Лотоцький Антін Львович - Біографія

(1881-1949)

Всі публікації стосовно письменника: Лотоцький Антін

Донедавна ім'я визначного, талановитого і надзвичайно плідного письменника, журналіста, видавця, педагога і громадського діяча Антона Лотоцького було мало відоме сучасному читачеві.

Народився Антін Лотоцький 13 січня 1881 року в с. Вільховець поблизу Бережан, у сім'ї галицького педагога і письменника Лева Лотоцького. Батько часто оповідав дітям про відважні й трагічні сторінки нашої історії, і ці розповіді западали глибоко в душу малого хлопчини. У сім'ї Лотоцьких панувала творча атмосфера: батько був знаний у культурно-мистецьких колах, сам займався літературною творчістю і друкувався в „Літературно-науковому віснику”, що виходив у Львові за редакцією І. Франка, М. Грушевського і В. Гнатюка.

Батько-письменник мав безпосередній вплив на розвиток творчих здібностей сина, тому літературний талант Антона виявився дуже рано. Ще під час навчання в Бережанській гімназії, разом із братом Володимиром видав гумористичний журнал „Небилиці”. Та справжня слава прийшла до нього після виходу у світ чотирьох томиків „Історії України для дітей”, яка й зараз слугує підручником з історії для школярів діаспори.

Після закінчення гімназії А. Лотоцький вступає на філософський факультет Львівського університету, слухає курс лекцій з історії України видатного українського історика Михайла Грушевського, займається літературною працею.

Перші його твори побачили світ, коли він був студентом. У 1936 році видавництво „Сині дзвіночки” у Рогатині видало його „Малу граматику української літературної мови”.

А. Лотоцький співпрацював із дитячим часописом „Світ дитини”, де започаткував курс англійської мови для наймолодших під рубрикою „Всі вчимося англійської мови”, а також постійну сторінку „Казки дідуся Тараса”, де у казковій формі розповідав біографії популярних письменників та артистів. Опублікував цикл краєзнавчих оповідань „Славко на мандрівках”, друкував свої історичні оповідання, якими зачитувались не лише діти, а й дорослі. Свої твори письменник підписував псевдонімами „Вуйко Тонцьо”, „Я. Вільшанко”, „Тото-Долото”, „Лотан”, „Само собою не Руданський” та іншими.

Працював у Рогатинській гімназії. З початком Першої світової війни влився в Легіон Українських Січових Стрільців, входив до складу „Пресової Кватири”, основними завданнями якої була культурно-освітня праця та створення літопису боїв і буднів УСС.

Після закінчення воєнних дій А. Лотоцький із великою енергією взявся до письменницької праці, як ніхто інший з українських письменників він зробив для розвитку українського історичного оповідання. Серед найвідоміших творів письменника — „Смертне зілля”, „Руслан і Либідь”, „Було колись на Україні”, „Княжа слава”, „Михайло-Семиліток”.

18 квітня 1946 р. правління Львівської організації Спілки письменників ухвалило рішення про прийом до Спілки А. Лотоцького.

28 травня 1949 року А. Лотоцький помер у Львові, де й похований.