Скорочені твори - українська література

Бесіди з внучкою про хліб - скорочено

Всі публікації щодо:
Бровченко Володимир

1. Недожата нива

В серпні не брали ми в руки серпи,

Бо руки тримали зброю,

Бо наші достиглі пшеничні степи

Були тоді полем бою.

Освітлене місяцем поле. Хліб дозрілий. І солдат - гречкосійна душа - не міг спокійно бачити наруги над хлібом.

Поповзом ниву розтерзану жав,

Праці віддавши і душу, і тіло,

Місяця серп йому помагав,

Поки на сході задніло...

Ворожий солдат не зміг зрозуміти, що ж це за диво трапилось. Снопи стоять - як бійці. Але під час бою загинув солдат.

Стало на світі більше вдовиць...

Хлібові трудно служивши і чесно,

Воїн лежав між снопів горілиць,

Стягнутий поясом, як перевеслом.

Дідусь розказує своїй внучці на цьому полі сумну воєнну історію, їй хочеться почути чарівну казку. Та дідусь їй відповідає:

- Постривай, дочко. Спершу могилку солдатську доглянемо.

2. Нетиповий випадок на майдані

Де сніг устелив рівність асфальту -

«Футбол» світового масштабу:

Хлопчики пороздягали пальта,

Підгилюють хліб.

Шайбу!

От футболістики, от молодці!

Ось-ось заженуть у ворота.

Не сіячі поки що вони, не женці.

Очі горять - пара з рота.

Поряд чимало народу снує,

Кожен спішить, до «матчу» байдужий.

Підгилюють хліб, як серце моє,

Хлопчики спритні і дужі.

Булка - п'ятак, майже - за так!

- Пас! - вимагає червонощокий хлоп'як.

Шайбу! Шайбу!

...Аж тут принесло на майдан бабу.

Підкотився хліб старій до ніг,

Шукаючи захисту, ліг.

Нагнулась, взяла його в руки,

А до хлоп'ят навіть не забалакала.

Обтерла булку від снігу й грязюки

І - заплакала.