Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Земля»
Ольга Кобилянська (1863-1942)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Всі публікації щодо письменника:
Кобилянська Ольга

Влада землі, боротьба за землю - одна з найважливіших проблем людського життя, що ставилися у світовій літературі. Ця тема широко змальована і в творах українських письменників: Панас Мирний і Михайло Коцюбинський, Іван Франко і Василь Стефаник, Лесь Мартовин і Марко Черемшина, а також багато інших митців української літератури порушували і розв’язували її по-своєму, на конкретних образах і життєвих ситуаціях показуючи силу та вплив землі на долю людини.

І. Франко зазначав, що «крім значення, яке має земля для селянина тим, що вона його годує і є для нього поштовхом цілого ряду почуттів, вона має ще й соціальне і політичне значення. Селянин без землі не має ніякої вартості». Земля - це, по суті, єдине мірило суспільної вартості селянина в житті.

Таке саме трактування значення землі для селянина ми бачимо у повісті О. Кобилянської «Земля», що створена на конкретному життєвому матеріалі - в основу цього твору покладений справжній випадок, який стався в селі Димці на Буковині.

За жанром цей твір - соціально-психологічна повість.

Тема твору - вічна влада землі над селянином. Ця тема конкретизується ідеєю: сліпа залежність людини від землі руйнує її як особистість. Повість створена на основі реальної трагедії братовбивства, що сталася восени 1894-го в селі Димка, в якому тривалий час мешкала письменниця. Прототипами героїв твору стали реальні люди, мешканці села.

Герої твору розкриваються передусім через ставлення до землі. Ставлення персонажів до землі є основним засобом їх характеротворення. Інші ж засоби (портрети, описи, діалоги тощо) підпорядковані основному.

У центрі уваги - родина Федорчуків: Івоніка, Марійка, їхні сини Михайло і Сава, а також інші селяни, доля яких так чи інакше переплелась із сім’єю Федорчуків.

Історія життя цієї родини типова для тієї частини селянства, яке тяжкою працею вибивалось із злиднів, здобуваючи шматок омріяного ґрунту. Проте земля не приносить їм щастя - вона неначе пожирає піт і працю людей, висисає їхню силу і життя.

Івоніка і його дружина Марійка тривалий час складали гріш до гроша, щоб придбати землю. Нестерпно тяжко, надриваючись, працювали вони, відмовляючи собі у всьому. «Марійка погребала там здоров’я, - розповідає Івоніка. - Тоді жалували ми собі кусника м’яса. Ніколи вона курки не зарізала. Ніколи яйця одного не зварила, краплі молока не напилася. Все обертали ми в гріш, аж добилися цього, що маємо». Земля, як каже Івоніка, «підпливла їхньою кров’ю і потом. «Кожна грудка, кожний ступінь може посвідчити, як часто голодними і холодними ми годувалися, аби зароблене не йшло на кусник хліба, але на неї, на грудочку її».

Нарешті Федорчуки здобули землю, в селі їх вважають кращими господарями, але щасливими вони не стають, бо змушені каторжно працювати на своїй ниві, щоб вона «не вирвалася» з їхніх рук. «Ми наче чорні воли тягнемо з ранку до ночі», - каже Івоніка. Віддавши землі молодість, силу, здоров’я, ставши ґаздою, він і тепер у всьому собі відмовляє. На зауваження Докії, що можна і ліпше жити, Івоніка відповідає: «Мужик багато не потребує!»

Навіть стосунки батьків і дітей багато в чому зумовлені їх ставленням до землі. Івоніка любить Михайла, бо він - дбайливий господар, сумлінно працює в полі, розуміє землю. Молодший же син, Сава, на противагу Михайлові, «не любить землі... Він не буде шанувати її, як вона перейде до його рук. Але вона не перейде до його рук, як він не зміниться», - вирішує батько.

Сава - людина дуже складна. Він може бути сміливим і рішучим, вміє пристрасно кохати і відстоювати своє почуття, а все ж зрештою стає братовбивцею. Чому? Жадоба до збагачення, бажання володіти батьківською землею штовхають Саву на злочин Каїна. І здійснивши вбивство, він навіть не відчуває докорів совісті. Суспільні умови, страшна влада землі притупили людські почуття, зробили з Сави злочинця.

Івоніка, втративши улюбленого сина, з жахом переконується, що вбивця - його другий син. Але не тільки в цьому його трагедія. У чесного господаря зникає віра в те, чому віддав усе своє життя, - віра у землю як єдину основу добробуту і щастя.

Родинні стосунки, людські почуття цілком підкорені владі землі. Так, Докія не зважає на почуття своєї єдиної доньки Парасинки і віддає її заміж за нелюба, але доброго господаря Тодорику: «В селі було доволі хлопців, але ні один не мав стільки землі, скільки вона [Докія] бажала». Трагічна розв’язка кохання Анни і Михайла також зумовлена владою землі. Хоч Анна й вирізняється серед інших дівчат добрим, щирим серцем, скромністю, працелюбністю, але вона викликає лише жорстокі жарти з боку односельців, бо «вміє білля виглажувати і наперстком шити, але тим вона не доробиться ані землі, ані чоловіка. До землі треба з сапою підступати, а до чоловіка - з повними руками». Дівчина відчувала, як тяжко й соромно бути вбогою, коли людина «ні для кого нічого не значить». Михайло ж не може дома сказати про свою любов до наймички Анни і намір одружитися з нею, бо знає, що батьки не дадуть згоди на це. А одружившись без згоди батьків, він втратить землю. Марійка, чесна, чуйна жінка, добра мати, не приймає дітей Анни й Михайла лише тому, що їх мати - наймичка без землі й приданого. Через землю батьки не погоджуються і на шлюб Сави з Рахірою.

Чи виправдане таке ставлення селянина до землі? Чи є якийсь спосіб позбавитись цієї страшної влади і повернути у душу людини щирість і любов? На це питання письменниця намагається знайти відповідь.

Михайло, перебуваючи в армії, болісно переживав розлуку з землею. Проте перебування в місті дало йому можливість побачити інше життя і дійти висновку, що людина може прожити й без землі, бо «чоловік, який має добру волю до праці і здорові руки, не загине з голоду». Михайло був уже готовий якось змінити своє життя на краще, та загинув від підступної руки брата.

Заробітчанин Петро і Анна, що поєднали свої долі, обирають для свого сина іншу долю: «Нема йому що до землі прив’язуватися», - вважають вони. Анна «інстинктом своїм пізнала життя, світ. Гарує і працює від рання і до вечора на здобуття засобів до науки для сина і щось мов силує її відірвати його від землі. З нього будуть люди, як покине землю».

Композиційно твір складається з 32 розділів. В першому розділі відбувається зав’язка дії: на весіллі Парасинки й Тодорики. Тут читач знайомиться з Івонікою Федорчуком, його сім’єю. У цьому ж розділі постає перша важка проблема сім’ї: Михайло, старший син та улюбленець, має йти до армії. Починається трагічне кохання Михайла та Анни.

Дія розгортається поступово, докладно, але неухильно веде до трагічної розв’язки - вбивства Савою Михайла, причиною чого була земля, що мала дістатися у спадок Михайлові. Земля зруйнувала долю не тільки Михайла, але й Івоніки, Марійки, Анни. Здавалось, Анна не встане після страшного удару, проте, з’єднавши свою долю з Петром, вона мріє, що доля їх сина не буде пов’язана із землею, що він звільниться від її страшної влади.

Отже, Ольга Кобилянська вважала, що освіта допоможе людині, селянинові вирватися з-під згубної влади землі, примирити людину і землю.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.