Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014
«Уста говорять: «Він навіки згинув!»
Леся Українка (1871-1913)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)
Всі публікації щодо:
Українка Леся
Поезія «Уста говорять: «Він навіки згинув!» - це намагання осмислити своє життя після найболючішої моральної втрати - смерті коханого. Її реальність зникає перед усвідомленням нерозривного зв’язку із найдорожчою людиною: він завжди поруч - у пісні, розмові, мріях, у сні й наяву: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» У поезії розкривається особиста драма поетеси: вона знала, що у серці коханого - інша (Тремтять в моєму серці тії квіти, // Що ти не міг їх за життя зірвати. Проте це не зменшує краси й вірності кохання - прекрасними квітами бринять у серці жінки слова-відповідь: «Тебе нема, але я все з тобою!».
У творі майстерно використано метафори (серце каже), порівняння (душевна струна бринить, «немов сльоза гаряча»), епітети (розмова дружня-, постаті ясні й темні; важкі, ворожії сновиддя; любе привиддя), анафору:
Чи хто мені стискає дружньо руку,
Чи любая розмова з ким ведеться.
Чи поцілунок на устах озветься.
Віршовий розмір - ямб. Строфа поезії має шість рядків, римованих попарно: ааббвв.