Остап Давидович Тарнавський - Біографія

(1917 - 1992)

Всі публікації стосовно письменника: Остап Тарнавський

Письменник і громадський діяч Остап Тарнавський (літературні псевдоніми Тарас Кульчицький, Лесь Юрчик) прожив яскраве й насичене життя. Народився у Львові в робітничій родині Давида Тарнавського і Ксенії з Добріїв. З 1927 р. навчався в Академічній гімназії. Через хвороби перервав навчання, почав писати поезію. Згодом це стало справою всього його життя.

Склавши матуру в гімназії, 1936 року вступив на філософський (в літературі також трапляється «філологічний») факультет Львівського університету. Однак 1938 р. був змушений покинути навчання через фінансові труднощі й улаштуватися на роботу. На жаль, в українському «Промбанку», де майже півроку він був «волонтером», оплачуваного місця не знайшлося. Тоді купець Говикович склав йому протекцію в іншого торгівця. Тарнавський працював книговодом у заповзятливого українця Івана Стадника (Яна Стадніка) на Городоцькій. Коли у вересні 1939 р. в Галичину прийшли «перші совіти», Остап скористався нагодою і вступив на інженерний факультет Львівської політехніки. Він став активним учасником літературно-організаційних процесів у Галичині. Цікаво описує перші зустрічі галичан з радянськими письменниками - М. Бажаном, П. Панчем (він очолив оргкомітет зі створення радянської Спілки письменників у Львові), О. Десняком, О. Корнійчуком, С. Жураховичем, змальовує проблеми, що постали перед М. Рудницьким, автором знакового твору «Від Мирного до Хвильового», П. Карманським та іншими національно свідомими митцями, спроби сталінського режиму «приручити» галицьких інтелектуалів. Виразно і яскраво письменник висвітлює перипетії зі створення нових радянських структур на захоплених землях, у т. ч. «творчих спілок», що були інструментом контролю над письменниками, художниками, музикантами. Тарнавський вступив до профспілки письменників, і цю процедуру «чистки» талановито відтворив у споминах, добрим словом згадавши підтримку А. Волощака.

Завдяки членству у Спілці письменників Тарнавський здобув можливість публікуватись у пресі, зокрема в журналі «Література і мистецтво». Надзвичайно насиченими фактографією й психологічними характеристиками є сторінки, присвячені літературно-мистецькому життю Львова під час німецької окупації, коли тут опинилися Улас Самчук, Аркадій Любченко, Юрій Косач, Тодось Осьмачка та ін., діяли Українське видавництво, Літературно- мистецький клюб, театри, виходили українські газети й часописи. На думку Тарнавського, навіть у ці тяжкі воєнні роки українська література успішно розвивалася, на відміну від «підсовєтських» теренів, де ідеологічні комісари робили все для знищення незалежної творчої думки. У ці роки він працював репортером газети «Львівські вісті», а з 1944 - «Краківські вісті».

Остап Тарнавський належав до хвилі воєнних біженців з Галичини, які спочатку опинилися в Австрії, у таборі в околицях Зальцбаха, навчався в університеті в Ґраці (1946-1947), де завершив інженерну освіту, працював у станиці Злученого Українського Американського Допомогового Комітету (ЗУАДК), дописував до американської «Свободи», а згодом перебрався за океан. Ще в Австрії 1949 р. одружився з львів’янкою Мартою Сеньківською, згодом письменницею і бібліографом, широко відомою своїми покажчиками української революційної поезії, української літератури англійською мовою та власними поетичними й прозовими творами, авторкою бібліографічного покажчика «Остап Тарнавський» (1980). У подружжя народилося двоє синів - Марко Мирон і Максим Давид.

У 1956 році Тарнавський отримав американське громадянство. Початково працював робітником у Скрентоні, а з 1951 р. - виконавчим директором ЗУАДК і його секретарем (1960-1975-ті рр.), з 1975 р. був головою Асоціації українських письменників в екзилі «Слово». Новий етап у житті письменника почався 1961 року. Він студіював бібліотечну справу в Скрентонському університеті, склав магістерський іспит і з 1962 працював у бібліотеці коледжу в Філадельфії, у т. ч. тривалий час очолював відділ каталогізації, був професором. У 1976 р. захистив докторат у Мюнхені в УВУ («Еліот і Павло Тичина: порівняльна студія творчости двох поетів- модерністів»). В останні роки життя багато подорожував різними країнами світу, 1989 року вперше відвідав Україну і рідний Львів.

Помер Остап Тарнавський у Філадельфії в 1992 році.

* * *

Перші вірші Остап Тарнавський надрукував у львівському журналі «Дажбог» 1934 р., з 1937 почав систематичну співпрацю з журналом «Назустріч», далі - з «Ділом», варшавським виданням «Ми». Хоча саме «Діло» ще 1937 р. присудило йому премію за нарис «Хлоня». Видав поетичні збірки «Слова і мрії» (1948), «Життя» (1952), «Мости» (1956), «Самотнє дерево» (1960), «Сотня сонетів» (1984), збірки літературних есеїв «Подорожі поза відоме» (1965), «Туга за мітом» (1966), документальний нарис «Брат - братові» (історія ЗУАДК, 1971), прозову збірку «Камінні ступені» (1979). Його поезії, літературні статті, критику, переклади західної поезії, спогади друкували «Свобода», «Сучасність», «Листи до приятелів», «Київ», «Ukrainian Quarterly», «Books Abroad». Вибрані твори «Вірші» вийшли 1992. Як пишуть критики, поезія Остапа Тарнавського є значною мірою урбаністичною, у зрілі роки вона стає більш інтелектуальною, «дещо втрачаючи безпосередність ліричного переживання, але водночас здобуваючи глибину філософської думки».

На деякі твори мала виразний вплив поетика Т. С. Еліота, улюбленого англомовного поета Тарнавського. Самоіронія ж, характерна для пізніх творів, часто віддає гіркотою життя у вигнанні, далеко від рідного й улюбленого Львова. Прозова спадщина Остапа Тарнавського, зібрана переважно в «Камінних ступенях», логічно поєднується з літературною критикою, глибокою, інтелектуально- філософською. Предметом наукового дослідження критика, який залишив сотні статей, рецензій, есеїв, була переважно творчість його сучасників - українських творців поза Україною. І в цьому глибокому й точному аналізі української (у т. ч. й англомовної) літератури США, Канади, Латинської Америки і Західної Європи - особлива цінність критичного доробку Тарнавського.

На батьківщину Остап Тарнавський повернувся поетичною добіркою у львівському журналі «Жовтень» (нині «Дзвін») наприкінці 1989 року. Цікаві спомини О. Тарнавського «Літературний Львів, 1939-1944» про літературно-мистецьке життя у Львові в роки радянської та німецької окупації вийшли у Львові 1995 року у видавництві «Просвіта» з передмовою критика М. Ільницького біографічно-літературознавчого характеру. М. Ільницький широко використовує їх у цікавому власному дослідженні «Драма без катарсису. Сторінки літературного життя Львова першої половини ХХ століття» (1999, 2003). 2012 р. спомини перевидала ЛА «Піраміда» в серії «Приватна колекція» (упор. В. Ґабор), не зазначаючи, що це вже не перше видання в Україні. Так чи інакше, спомини Остапа Тарнавського, навіть якби він не залишив після себе нічого іншого, є чудовим взірцем української мемуаристики і яскравим прикладом невмирущості української інтелектуальної думки за будь-яких життєвих обставин. «Все культурне життя української еміграції, - пише Тарнавський, - ...могло творитись... на чужій землі тільки тому, що їх мали ми змогу започаткувати у тих трьох воєнних роках під німецькою окупацією на малому відносно відтинку рідної землі. Цим трьом рокам завдячує своє довготривале життя українська еміграційна література, яка в зустрічі з західним світом могла зростати і поширити свій духовий і мистецький вияв».



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.