Українська література - шкільні твори

Доброта і ввічливість відчиняють найміцніші брами (за оповіданням Е. Андієвської «Казка про Яян»)

Світ прекрасний, але часто люди забувають про це, замикаючись у межах власних проблем та бажань. Дуже легко простягнути руку допомогти іншому, але маленьке слово «я» заважає це зробити. Згадай, можливо, і ти колись вже залишився байдужим до чужої біди. У такому випадку ти легко можеш потрапити до країни Яян. Ти ніколи не чув про цю країну? Тоді тобі варто почитати оповідання Е. Андієвської «Казка про Яян».

Одного разу маленький пастушок, наздоганяючи козу, потрапив у провалля. Коли він прийшов до тями, то побачив площу великого міста, на якій були розташованівеликі вежі. Поруч з однією вежею порпався чоловік, до якого і звернувся задопомогою хлопчик. Чоловік ніяк не зреагував на прохання, ніби він нічого небачив і нічого не чув. Цілий день блукав пастушок вулицями міста, звертаючись до всіх, кого зустрічав на своєму шляху. Розмовляти з ним захотів тількистарий.

Дідусь повідомив, що хлопчик потрапив у країну Яян, де жили самі лише яяни. Від інших людей вони відрізнялися тим, що знали лише одне слово — «я». Саме тому яяни нечують подорожніх.

Вони нікому не можуть допомогти, але їм допомагати також марна справа. Усі мешканці міста настільки егоїстичні, що їх «я» майже не вичерпується, тому живуть вони вічно. До міста-країни потрапити можна, але з неї поки що ніхто не знайшов виходу. Місто має сім брам, але жоден мешканець не зумів відчинити брами. Це можна було б зробити за допомогою малесенького слова — «ти». Проте жоден мешканець не міг вимовити це коротесеньке слово, бо в устах яянина воно завжди обертається на «я».

Вислухав пастушок оповідь старого. Йому зовсім не хотілося жити у цьому місті вічно. Він не хотів займатися марною справою — будувати вежі, які все одно руйнувалися. Хлопчик згадав, яким прекрасним є світ за межами міста. Там він вільний, може насолоджуватися теплим сонечком, свіжим повітрям, прекрасними квітками. Прикро_стало малому, що дідусь нічого цього не бачить. Захотілося йому врятувати і старого, і себе.

Посадив хлопчик старого собі на плечі й пішов до брами. Його бажання допомогти було настільки сильним, що навіть брама не могла чинити цьому опір. Брама відчинилась на ввічливе прохання хлопчика: «Вельмишановна брамо, чи була б ти така ласкава й випустила нас на волю, бо тільки ти можеш нас випустити».

Брама відчинилася. Зрадів пастушок, побачивши свій світ. Хотів звернутися до старого, щоб і він зрадів, але на плечах побачив мішок самоцвітів. Ввічливість — це ключик, який відкриває найміцніші брами холодних людських сердець. Пастушок знав цю таємницю, і тому врятувався. Можливо, якби хлопчик думав тільки про власні бажання, про своє маленьке «я», він ніколи не побачив би знову чарівний світ. Він хотів допомогти дідусеві — і це бажання було сильнішим за коротесеньке нікчемне «я».