Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

Драма-феєрія «Лісова пісня»
Леся Українка (1871-1913)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Всі публікації щодо письменника:
Українка Леся

Феєрія - театральна або циркова вистава з фантастично-казковим сюжетом, сценічними ефектами й трюками. Для драми-феєрії характерні ліричне начало, зіставлення природного і людського, широке використання міфічних і фольклорних образів, чарівничого, магічного сенсу тощо. Драма-феєрія стала набутком неоромантичної естетики.

Тема «Лісової пісні» Лесі Українки - зображення світу людини й світу природи в їх суперечностях і взаємопроникненні.

Ідея - показ краси кохання, обстоювання єдності людини і природи як основи гармонійного життя.

Враження від казкового чару волинської природи Леся Українка зберегла з дитячих років, коли слухала оповіді дядька Лева Скулинського, до зрілого віку, коли міфологічні образи, первісні вірування поліщуків знайшли втілення у драмі-феєрії «Лісова пісня».

Багато казкових істот є героями твору. Всі вони різні, як і люди: добрі, злі, але в сукупності своїй складають мудру гармонію природи, де все повинно перебувати в порядку й рівновазі. Людина, яка входить у цей казковий світ, має дотримуватися мудрих законів природи, інакше вона гине.

Ставлення до природи як до живої істоти формувало світогляд людей, їх мораль. До речі, і Лісовик, і Водяник, Мавка і Русалка, навіть Злидні, що сприймаються людьми як реальні істоти, зовсім позбавлені рис «нечистої сили». Вони мають своє уявлення про добро і зло; часто їх вчинки більш мудрі, справедливі, ніж людські. Це тому, мабуть, що над природою не тяжіє сіра буденність, вона - жива й мінлива, хоч нічого більш постійного від природи не можна уявити: день завжди приходить на зміну ночі, а за зимою неодмінно наступає весна. Так, людина із своїми щоденними клопотами - нерозумна і безпорадна порівняно із силами природи.

Ось Мавка - дівчина лісу. За народною міфологією, вона - душа дерева, оберігає його життя і спокій. Леся Українка зобразила Мавку дивовижною істотою в образі прекрасної дівчини, що уособлює в собі красу, ніжність і щирість природи. Поетеса ніби зібрала в цьому образі ідеальні риси, притаманні як людині, так і природі. Найбільшою цінністю для Мавки є воля:

Ну, як-таки, щоб воля - та пропала?

Се так колись і вітер пропаде!

Своєю ніжною душею вона, як ніхто інший, відчуває мізерне, безцільне життя людини, яка у гонитві за достатком розірвала ланцюжок, що єднав її з природою. Сама частина природи, Мавка кидається на оборону берези, польової русалки - всього, що опиняється під загрозою знищення від руки людини.

Щира й безпосередня Мавка у стосунках із людьми. Шанує дядька Лева, намагається допомагати й догодити сварливій Лукашевій матері. А Лукаша покохала самовіддано, глибоко, побачивши душевну красу цього хлопця. Вірна у коханні, вона поряд із Лукашем і в щасливі хвилини, і в біді. Покинута Лукашем, зраджена, Мавка все ж визволяє його із страшного полону вовкулачої подоби, повертає йому не тільки людський вигляд, а й душу, кохання.

Нічого темного, що могло б затьмарити ясний образ, немає в душі Мавки: ні жорстокості, ні заздрощів, образи на людей і помсти.

Цікавим у драмі є образ Русалки. Це - волелюбна натура. «Я вільна, я вільна, як вода», - каже вона Водянику. Залежність від будь-кого гнітить її, тому кохання для Русалки - тільки гра та розвага. Вона не розуміє почуттів Мавки, втручається в її життя і стосунки з Лукашем, оберігаючи те, що дороге їй: чисте плесо озера, м’яку траву на його берегах, спокій і тишу.

А Той, що греблі рве має зрадливу і лукаву вдачу. Не через кохання, а більше для розваги він хоче забрати Русалку із собою, але Водяник не дає йому цього зробити. Той, що греблі рве з’являється у творі лише раз, навесні, бо тільки весною разом із талою водою він біжить із гір на долину. У драмі цей образ є символом мінливості природи.

Старий Водяник, хазяїн озера, - владний, досвідчений дід. Він любить в усьому порядок; хоч і не злий, а за непослух може покарати. Не любить, коли втручаються в його володіння (ледь не втопив самого дядька Лева!).

Потерчата - маленькі водяні істоти, на яких, за народними уявленнями, перетворилися душі потоплених нехрещених дітей. їх можна побачити по блимаючих вогниках на старих озерах. Беззахисні, вони мусять підкорятися і Русалці, й Водянику.

Справжнім хазяїном лісу є Лісовик. Як добрий господар, він піклується про долю кожного мешканця хащ і галявин, стоїть на охороні спокою і порядку. Лісовик не має ворожого ставлення до людей, аби тільки самі люди не шкодили нікому з його підлеглих, не нівечили природи. Взявши клятву з дядька Лева не рубати священного дуба, лісовик дотримується свого слова: пускає людей жити до лісу, допомагає їм налагодити нове життя. У стосунках дядька Лева й Лісовика Леся Українка відобразила мрію про гармонійне співіснування людини й природи. Лісовик має більш приємну вдачу, ніж Водяник, який не дає волі своїм підлеглим. Лісовик вважає волю найбільшим багатством природи. Попереджаючи Мавку про небезпеку тісного спілкування з «людським хлопцем», він у той же час не боронить їй діяти на власний розсуд. Тільки один раз він втручається у взаємини між головними героями, перетворивши Лукаша за зраду Мавці на вовкулаку.

Символом молодості, свободи, пристрасті є Перелесник. Він з’являється несподівано, його мова й рухи рвучкі, нестримні. У той же час він вірний у коханні: рятує Мавку-вербу від сокири, хоча дівчина й відхилила його кохання.

Мавка, Водяник, Лісовик, Русалка - все це істоти, яких люди хоч і боялися, а все ж поважали і любили. І тільки одна істота наводила жах і на людей, і на лісових мешканців - Той, що в скалі сидить. Хто потрапляв у його обійми, не мав вороття у світ. Цей образ - уособлення смерті, забуття, після чого не можна відродитися. Потрапивши до страшної потвори, Мавка тільки силою свого кохання змогла вирватися від Марища.

Страшними були й вічні супутники людини - Злидні, символ бідності, крайнього зубожіння. Вважалося, що це маленькі ненажерливі істоти, які живуть у хаті під комином або сидять на порозі хати й тільки чекають, коли їх покличуть. Оселившись у хаті, вони живуть там доти, доки люди не зубожіють так, що й самим Злидням не буде чого їсти. Тоді вони шукають собі іншого притулку. Так накликали на себе Злиднів Лукашева мати й Килина, які не змогли оцінити щасливого, спокійного життя в лісі. Втративши хазяйство, перебираються вони в село, а в клунках уже сидять Злидні, що не покинуть своїх господарів і на новому місці.

І, нарешті, філософський образ твору - Доля. Доля - це уособлення щастя, гармонії, до якої прагне кожна людина. Вона не приходить сама, її треба знайти і міцно тримати. Ось Лукаш так і не зміг утримати своє щастя, хоч воно було зовсім поруч. Доля нагадує йому, що він сам знищив своє і Мавчине кохання і тому має спокутувати свій злочин.

Як бачимо, вся природа в драмі Лесі Українки жива, олюднена, сповнена казковими істотами, що витворила уява давніх поліщуків. «Німого в лісі в нас нема нічого», - говорить Мавка. Це добре усвідомлювали наші пращури, які шанували природу й істот, що її уособлювали.

Хоч «Лісова пісня» - казка, і діє у цьому творі багато фантастичних істот, він наскрізь реальний у відображенні почуттів і пристрастей. Добро і зло, щастя і горе, високість душі й сіра буденність, кохання й ненависть, пам’ять і забуття зійшлись у двобої на сторінках драми.

Кохання Мавки і Лукаша - це історія болісного оновлення людської душі, вивільнення її від пут нещирості, користолюбства, повернення у світ природи, краси, добра.

Все чисте, світле, прекрасне уособлюється у творі в образі Мавки. Дитина лісу, вона така ж щира й безпосередня у вияві своїх почуттів, як ясень чи дика рожа. Ніжною душею вона зуміла відчути красу Лукаша, коли той, ще не обтяжений господарськими турботами, грав напровесні у сопілку, пробуджуючи ліс від зимового сну. Зачарована мелодією, Мавка відгукнулась на неї всім серцем. І Лукаш був вражений незвичайною вродою лісової дівчини. Кохання зародилось миттєво, як падає з неба зірка.

Та почуття, назване для обох одним словом - кохання, сприймається кожним по-різному. Для Мавки - це чистий і нестримний порив, як весняна вода, що не знає перепон і законів. Просто і щиро дівчина говорить про свою любов, ладна заради щастя Лукаша пожертвувати собою.

Лукаш - людина, і тому в його почутті велике значення мають умовності людського спілкування, звичаї. Йому соромно сказати про свою любов, він не може зрозуміти відданості Мавки, бо у людей це зветься «вішатись на шию парубкові».

Мавка намагається підняти Лукаша до високості його власної душі, відкрити йому красу справжнього кохання. І поки вони наодинці, їй це вдається. Лукаш навіть починає говорити, як ясень, відчуває потребу навчитися жити за законами природи.

Але час іде, хазяйство потребує рук, і Лукаш стає до господарства: будує хату, впорядковує двір. Він став мовчазним, дратливим. Ще й мати докоряє весь час та свариться. Тут уже не до кохання, не до сопілки... Але Мавка й тут не покинула Лукаша. Не послухавши поради мудрого Лісовика, вона пішла жити до людей, щоб бути поряд із коханим. Та це завдає Мавці тільки болю: обтяжений господарством, допечений материними скаргами і її глузуванням з Мавки, Лукаш забув мелодію своєї сопілки, мелодію свого серця. Тепер він і сам не впевнений, чи кохає він Мавку, чи потрібна вона йому. Так, Мавку любити важко. Вона - не проста дівчина, що стерпить холод серця, зневагу, байдужість. Її треба любити, а це означає - душа має світитися, співати, бути живою.

Лукаш не витримує цього іспиту. Занурившись у буденщину, він зраджує себе, губить своє і Мавчине кохання. А тут вже й невісточку мати знайшла - молодицю Килину, що не буде турбуватися душею, аби хазяйство було багате.

Мавка, не маючи сил боротися за Лукаша, іде до Того, що в скалі сидить.

Дивно, що лісова дівчина, маючи силу чарів, не вдалася до них, щоб повернути Лукаша. Таке кохання зрозуміле нам: для справжнього кохання не потрібне чаклунство або чари! Більше того, Мавка навіть не думає про помсту за зраду. Така чорна думка могла б знищити прекрасне світло її кохання, затьмарити її чистий образ. Мавка знайшла в собі сили бути вдячною Лукашеві вже за те, що він розбудив у її серці таке прекрасне почуття. Ми бачимо, що зраджена Мавка - як не диво - більш щаслива, ніж Лукаш, який начебто має бути задоволений усім. Але, втративши душу, Лукаш перестає бути справжньою людиною і, зачарований Лісовиком, стає вовкулакою - і подобою, і душею.

Та Мавка і тут поряд із коханим, рятує його єдиним чарівним словом, яке знають усі закохані. Її почуття не загинуло навіть у полоні страшного Марища. І лише тепер змучена і спустошена душа хлопця починає сповнюватися щирістю і красою. Звучить сопілка. Музика чарівна і ніжна, як колись весною.

Але вже пізно: зачарована Килиною, Мавка стала вербою (ось де згодились чари - для чорного діла!). Але й тут зла жінка не полишає її, хоче зрубати дерево. Рятує Мавку палкий Перелесник, огорнувши вербу полум’ям.

Сум і біль у душі. Та звучить вербова сопілка, голосом Мавки озивається до Лукаша. Зачарований голосом коханої, він неначе засинає, сніг запорошує обличчя, на якому застигає щасливий усміх.

Зникла Мавка, загинув Лукаш... Невже таке кохання може померти, щезнути? Ні, Мавка не загинула. Вона, лісова істота, більш жива, ніж Лукаш - людина, бо зберегла в серці щирість, відданість, кохання - все те, «що в серці не вмирає». Голосом тонкої сопілки озивається вона до людей, пробуджуючи в їх серцях красу духовну, вічну, щедро роздаючи багатства власного серця.

Глибше зрозуміти той чи інший персонаж твору допоможе цитатна характеристика.

Образ Мавки

Характеристика

Цитата

Коментар

1

Портрет

...в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними, з зеленим полиском, косами... (Лукаш)

...ти зовсім така,

як дівчина... ба ні, хутчій як панна,

бо й руки білі, і сама тоненька,

і якось так убрана не по-наськи..

А чом же в тебе очі не зелені?

Та ні, тепер зелені., а були,

як небо сині... О! Тепер вже сиві,

як тая хмара... ні, здається, чорні

чи, може, карі... ти така дивна!

Вигляд Мавки - незвичайний, казковий. Мавка не схожа на звичайних сільських дівчат.

Колір очей змінюється, як природа.

2

Минуле, рідня

Мені здається, що жила я завжди... (...)

Є Лісовик, я зву його: «дідусю»,

а він мене «дитинко» або «доню». (...)

Мені здається часом, що верба,

Ота стара, сухенька, то - матуся.

Вона мене на зиму прийняла

І порохном м’якеньким устелила Для мене ложе.

3

Мова

(до Лукаша)

Я спала. Дихали так вільно груди.

По білих снах рожевії гадки

Легенькі гаптували мережки,

і мрії ткались золото-блакитні,

спокійні, тихі, не такі, як літні.

(Лукаш)

Чудна у тебе мова, але якось

так добре слухати...

Поетична, образна (чим мова Мавки вразила Лукаша?).

4

Ставлення Мавки до природи

(До Лукаша - про березу)

Не точи! Се кров її.

Не пий же крові з сестроньки моєї!

(березу) сестрицею взиваю;

але вона занадто вже смутна,

така бліда, похила та журлива, -

я часто плачу, дивлячись на неї.

От тільки вільхи не люблю –

Вона шорстка.

Осика все мене чогось лякає;

Вона й сама боїться - все тремтить.

Дуби поважні надто. Дика рожа

Задирлива, так само й глід, і терен.

А ясень, клен і явір - гордовиті.

(...)

Як добре зважити, то я у лісі зовсім самотня...

(...)

Верба?.. Та що ж... в ній добре зимувати,

а літом, бач, вона така суха,

і все рипить, все згадує про зиму...

Ні, я таки зовсім самотня...

Німого в лісі в нас нема нічого.

Мавка - частина самої природи, вона жаліє вербу, як свою сестру. У лісі багато дерев і рослин - вони різні, як і люди, і ставлення Мавки до них також різне.

У природі - все живе.

5

Ставлення до Мавки Лісовика

Не задивляйся ти на хлопців людських.

Се лісовим дівчатам небезпечно.

Лісовик називає Мавку дочкою. По-доброму ставлячись до родини дядька Лева, все ж застерігає Мавку від стосунків із Лукашем.

6

Ставлення Мавки до волі

Ну як-таки, щоб воля - та пропала?

Се так колись і вітер пропаде!

Воля - єдиний природній стан душі Мавки.

7

Поетичність натури Мавки

(до Лукаша)

Твоя сопілка має кращу мову.

Заграй мені...

(...)

Як солодко грає,

як глибоко крає,

розтинає білі груди,

серденько виймає!

Це перше спільне для Мавки і Лукаша.

8

Ставлення Мавки до кохання

(до Лукаша)

Хіба ти сам собі не знайдеш пари?

Он бачиш, так питає дика рожа:

«Чи я хороша?»

І ясень їй киває в верховітті:

«Найкраща в світі!»

(діалог Мавки і Лукаша)

- Чи у людей паруються надовго?

- Та вже навік!

- Се так, як голуби...

Я часом заздрила на їх: так ніжно

Вони кохаються...А я не знаю

Нічого ніжного, окрім березину,

Ну, що се значить «накинулась»?

Що я тебе кохаю?

Що перша се сказала?

Чи ж то ганьба,

Що маю серце не скупе, що скарбів

Воно своїх не криє, тільки гойно коханого обдарувало ними, не дожидаючи вперед застави?

Мавка не знає, що таке кохання, але бачить його в природі і чекає таких самих світлих і вічних почуттів.

Мавка щира у коханні, не шукає вигод і нагород. Для неї невідомі умовності людського суспільства, що регламентують стосунки між дівчиною та юнаком.

9

Ставлення Мавки до людей

(діалог Мавки і Лукаша)

- Ви - як птахи:

клопочетесь, будуєте кубельця, щоб потім кинути.

- Ні, ми будуєм навіки.

- Як навіки? Ти ж казав,

що тільки літувати будеш тута.

(про «танці та зальоти» лісових істот)

То все таке, як той раптовий вихор, -

От налетить, закрутить та й покине.

В нас так нема, як у людей, - навіки. (до дядька Лева)

Я покажу, де є хороше дерево на хату.

Людське життя непостійне, ненеадійне.

Різне з Лукашем сприйняття поняття «вічне».

Хоче догодити людям.

10

Ставлення Мавки до Лукаша

(до Лукаша)

Чи гарна я тобі?

(після поцілунку Лукаша)

Ох!.. Зірка в серце впала.

...ти сам для мене світ, миліший, кращий,

ніж той, що досі знала я,

а й той покращав,

відколи ми поєднались.

(Лукаш)

То ми вже поєднались?

(Мавка)

Ти не чуєш,

як солов’ї весільним співом дзвонять?

Спитати юнака про почуття до себе для Мавки - не сором.

Не фізична близькість, а духовна є для Мавки ознакою єднання закоханих. Лукаш цьому дивується.

Не зневажай душі своєї цвіту, бо з нього виросло кохання наше!

Той цвіт від папороті чарівніший -

Він скарби творить, а не відкриває.

...смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись.

...я тебе за те люблю найбільше, чого ти сам в собі не розумієш, хоча душа твоя про те співає виразно-щиро голосом сопілки...

Намагається урятувати душу Лукаша від буденщини, підняти його до висоти його ж душі.

...я його порятувала. В серці знайшла я теє слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає.

Рятує Лукаша, зачарованого Лісовиком у вовкулаку.

Він в подобі людській упав мені до ніг, мов ясень втятий...

І з долу вгору він до мене звів такий болючий погляд, повний туги і каяття палкого, без надії...

Людина тільки може так дивитись!..

Мавка має сили простити Лукаша за зраду. Ці сили їй дає кохання.

Ти душу дав мені, як гострий ніж

Дає вербовій тихій гілці голос.

Вдячна Лукашеві за кохання, нехай і болюче.

11

Думки Мавки про долю

Нічка коротка - довга розлука.

Що ж мені суджено - щастя чи мука?

Передбачає важку долю.

12

Ставлення Перелесника до Мавки

Ми тобі знайдемо папороті квітку,

Зірвем з неба зірку, золоту лелітку,

на снігу нагірнім вибілимо влітку чарівну намітку.

Щоб тобі здобути чарівну корону, ми Змію-Царицю скинемо із трону і дамо крем’яні гори в оборону!

Будь моя кохана!

Звечора і зрана

Самоцвітні шати

буду приношати,

і віночок плести,

і таночок вести,

і на крилах нести

на моря багряні, де багате сонце

золото ховає в таємну глибінь.

Потім ми заглянем до Зорі в віконце,

Будем гаптувати оксамитну тінь.

Потім, на світанні, як біляві хмари

Стануть покрай неба, мов ясні отари,

що холодну воду п’ють на тихім броді,

ми спочинем...

Перелесник на все готовий заради Мавки.

13

Ставлення Мавки до Перелесника

(Перелесник)

Ти хіба забула про торішнє літо?

(...)

(Мавка - байдуже)

Ох, торішнє літо так давно минуло!

Що тоді співало, те в зимі заснуло.

(...)

(Перелесник)

А проте... здається...ти когось кохала?

Мавка відкидає залицяння Перелесника, бо не відчуває до нього кохання.

14

Думка про смерть

(у ніч кохання з Лукашем)

Ні, я не можу вмерти, а шкода... (...)

Ні, се так добре - Умерти, як летюча зірка...

Найвищим щастям для Мавки є смерть від кохання.

15

Що є життя для Мавки

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає.

О, не журися за тіло!

(...)

Легкий, пухкий попілець

Ляже, вернувшися, в рідну землицю,

Вкупі з водою там зростить вербицю, -

Стане початком тоді мій кінець.

Мавка - безсмертна, як природа, як життя, як краса, як кохання.

16

Ставлення дядька Лева до Мавки

Ну, дівонько, хоч ти душі не маєш,

Та серце добре в тебе.

Дядько Лев не боїться Мавки як лісової істоти, для нього важливою є доброта серця.

17

Ставлення Лукашевої матері до Мавки

(до Лукаша)

Тобі б усе ганяти по шурхах

З приблудою, з накидачем отим.

Вже ж - відьомське кодло!

Жінка не здатна побачити душу Мавки, бо не може відступити від традиційних поглядів на лісових істот.

18

Ставлення Мавки до роботи

(Лукаш)

Бидло ж я пасу, а Мавка помагає...

...як вона глядить корів, то більше дають набілу.

Як хату ставили, то не носила вона вам дерева? А хто садив города з вами, нивку засівав? Так, як сей рік, хіба коли родило?

А ще он як умаїла квітками попідвіконню - любо подивитись!

Що тільки вмію, рада помогти.

Мавка береться до всякої господарської роботи, бажаючи жити людським життям, бути поряд з Лукашем.

19

Боротьба із «мушу»

(до Русалки Польової)

Сестрице, мушу я! Твоя краса

На той рік ще пишніше залишає,

А в мене щастя як тепер зов’яне

То вже не встане!

(...) черкає себе серпом по руці, кров бризкає на золоті коси Русалки Польової.

- Ось тобі, сестро, яса!

Слово «мушу» уособлює світ людей - невільних, скутих дрібними потребами.

20

Ставлення Мавки до Килини

Лукашу,

Нехай ся жінка більше не приходить, -

Я не люблю її: вона лукава, як видра.

(...)

Ся жінка хижа, наче рись.

(...)

Нехай вона до нас у ліс не ходить.

(...)

У лісі є такі провалля,

Заховані під хрустом та галуззям, -

Не бачить їх ні звір, ані людина,

аж поки не впаде...

Мавка бачить у Килині не суперницю в коханні, а людину, яка нищить красу душі Лукаша. За це Мавка навіть погрожує Килині, проте не вдається до чаклунства чи інших рішучих дій.

21

Ставлення Килини до Мавки

А щоб ти стояла у чуді та в диві!

Мавка зміняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гіллям.

Килина, не казкова істота, а звичайна людина, силою свого зла закляла, зачарувала Мавку.

Образ Лукаша

Характеристика

Цитата

Коментар

1

Хто такий Лукаш

Небіж дядька Лева

2

Портрет

Дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах є щось дитяче; убраний (...) в полотняну одежу... з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку.

У традиційному волинському одязі.

(Мавка)

У тебе голос чистий, як струмок, а очі - непрозорі.

Внутрішні і зовнішні ознаки Лукаша - різні.

3

Минуле Лукаша

(Лісовик)

...він уперше тута. Він здалека,

не з сих лісів, а з тих борів соснових,

де наша баба любить зимувати;

осиротів він з матір’ю-вдовою

то дядько Лев прийняв обох до себе...

Лукаш не знає законів волинського лісу.

4

Поетичність натури Лукаша

Ну, скільки ж їх (сопілок)? -

Калинова, вербова

Та липова, - ото й усі.

А треба

Ще й очеретяну собі зробити, -

Та лепсько грає!

Душа юнака співає різними звуками, глибоко зберігаючи багатства його серця.

5

Буденність натури

Щоб наші людські клопоти збагнути, то треба справді вирости не в лісі.

Господарство ставить вище, ніж душевну гармонію.

6

Ставлення до природи

Я думав - дерево німе, та й годі.

(...)

Ну та й чудні ви отут у лісі!

Та треба по-тутешньому навчитись,

Бо маю тута літувати.

Не знає законів природи, її світу.

Усвідомлює необхідність приймати закони лісу після розмови з Мавкою.

7

Плани Лукаша на майбутнє

(Лукаш)

Ми завтра будуватися почнемо. (Мавка)

Курінь поставите?

(Лукаш)

Ні, може, хижку, а може, й цілу хату.

Абсолютно буденні плани щодо налагодження господарства.

8

Ставлення Лукаша до одруження

Дядько Лев казали,

Що тут мені дадуть ґрунтець і хату,

бо восени хотять мене женити...

(...)

Дядько не казали,

а може, ще й не напитали дівки.

Я не любився

Ні з ким ще зроду. Я того й не знав,

Що любощі такі солодкі!

Одруження для Лукаша (як і зазвичай для людей) - як частина господарських клопотів. Кохання і одруження - речі зовсім різні для нього.

9

Сприйняття поняття «вічність»

(Мазка)

Ви - як птахи: клопочетесь, будуєте кубельця, щоб потім кинути.

(Лукаш)

Ні, ми будуєм навіки.

(Мавка)

Як навіки? Ти ж казав, що тільки літувати будеш тута.

Людське життя непостійне, ненеадійне. Різне з Мавкою сприйняття поняття «вічне».

10

Самохарактеристика

(до Мавки, що втекла від Перелесника) Притулись до мене.

Я дужий - здержу, ще й обороню.

Почуває у собі сили й має бажання захистити кохану, хоча надалі виявиться, що це не так.

11

Ставлення Лукаша до Мавки

Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється до неї обличчям і раптом цілує.

Лукаш і сам не чекав, що відчує кохання.

...ти сам для мене світ,

миліший, кращий,

ніж той, що досі знала я, а й той

покращав, відколи ми поєднались.

(Лукаш) То ми вже поєднались?

(Мавка) Ти не чуєш,

як солов’ї весільним співом дзвонять?

Не фізична близькість, а духовна є для Мавки ознакою єднання закоханих. Лукаш цьому дивується.

Я зацілую тебе на смерть!

Як страшно здійсняться ці слова!

(Мавка)

Чогось уже і ти став непривітний...

(Лукаш)

Та бачиш... мати все гризуть за тебе...

Та справді якось наче смішно стало...

Убрана по-буденному, а править таке, немов на свято орацію!

(Мавка)

Чи ж то ганьба,

Що маю серце не скупе, що скарбів

воно своїх не криє, тільки гойно коханого обдарувало ними, не дожидаючи вперед застави? (Лукаш)

Була надія, що оддячусь потім.

(...)

То й добре,

коли ніхто не завинив нікому.

Ти се сама сказала - пам’ятай.

Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?

Готуйте, мамо, хліб для старостів, -

Я завтра засилаюсь до Килини!

Змінив своє ставлення до Мавки через буденні клопоти й докори матері.

Лукашеві незрозумілі високі і щирі слова Мавки, її почуття. Він уже насміхається над коханою.

Бачить корисливість навіть у коханні, хоче захистити себе від можливих претензій з боку дівчини у майбутньому.

Не відчув стану Мавки. Все боїться, що за кохання йому доведеться розплачуватись перед Мавкою. Навмисне робить їй боляче.

12

Ставлення Лукаша до Килини

Лукаш, розпалившись, широко розхиляє їй (Килині) руки і хоче її поцілувати...

Лукаш забуває про Мавку, зводить почуття кохання до звичайних для людей любовних ігр.

13

Проблема волі для Лукаша

(Мавка)

Я пасток на тебе

не наставляла. Ти прийшов по волі. (Лукаш)

По волі ж і піду, як тільки схочу,

Ніхто нічим мене тут не прив’яже!

Кохання було вільним вибором обох. Тепер Лукаш вважає, що кохання до Мавки стало для нього тягарем і хоче звільнитися від нього.

14

Лукаш - вовкулака

(Лісовик)

Авжеж! Тепер він вовкулака дикий!

Хай скавучить, нехай голосить, виє,

Хай прагне крові людської, - не вгасить Своєї муки злої!

Був зачарований Лісовиком.

Чи справедливо?

15

Перетворення Лукаша з вовкулаки на людину

Він в подобі людській

упав мені до ніг, мов ясень втятий...

І з долу вгору він до мене звів

такий болючий погляд, повний туги і каяття палкого, без надії...

Людина тільки може так дивитись!..

Мавка має сили простити Лукаша за зраду. Ці сили їй дає кохання.

16

Переродження

Я, жінко, бачу те, що ти не бачиш...

Тепер я мудрий став...

Пройшовши важкі покарання, Лукаш усвідомлює свої помилки.

17

Ставлення до життя

А треба жити?

Без Мавки, без душі Лукашеві нема для чого жити.

Композиція твору відповідає часовому простору дії драми, що відбувається протягом року: навесні, коли прокидається природа, почалось кохання Мавки і Лукаша, влітку стосунки Мавки і Лукаша, глибокі й болісні, досягли свого апогею, проте осінь стала часом вмирання почуттів Лукаша, а зима покрила снігом згорілу вербу й замерзле тіло Лукаша. Проте розв’язка драми спроектована у майбутнє: навесні відродиться з попелу вербиця - і Мавка знову відродиться, бо «має в серці те, що не вмирає» - кохання.

Леся Українка прожила недовге життя, проте залишила великий поетичний спадок. Письменниця померла 1913 року у грузинському місті Сурамі, де перебувала на лікуванні. Похована у Києві.

Поміркуймо з науковцями

Ціла її творчість стала, без перебільшення, великою культурною драмою, граною ...при воістину «гучній тиші» порожнього залу.

О. Забужко







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.