Ілля Михайлович Турчиновський - Біографія

(1695—?)

Всі публікації стосовно письменника: Ілля Турчиновський

Турчиновський Ілля Михайлович народився 20 липня 1695 року в містечку Березані на Полтавщині в родині сотника.

Вчився спочатку вдома, потім у Києво-Могилянській академії, мандрував по Україні, Білорусії, перепробував багато професій. У 1718 р. став священиком у рідному містечку. Своє „житіє і страданіє” описав в автобіографічному творі, який розгортає колоритну картину життя і побуту „мандрівних” студентів. Рукопис автобіографії Іллі Турчиновського повністю не зберігся. У передмові до публікації редакція журналу „Киевская старина” повідомляла, що за даними, одержаними від попереднього власника рукопису, який читав повний текст, Ілля Турчиновський був звільнений від суду, був відновлений на своїй посаді священика і після багатьох пригод помер у похилому віці, хоча й в іншій парафії.

Типовим явищем тогочасного життя було мандрування дяків, студентів. Як правило, вихованці Київської академії, що здійснювали освітню мандрівку, відвідували декілька країн. Типовою є доля Іллі Турчиновського (1695 — р. см. невід.), сина березанського сотника, а згодом полкового обозного у наказного гетьмана Івана Сулими — Михайла Турчина. Музичні здібності виявилися з дитинства, мав гарний голос. Початкову освіту здобув у школі Свято-Успенської церкви м. Березані, а також у березанського дяка Іоана Кудинського. Продовжив освіту він у школі Покровської церкви с. Синявки на Чернігівщині, де опанував мистецтво співу (бл. 1703—1704). Протягом 1707—1708 pp. був «канонархом» лівого криласного хору Києво-Ми-хайлівського монастиря і водночас навчався у нижчих класах Київської академії. У 1708 р. Турчиновський припинив навчання й повернувся додому. З 1710р. почав мандрувати на терені тогочасної України та Білорусі. Перебував у Чернігові, Синявці, Могильові, Шклові, Гомелі, Лоєві, Репках, знову у Чернігові, Седневі, Переяславі і повернувся до Березані.

Під час своїх освітніх мандрівок І. Турчиновський працював писарем у синявського сотника Мандрики; був дяком у школі Печерського монастиря с Попова Гора, згодом — писарем у компанійського сотника цього ж села. Перебуваючи у Могильові, він вдосконалив свої знання з латинської мови у школі Покровської церкви, а також вступив до єзуїтської школи. Чотири роки І. Турчиновський працює регентом хору Благовіщенського монастиря у Шклові, а також займається педагогічною практикою. Тут він створив співочу капелу, до складу якої входили місцеві співаки та мандрівні студенти Київської академії. Відомо, що відбувалися театральні виступи (наприклад, «діалог з інтермедією»), виконувались духовні та світські пісні. Близько 1716—1717 pp. Турчиновський повернувся до Березані, де був «принят певчие в катедру переяславскую к Кирилу Шумлянскому за реента». 3.11.1718 р. у храмі Успіння Богоматері м. Березані Турчиновський за «певческие заслуги» хіротонований архієреєм К. Шумлянським у сан священика і помер у похилому віці в іншій парафії. Залишив незавершену автобіографію (останній запис — 21.05.1725), яка містить опис типової долі колишнього студента Київської академії, мандрованого дяка [27].

Жанрова природа творчості мандрівних дяків

Промовистою пам’яткою ХУПІ ст., що відображає життя і творчу діяльність мандрівних дяків, є автобіографія Іллі Турчиновського (1695—?), який описав «житіє і страданіє своє в пам’ять дітям своїм, і внукам, всьому потомству». Автор народився в родині сотника з містечка Березань, «воспитан в благом наказанії», а коли настав час, батьки віддали його на «книжне учення» , де він засвоїв «граматику, часословець і псалтирі». Батько часто бував у військових походах, тому Ілля займався ще й господарством, але хотілося вчитися далі, тому він у 15-річному віці вирушив із Березані «по школам волочитися». Відтоді і розпочинаються його мандри, сповнені пригод та різноманітних подій.

Мандрівник детально розповів, як одного разу його мало не позбавили життя два розбійники, проте обійшлося переляком та брутальним пограбуванням. Іншого разу в шинку, де він зупинився на нічліг, у нього відібрали одяг, а книжки віддали шинкарці за «цебер меду». Турчиновський залишився перед присутніми козаками лише в самій сорочці, «в немалом риданії сльози іспущал». Однак на печі проснувся п’яний «отаман компанійський», який допитався, що то син знайомого йому сотника із Березані, і тоді Іллю відпустили, повернувши дещо з відібраного добра.

Побував мандрівний спудей у Могилеві, на декілька років осів у Шкловському монастирі, де з ним трапились злі пригоди; однієї ночі «римляни» (католики) напали на монастир і почали «бити всіх півчих і студентів», а Іллю, «с чулана витягши, безмилосердно били і шаблями рубили, где главу мою у двох місцех до мозгу прорубали, и несли мене у Дніпр ріку утопить». Але нагодилися міщани, які поверталися із ярмарку, і врятували Турчиновського. З труднощами та новими пригодами він дістався до Седнева, де у 23-річному віці одружився, після чого мандри його закінчилися, Іллю висвятили у сан священика, і він перестав писати автобіографію.

В автобіографії є свідчення про те, що Турчиновський займався творчістю: «Прилучившися з Києва два студенти желали у Орши или в Могилеви ходить до школ. С ними я потрудился, і на світлоє воскресеніє виправили діалог з інтермедією. На якій многолюдствіе благочестивих собралось, і римлян, і самих єзовітов, і доменькан... І всі тому удивились, яко там, в тих краях, той вещи не видали».