Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Каторжна»
Борис Грінченко (1863-1910)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Всі публікації щодо:
Грінченко Борис

В оповіданні «Каторжна» перед читачем проходить коротке життя Докії — від дитинства до жахливої загибелі. Сюжет оповідання часом нагадує народну казку чи баладу про сироту й злу мачуху.

Залишившись без матері, дівча не знало ласки ні від кого: батько пив, а мачуха й разу не пожаліла малу дитину. Свою ніжність дівчинка хотіла віддати будь-кому, але це нікому не було потрібно: вона тішить маленького братика - мачуха відразу ж гримає на неї; йде до дитячого гурту - і там вона зайва... Так, нікому й діла не було до дівчини - забита, вона мала лише працювати й мовчати. Весь час чула дівчина до себе глузливе прізвисько «каторжна». І тоді, як сирітка у казці, Докійка йшла до калини, що вважалась їй рідною матінкою, і тільки їй могла проплакати-проспівати свою долю. І, таки як у казці, зла мачуха зрубала калиновий кущ.

Виросла Докія, не знаючи доброго слова. Тому вона потяглась усім серцем до парубка, який був привітним до неї. Кохання, що пробудилось у серці дівчини, здавалось, повернуло їй забуті почуття, дало усвідомити свою гідність, красу, зрозуміти, що вона - така ж, як усі, і її теж можна кохати. Проте хлопець легковажно поставився до щирості Докії, образив її найсвятіші поривання («І чого вона, каторжна, так до мене в’язне?»). Дівчина вирішує помститися кривдникові і підпалює хату. Проте згадала, що в палаючій хаті залишилась маленька дитина - єдине єство, яке по-справжньому її любило. Рятуючи дитину, Докія гине сама. Перед смертю з її вуст зриваються слова: «За що?». Лише смерть обірвала безвихідь морального болю дівчини.

Жахливою є не тільки смерть Докії, а й те, що така трагедія нікого не примусила замислитись над горем дівчини: «її поховано, і ніхто не пожалів її. Вона всім осталась каторжною». Жорстокість, байдужість, зрада панують у людських серцях.

За жанром цей твір - соціально-побутове оповідання, темою якого є життєві поневіряння дівчини-сироти.

Композиційно твір складається з трьох частин (І - оповідь про дитинство Докії; II - щире кохання; III - зрада, помста й. загибель Докії) та епілогу.

Мова оповідання має фольклорні джерела (слова Докії, звернені до калини, до коханого). У той же час слід відзначити групи слів за емоційним забарвленням (щира й ніжна мова Докії та лайлива, брутальна мова її кривдників: батька, мачухи, зрадливого коханого).

У цьому творі автор стверджує ідеї гуманізму, захищає знедолених.