Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Євген Павлович Плужник - Кантемирянин - Біографія
(26 декабря - 1898 - 02 февраля - 1936)
Всі публікації стосовно письменника: Євген Плужник
Псевдонім — Кантемирянин.
Плужник Євген Павлович народився 26 грудня 1898 р. у слободі: Кантемирівці Воронезької губернії в родині дрібного купця: Закінчивши гімназію в м. Боброві, у 1918— 1920 pp. жив на Полтавщині, працював учителем, вів театральний гурток, був актором. У 1920 р. Плужник переїхав до Києва, де навчався в Київському ветеринарно-зоотехнічному інституті (1920-1921рр.).
У 1921р. він вступив до Київського музично-драматичного інституту ім. Лисенка, але вищої освіти не здобув. У 1923 р. під псевдонімом Кантемирянин Плужник опублікував перші вірші в газеті „Більшовик” і журналі „Глобус”. У 1926р. вийшла його збірка „Дні”. Поет став членом літературного угруповання „Лан¬ка”. У цей час загострилась його хвороба на туберкульоз, але Є. Плужник продовжував працювати: разом з В. Підмогильним видав словник „Фразеологія ділової мови”, редагував твори інших письменників, перекладав російську класику. У цей час Є. Плужник написав п'єсу „Болото”, текст якої не зберігся.
У 1927 р. з'явилась збірка його поезій „Рання осінь”, наступ¬ного року був надрукований його перший і єдиний прозовий твір — побутово-психологічний роман „Недуга” (про любов ко¬муніста, керівника підприємства Івана Орловця до жінки з воро¬жого йому буржуазного світу. Заводської).
У 1929р. письменник опублікував п'єси „Професор Сухо-раб” і „У дворі на передмісті”.
У наступні три роки він написав віршовану драму „Змова в Києві” (мала робочі назви „Інженери”, „Фашисти”, „Шкідни¬ки”, „Брати”), яка завдяки Леоніду Черевагенку побачила світ аж у 1992 р. Закінчив у цей час роботу над третьою збіркою по¬езій — „Рівновага”, яка тоді так і не вийшла.
5 грудня 1934 р. Є. Плужник був заарештований і звинуваче¬ний у терорі в справі вбивства Кірова. 28 березня 1935 р. він був засуджений, але розстріл майже відразу було замінено десятиріч¬ним ув'язненням у спецтаборах.
2 лютого 1936р. Є. Плужник помер від сухот у тюремній лі¬карні на Соловках.
У 1948 р. за кордоном окремим виданням вийшла збірка „Рів¬новага”. У 1979 р. у Мюнхені було перевидано всі збірки разом.
Перша збірка поезій Є. Плужника, про яку схвально відгук¬нувся М. Рильський, свідчила про появу в українській літературі одного з найвизначніших поетів XX ст. Його лірика вирізняється навіть серед найдобірніших зразків української поезії 20— 30-хрр. Це лірика напруженої, схвильованої, але абсолютно не патетич¬ної образної думки, лірика стислого, психологічно насиченого ви¬словлювання, що вкладається здебільшого в кілька строф. Пер¬ша збірка поезій „Дні” була відгуком на події 1917— 1920 pp., але Плужник на перше місце поставив не класові чи політичні проблеми, а ідею абсолютної цінності людського життя, несхитний протест проти жорстокості й безглуздого розливу людської крові.
До збірки „Дні” Є. Плужник включив два досить цікаві твори: лірико-драматичну, психологічну поему „Галілей” і поему-роздум „Канів”. Поема „Галілей” привертає увагу ще й тим, що не має зовнішнього сюжету, а дію твору перенесено в душу ліричного героя, який розмірковує над одвічними проблемами людського буття. Епіграфом до твору автор взяв рядки М. Некрасова: „От ликующих, праздно болтающих, Обагряющих руки в крови, Уведи меня в стан погибающих За великое дело любви”, які підказу¬ють, що ліричний герой не належить до „сильних світу цього”, які вирішують долю інших. Про себе герой каже, що він „дуже тихенький”, „злиденний”, що він з тих, „хто обідає раз на три дні”. Проте саме він (ліричний герой)являє собою образ справж¬нього патріота, людини, не байдужої до своїх співвітчизників, до минулого і майбутнього своєї землі. Навіть тоді, коли герой кри¬тикує обивателів за їх піклування тільки про своє тіло („Жруть, торгують собою, плюють”) і абсолютну байдужість до душі („Ну кому це потрібно сьогодні? Дурень той, хто ще й досі поет! Вчо¬ра— модні частушки народні, А сьогодні — уривки з старих опе¬рет!”), ми розуміємо, що насправді героєві просто боляче від усіх тих негараздів, які не дають можливості щасливо жити його на¬родові.
У цілому поема має досить оптимістичне звучання: поет ві¬рить, що будуть вигнані геть „похмурі” — гнобителі, володарі, егоїсти; будуть увінчані славою герої, „хто, вірні меті, йшли без¬упинно до неї”; помилувані, але не виправдані, обивателі, які „не відали, що творили”; і нарешті, відбудеться справедливий присуд таким, як ліричний герой поеми („не герої, не жертви... ми так собі”...): не виправдуючи, мабуть, їхню надмірну „тихень-кість” і „маленькість”, їм все ж з глибоким співчуттям скажуть: відпочиньте.
У фіналі твору, нарешті, з'являється і образ Галілея:
А вгорі, в далині, наді мною — Неприступний для зору людей, Оповитий віків тишиною — Ґ а л і л е й. Гей! Герої ! Каліки!
Службовці!
Торговці!
Поетики!
А живіть собі, як вам бажаеться!
Через те, що —
ви чуєте? —
все-таки
обертається!
(Галілей)
Щоб зрозуміти ці рядки, слід згадати відомий вислів, що іс¬торія обертається по колу (а тому, щоб не наробити помилок у майбутньому, слід добре вивчити і знати минуле), а оскільки історія „обертається”, то незабаром і в Україну прийде той щас¬ливий час, який замінить криваву добу революцій.
„Канів” — поема медитативна і філософська, і розмова в ній іде про минуле, сучасне й майбутнє українських сіл та міст. Є. Плужник був добре обізнаний з проблемами України початку XX ст.., зокрема з проблемою поступового знищення українських сіл у зв'язку з масовим виїздом селян до найближчих міст у по¬шуках ліпшої долі. Краще це для країни чи гірше прагнули з'ясу¬вати прихильники різних точок зору — „селюки” та „урбаністи” шляхом постійних суперечок, які вже тоді велися в українській радянській літературі. Є. Плужник посів досить розважливу по¬зицію: „Бо виріс я на межах двох світів — півмерлих сіл і міста молодого, і не зречусь ні там, ні тут нічого...” (Канів). Поет усві¬домлює неминучість урбанізації (історичного процесу швидкого зростання старих і появи нових міст та підвищення їхньої ролі в економічному й культурному житті суспільства), бо це майбутнє життя країни, але в той же час він намагається застерегти від повного занепаду села, адже це може призвести до втрати тих цінностей, які набула країна протягом історії: творчість, знання, розум, „велика єдність праці і культури”, пам'ять і любов до того „порогу батьківської хати”, від якого „і досі серця не віддер” сам поет Є. Плужник.
Поезія збірок „Рання осінь” (1927) та „Рівновага” (1933) — лірична, а точніше,— переважно інтимно-особистісна, глибоко психологічна за характером. Є. Плужник — великий майстер пе¬редавати особливості різних станів душі людини. Настрій збірок „Рання осінь” та „Рівновага” суттєво відрізняється від збірки „Дні”: здебільшого це медитативні, елегійні твори: наприклад, „Дивлюсь на все спокійними очима, давно спокійним бути я хо¬тів...”, „Вчись у природи творчого спокою...”. У цих збірках бага¬то творів пейзажної лірики, яка неодмінно, хоча б на рівні під¬тексту, співвідноситься з долею людини, наприклад.
Так гірко відати, що юність відцвіла! Та нарікань і розпачу немає, — Така відміна, зрештою, мала: Колишні мрії досвід заступає. Так дерева, відцвівши навесні, Тільки на те годують соком віти, Щоб в дні серпневі, теплі та ясні, Упав на землю овоч соковитий.
(Все більше спогадів і менше сподівань, із збірки „Рання осінь”).
Або вдається до відомого в літературі образу човна — симво¬лу людської долі, ідо несеться по хвилях життя, передає глибоке зачарування красою світу:
Ніч... а човен — як срібний птах!
(Що слова, коли серце повне!)
... Не спіши, не лети по сяйних світах,
Мій малий ненадійний човне!
І над нами, й під нами горять світи...
І внизу, і вгорі глибини...
О, який же прекрасний ти,
Світе єдиний1.
(Ніч... а човен — як срібний птах!.., зі збірки „Рівновага”).
Отже, за досить коротке творче життя Євген Плужник встиг сказати дуже багато, а це і є ознака талановитості майстра. Певним підсумком його поетичної творчості можна вважати рядки зовсім коротенької поезії на останній сторінці збірки „Рівновага”:
Суди мене судом твоїм суворим, Сучаснику! — Нащадки безсторонні Простять мені і помилки, й вагання, І пізній сум, і радість передчасну, — їм промовлятиме моя спокійна щирість.
(Суди мене судом твоїм суворим)
ОСНОВНІ ТВОРИ:
Збірки поезій „Дні” (зокрема, поеми „Галілей” і „Канів”), „Рання осінь”, „Рівновага”, психологічний роман „Недуга”, п'єси „Професор Сухораб”, „У дворі на передмісті”, віршована драма „Змова в Києві”.
