сфери Держтелерадіо України.

До 65-річчя від дня його народження та 50-річчя журналістської праці вийшла книга «Кроки... Василь Лизанчук - публіцист, вчений, педагог: бібліографічний покажчик, листи, рецензії». Друга частина книги побачила світ у 2008 році, третя - у 2013-му. Це узагальнена праця, в якій осмислено творчу лабораторію професора Лизанчука, всебічно показано важливість його наукової публіцистики для формування національної свідомості, громадянської гідності українців, взаємоповаги між громадянами різних національностей, які живуть в Україні.

Він ніколи не впадав у депресію, а тим більше у відчай, він завжди з життєдайною вірою дивився і дивиться у майбутнє. Його душа не сприймає несправедливості, кривди, тим більше, коли це стосується свого народу, своєї Вітчизни. Тому він глибоко обурюється тим, що на третьому десятиріччі з часу відновлення державної незалежності Україна залишається в зоні загроз національній безпеці під потужним пресингом російського ідеологічно-політичного режиму, особливо у мовно-інформаційному просторі (радіотелевізійному, книговидавничому, газетно-журнальному).

Він живе, як говориться в одному афоризмі: «Не важ долю, не змінити її - змінюйся сам».

Можливо, і нам доречно буде взяти ці слова за життєве кредо: змінимося ми, зміниться і світ довкола.