Скорочені твори - українська література

Щоденник - скорочено

Всі публікації щодо:
Довженко Олександр

1941-1956

У своїх щоденникових записах періоду війни О. Довженко пише про страшні страждання народу: «Сьогодні, як і вчора, як і завтра, всі газети переповнено описанням таких жорстоких фактів, таких нелюдських вчинків ворогів наших, таким жахом людських страждань, що надлюдське горе уже давно перелилось через край..»

Митець у деякі моменти жаліє, що віддав стільки років свого життя кінематографу, оскільки поряд з ним весь час були заздрісні й ниці людці, що намагалися загубити душу. Він жаліє Сталіна, біля якого зібралися підлабузники, що ніколи не скажуть правди.

<...> «Найменше я б хотів дожити до такого моменту, коли після хоча і нелюдськи тяжкої, але переможної війни кожна наша ганчірка перетворилася б на реліквію... Коли кожен дурень і бюрократ, не дивлячись на якого народ переможе фашистів, заявить, що перемога сталася саме завдяки йому...» <...>

Зболено пише митець про те, що ще ніколи в історії стиль не проголошувався раніше, ніж були написані твори. Автори ж його країни мусять писати за суворими законами.

О. Довженко викладає свої думки про зміну системи освіти: покращити жалюгідне становище учителя, дати йому змогу вільно працювати.

<...> «Багата держава, яку утворюють бідні люди - абсурд! Держава не може будувати свій добробут на бідності і обдертості своїх громадян». <...>

У Києві ніхто не турбується про пам'ятки культури, і вони зникають. О. Довженко перераховує у своєму щоденнику всі архітектурні пам'ятки, що вже зникли.

У грудні 1943 року митець викладає свої думки щодо нового сценарію про народ: «Мистецькі твори треба складати на пам'ять мертвих і в ім'я ненароджених. Таким чином ми замикатимем життєве коло, беручи участь в тім, що було, є і буде».

О. Довженко помічає, що в усіх республіках найкращі діячі мистецтв переслідуються як націоналісти. Особливо, звичайно, це стосувалося й самого митця, що завжди турбувався про долю свого народу.

На початку 1944 року письменник помічає, що його починають виключати з різних комітетів. «Оргвисновки починають діяти».

У щоденнику Олександра Довженка щораз виникає образ України - Великої Вдовиці.

У повоєнні роки митець усе більше відчуває зашморг, що затягається навколо нього, навколо його творчості. У Москві він почуває себе в неволі, але поїхати до України теж не може. Весь час над ним висить загроза звинувачення у націоналізмі.

У деякі моменти О. Довженко почуває себе на грані катастрофи, не бажає більше жити.

<...> «Я не знаю навіть, чому я на чужині. Не пускають мене туди... чи звідси мене не пускають в їхні руки. Однаково мені, однаково мені. Я плачу сьогодні вже втретє».

«Я вмру у Москві, так і не побачивши України. Перед смертю я попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю у Києві десь над Дніпром на горі». <...>

О. Довженко пише про те, що наша країна єдина в світі, у якій слово «інтелігент» звучить як образливе. Тому є поняття «гнилий інтелігент».

Митець почав молитися Богові, про якого не згадував багато років. Висловлює почуття кохання до дружини.

1954 р. <...>«Трудно жити й творити без щастя. Я стомлений, знесилений душевно вкрай. Йду на сценарну студію обговорювати нікчемний «сценарій»... Пропав день, бо треба заробляти на хліб. Десь готуються влаштувати вшанування мене з нагоди шістдесятиріччя. А я стурбований одним: як би заробити на прожиття, як би не звалитися в ліжко без копійки в кишені». <...>



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.