Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Скарб»
Олекса Стороженко (1805-1874)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Всі публікації щодо:
Стороженко Олекса

Твір Олекси Стороженка «Скарб» за жанром - оповідання на морально- етичну тему. Сюжет нагадує народну казку, та і взятий він, як більшість у письменника, з фольклору.

Головний герой Павлусь росте як сир у маслі, мама дуже любить і надмірно пестує його навіть уже дорослого: «Було власними руками годує його, а він, телепень, тільки глипа та, як той пуцьвірінок, знов рот роззявлює. Усю зиму й осінь з хати не випустить... Цілісінький рік не дасть йому порога переступити, хіба у неділю поведе до церкви та за ним і не молиться, та обома руками за нього й держиться, щоб хто не то штовхнув, а й не доторкнувся б».

Павлусь парубком не дорослішає, все так само сидить на шиї в матері. Жінка не виховала в ньому й краплі самостійності, позбавила його можливості жити власним розумом. Тому й помирає Павлусева мати від його вередувань: «Раз вночі розвередувавсь Павлусь, як на живіт кричить: “Меду та й меду!”... Устала мати, накинула на себе свитину, не схотіла будить наймичку і сама метнулась по селу шукати того меду. А на той час піднялась фуга, що не то що уночі, а вдень не побачила б світу Божого ... Трохи не замерзла, та таки принесла, і що ж?.. Павлусеві вже не до меду; заснув манесенький - ніяк його і не розбуркаєш. Так через той-то мед занедужала небога та й вмерла. За нею вслід і батько ноги простяг, а наш Павлусь і не схаменувся, як зоставсь круглим сиротою».

Після смерті батьків хлопець під опікою наймита й наймички лишається неробою, і щастя ніби саме йде йому до рук. Навіть у вигляді скарбу, котрий дивом опиняється просто в Павлусевій хаті.

Поміркуймо з науковцями

Образ скарбу в оповіданні - символічний. Це і є те щастя, що дається людині від Бога, а вона вже сама повинна вирішити, як ним скористатися. Звісно, якщо її, як Павлуся, задовольнить сите, сонне та бездумне існування - що ж, такий її вибір. А хтось інший, можливо, не задовольнятиметься саме таким «скарбом» - шукатиме пригод, нових відкриттів, яскравих вражень. Недаремно автор наголосив: «Завидуєте щастю мого Павлуся, а ніхто б не схотів бути Павлусем».

О. Міщенко