Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Тиша морська»
Леся Українка (1871-1913)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Всі публікації щодо:
Українка Леся

Ця поезія увійшла до циклу «Кримські спогади» - тут авторка згадує про чудовий тихий морський пейзаж. Спокій панує скрізь: у небі, на морі й на землі, створюючи ілюзію якоїсь дивної країни, де ніколи не буває негоди. Поетеса мріє сісти у маленький човник і плисти сонячним шляхом, що проліг морем від сходу до заходу. У романтичній поезії човен є символом людської долі. І тут, хоча Леся Українка змальовує ідилічну картину спокійного моря (життя), вона все ж свідомо готова, що на цьому шляху будуть і вітри, і підводне каміння, проте, прямуючи до краю «вічного проміння», вона не хоче думати про небезпеку, бо її ціль - світла й гідна.

Леся Українка виявила себе у цьому вірші справжнім художником: вона вдало підбирає фарби-епітети для свого пейзажу (білі вітрила, хвилечка перлиста), проте найбільше тут кольору сонця - золотого: злотиста блакить, злотиста стежечка, золотий шлях, з весла спадає щире золото...

Віршовий розмір - хорей.