Воронина Леся Анастасіївна

(нар. 21 березня 1955)

Всі публікації стосовно письменника: Леся Воронина

Народилась майбутня письменниця 21 березня 1955 року у Києві. Змалечку чула в сім’ї прекрасну українську мову, адже мама Лесі, Надія Миколаївна Гордієнко-Андріанова, була перекладачем українською художніх творів, блискуче знала українську, німецьку, перекладала з французької, болгарської, захоплювалась есперанто. Лесин тато, Анастасій Прохорович, за професією - художник-оформлювач, походив із письменницької родини. Його батько, Прохор Данилович Воронин, друкувався ще до революції, дружив зі Степаном Васильченком, Гнатом Хоткевичем. Батьки Лесі дуже любили книжки, тож вони для дівчинки змалку були цілим світом - виховували її, вчили життю.

Різні джерела зазначають, що Леся - це несправжнє ім’я письменниці. Проте, це не зовсім так. Дівчинку батьки назвали Лесею на честь Лесі Українки, та в паспортному столі так записувати не захотіли, сказали: «Таково імені нєту», а Леся, мовляв, -похідне від Лариси або Олександри, тож мама записала її Оленою. Та все своє життя вона - Леся.

По закінченні 155-ї київської школи вступила на заочне відділення філологічного факультету Київського Національного університету ім. Т. Г. Шевченка, яке закінчила 1979 року. За роки навчання встигла попрацювати кур’єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, електромонтером на деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту в Пирогові та на багатьох інших роботах. З 1987 до 1991 року була редактором відділу літератури та мистецтва журналу «Україна». Водночас багато мандрувала: Україною - автостопом та Польщею - на байдарках (це були сплави Мазурськими озерами, польськими річками і річечками). Дуже любить Польщу, навіть колись хотіла навчатись в польському університеті, і вже була домовленість вступу до одного з них, але потім передумала і повернулась в Україну, бо ніде більше не бачила свого життя. Зараз активно перекладає з польської мови твори Станіслава Лема, Славомира Мрожека, Анни Ковальської, Анни Карвінсь-кої, Гелени Бехлерової та ін.

1991 року Лесю Воронину запросили на роботу до дитячого журналу «Соняшник». Там вона і почала друкувати свої пригодницькі і фантастичні твори. Під псевдонімом Гаврило Ґава написала понад сто сюжетів коміксів, що впродовж 13 років з'являлись на сторінках журналу. А ще вигадувала всілякі хитромудрі завдання, веселі конкурси. Мала й інші літературні псевдоніми, зокрема: Ніна Ворон, Олена Вербна.

З 1997 року, паралельно з роботою в журналі «Соняшник», працювала коментатором у Національній радіокомпанії України була автором і ведучою культурологічних програм «Українська культура сьогодні і завжди», «Мандрівець», «Відлуння тисячоліть», основною темою яких було висвітлення сучасного стану української мови та культури.

У жовтні 1994 - березні 1995 на запрошення Міністерства освіти провінції Альберта (Канада) та Канадського інституту українських студій перебувала у Едмонтоні, де брала участь в підготовці освітнього проекту «Мова» для двомовних україно-англійських шкіл провінції Альберта.

У 2011 році Леся Анастасіївна очолила дитяче видавництво «Прудкий Равлик». Мабуть, неспроста видавництво отримало таку назву, адже письменниця дуже любить цих чудернацьких слимаків і навіть має вдома велику колекцію равликів у кераміці, малюнках, склі. Гаслом видавництва було: видавати дитячі книжки або гарні, або дуже гарні.

У 2014 році упорядкувала вірші свого чоловіка Євгена Гуцала в книжці «Зайці в полі варять борщ», що вийшла у Видавництві Старого Лева. Нині вона - ведуча програм «Книжковий лабіринт» та «Літературні мандри світом» на Радіо Культура.

Леся Воронина почала писати казки завдяки своєму синові Євгену. Йому першому вона розповідала неймовірні, вигадливі і дотепні історії. «Це був серіал, який я переповідала щовечора. Так він змусив мене придумувати все нові і нові історії», -згадувала письменниця. Вона написала багато захопливих цікавих книг для дітей. Твори її активно видаються різними видавництвами, транслюються по радіо, друкуються у дитячих журналах. «Завжди пишу про те, що цікаво мені і, сподіваюсь, дітям, - каже Леся Анастасіївна. - Дитяча книжка передусім має бути цікавою, захоплювати читача, а всі закладені автором ідеї не повинні бути «лобовими»: читач має сам розшифрувати ці послання... Мені хочеться, щоб дітям були небайдужі мої герої, щоб вони схотіли дізнатися більше і про те, з ким ці герої дружать, що люблять, чого бояться, про що мріють. Тобто я створюю цілий світ, який має захопити читача».

За суперцікаві та захоплюючі книги письменниця Леся Воронина неодноразово ставала лауреатом численних літературних конкурсів. Серед відзнак: лауреат Всеукраїнської акції «Книжка року» за книжку «Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру» (2004); лауреат Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п’єс «Коронація слова» за книжку «Таємниця Пурпурової планети» (2005); лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Дитячий Портал» за книжку «Таємне товариство боягузів, або засіб від переляку № 9» (2006); лауреат конкурсу «Книжка року Бі-Бі-Сі» за книжку «Нямлик і балакуча квіточка» (2008); перша премія VI Московського міжнародного конкурсу «Мистецтво книги» у номінації «Книга для дітей та юнацтва» за книжку «Сни Ганса-Християна» (2009); перша премія Національного конкурсу «Найкраща книга України 2009», за книжку «Сни Ганса-Християна» (2009); II місце на конкурсі «Книжковий дивосвіт України» за книжку «Сни Ганса Християна» (2009); дипломант Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв і п’єс «Коронація слова - 2010» за роман «У пошуках Оґопоґо" (2010); переможець конкурсу «Дитяча книга року ВВС» за дилогію «Таємне товариство боягузів та брехунів» (2012).

Твори Лесі Ворониної неймовірно популярні серед читачів бібліотек і мають широку вікову аудиторію. А ще її повісті входять до шкільної програми з української літератури молодшої та середньої школи.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.