Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

Пісні Марусі Чурай
Народний героїчний епос
Усна народна творчість

Всі публікації щодо:
Пісні
Чурай Маруся

Поміркуймо з науковцями

Ця дівчина народжена для любові, але не зазнала її радощів і всі свої надії, все своє любляче серце по краплині сточила в неперевершені рядки, що й зараз бентежно озиваються в наших серцях, вражають нас глибиною і щирістю висловленого в них почуття, довершеністю форми, чарівністю мелодій.

М. Стельмах

За народним епосом, Маруся (Марина) Чурай - донька урядника Полтавського козачого полку Гордія Чурая. Щодо дати народження майбутньої піснетворки дослідники не мають єдиної точки зору: називають 1625, 1628, 1630 роки. О. Шаховський, автор історичної повісті про Марусю Чурай, твердить: народилася вона саме 1625-го. Можна прийняти цю версію, пам’ятаючи той факт, що в часи визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького її пісні були дуже популярні. За народними переказами, хата Чураїв стояла на березі Ворскли, близько того місця, де 1650 року було зведено Хрестовоздвиженський монастир, що зберігся та функціонує й тепер.

Сім’я рано залишилася без батька: чесний, але запальний Чурай зарубав шляхтича, який знущався з простолюду, а тому змушений був утікати на Січ. У бою під Кумейками (1637) козацьке військо зазнало поразки, старшина, зокрема й гетьман Павлюк і Гордій Чурай, потрапила до полону. Польський коронний гетьман Потоцький привіз бранців до Варшави, де їх стратили 1638 року.

Орлику, сизий орлику, молодий Чураю!

Ой забили ж тебе ляхи та в своєму краю.

Ой забили ж тебе ляхи із твоїм гетьманом,

Із твоїм гетьманом, що паном Степаном.

Полтавці, пам’ятаючи про героїчну загибель Гордія, турбувалися долею його дружини й доньки, оточили їх увагою.

Народна пам’ять зберегла відомості про обдарованість Марусі: вона мала прекрасний голос, чудово виконувала пісні, які складала, нерідко в буденному спілкуванні переходила на віршовану мову.

Зовнішність дівчини теж зафіксована в спогадах очевидців, у народній пам’яті. О. Шаховський у творі «на малоросійську тему», зауваживши, що «содержание повести основано на исторических фактах», подав відомості про Марусю, узяті з «описання одного церковника»: «чорні очі її горіли, як вогонь у кришталевій лампаді; обличчя було біле, як віск, стан високий і прямий, як свічка, а голос... Ах, що то за голос був! Такого дзвінкого і солодкого співу не чувано навіть від київських бурсаків». За переконанням Л. Кауфмана, «з такою зовнішністю, маючи від природи життєрадісну вдачу та вміючи складати пісні ... дівчина подобалась місцевим парубкам». Кохання Марусі Чурай до Грицька Бобренка - сина хорунжого Полтавського полку - стало початком життєвої трагедії: перекази та пісні самої Чураївни витворюють образ людини пересічної. Гриць перебував під необмеженою владою своєї матері, котра прагла бачити за невістку Ганну Вишняк - племінницю полковника Мартина Пушкаря. Бобренко виконав материну волю і одружився з Вишняківною.

Свою тугу Маруся переливала в пісні. Особливо вражаючою є пісня, складена, певно, у той час, коли дівчина дізналася про наміри Гриця:

Ой Боже ж мій, Боже, милий покидає,

Милий покидає, іншої шукає.

До іншої ходить, з іншою говорить,

Мене, молодую, до славоньки вводить.

Маруся і Гриць зустрілися на вечорницях, куди він прийшов з молодою дружиною. Парубок з обожнюванням дивився на дівчину, а потім попросив дозволу прийти в гості. Наступного дня Гриць помер від отрути. Народні перекази, а згодом і літературні джерела твердять, що Чураївну посадили до острогу. Суд виніс смертний вирок. У нарисі О. Шкляревський розповідає про день страти: на центральному майдані Полтави зібрався натовп, засуджену Марусю привезли возом, два кати втягли її на поміст. Проте страта не відбулася: посланець Богдана Хмельницького вручив гетьманський наказ про помилування Марусі Чурай. До цього часу поміж універсалів Хмельницького такого наказу не знайдено; документи Полтавського суду не збереглися.

Останній період життя Марусі Чурай залишається своєрідною загадкою. Народні перекази по-різному говорять про це. За одним варіантом, Маруся померла від сухот у той рік, коли відбувся суд (за Шкляревським - 1648, за Шаховським - 1652). Інша версія - Маруся залишила Полтаву, пішла по світу й померла в одному з російських монастирів.

Життєва доля Марусі Чурай, «вичитана» з народної пам'яті, відбиває трагедію талановитої людини, яка у своєму житті керувалася емоціями, серцем.

Отже, жодних документальних свідчень про життя співачки не збереглося. Чураївна озивається до нас, своїх нащадків, лише піснями. У 1967 році побачила світ книга «Дівчина з легенди Маруся Чурай», де вміщено 23 пісні, авторкою яких, імовірно, є Маруся. Тематика пісень в основному пов’язана з життєвими подіями їхньої складачки: стосунки з коханим («Болить моя голівонька від самого чола...», «Прилетіла зозуленька...»), розкриття вдачі парубка («Грицю, Грицю, до роботи...»); передчуття розлуки з коханим («Котилися вози з гори...», «В огороді хмелинонька...»), відтворення важкого душевного стану («Стелися, стелися, зелений гороше...») та ін.

Текст твору «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», як того і вимагав жанр, написано урочисто, піднесено, пестливою мовою («чарівниченька», «зіллячко», «Гриценько»). Уперше опублікований лише на початку XIX століття, він швидко потрапив і на сторінки європейських видань. Шляхи пролягли через Західну Україну - Австрію Німеччину та через Польщу - у Францію і Англію. Після відомого романсу «Їхав козак за Дунай» це була друга українська пісня, що завоювала симпатію західноєвропейської громадськості. Мистецтвознавці стверджують: жанрово-композиційна схема пісні увібрала в себе найважливіші елементи обряду Колодія та ритуальних голосінь, пов’язаних з ним.

Подивімось у словник

Колодій - сонячний бог, який щороку воскресає навесні, він же бог шлюбу, примирення та взаєморозуміння. За народним календарем, Колодій приходить до людей на Стрітення. Свято Колодія тривало сім днів; під час них жіноцтво справляло своєрідне обрядодійство - колодку. Перші відомості про стародавній звичай «колодка-колодій» з’явилися в писемних джерелах XVI століття. У XIX столітті цей звичай передав І. Нечуй-Левицький: «У Понеділок на масниці молодиці збираються в корчму, кладуть на столі поліно або колодку і сповивають у полотно... Колодку справляють до Суботи і кажуть, що в Понеділок колодка родиться, у Вівторок справляють хрестини, у Середу похрестини, у Четвер колодка вмирає, у П’ятницю ховають, а в Суботу плачуть».

Твір Чураївни типологічно тяжіє до «українських народних пісень, де перелічено дні тижня» (Л. Шалагінова). Отже, Маруся Чурай своєрідно трансформувала обряд «колодки-колодія», тобто пісня з’явилася уже після смерті Гриця. (Хоча О. Шкляревський переконаний, що пісню складено до отруєння хлопця, адже коли труну з тілом небіжчика принесли до церкви, Маруся прибігла туди, цілувала покійного і зізналася у своєму злочині майже словами пісні).

У баладі відчутне намагання дівчини виправдати власний учинок-злочин («Нехай же Гриценко двоїх не кохає»), представити смерть парубка як закономірну кару за зраду («Оце тобі, Грицю, за теє заплата - З чотирьох дощок темна хата»). Авторка в тексті поєднала елементи голосіння та балади.

Отже, «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»:

- за жанром - літературна балада;

- має елементи автобіографізму;

- наближається до народних голосінь;

- один з найпопулярніших творів, який використовували автори нового та новітнього часу.

«Засвіт встали козаченьки» Маруся Чурай витворила, напевне, коли почався виступ Богдана Хмельницького проти польської шляхти. Пішли на визвольну війну й багато полтавців, у тому числі - Гриць Бобренко. Пісня сповнена «болю розставання й страху перед невідомим майбутнім» (Г. Нудьга). Основою твору є діалог - поширена і природна форма усномовного спілкування. Розмова відбувається між матір’ю і сином. Хлопця турбує доля коханої Марусеньки, яка виплакала за ним «свої ясні очі». Він просить матір прийняти дівчину «як рідну дитину». Відповідь матері - розгорнуте риторичне запитання:

Яка ж би то, мій синочку,

Година настала,

Щоб чужая дитиночка

За рідную стала?

Текст пісні насичений іменниками з суфіксом -еньк (козаченьки, Марусенька, миленького, доріженьку, матусеньку, вороненький), що комунікативно зорієнтований на вираження додаткового значення пестливості, голубливості. Саме цим досягається позитивна емоційність, почуттєвість. Звертання, вжиті у формі кличного відмінка, динамізують сюжет твору.

Провідний мотив пісні - розлука козака з коханою і матір’ю.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.