Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

Літературна дискусія 1925-1928 років та її значення для подальших шляхів розвитку української літератури
Українська література 20-30-хроків XX століття. Історичні умови
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Суперечливість літературно-мистецькогого життя спричинила наприкінці квітня 1925 року жваву дискусію, що на багато років вплинула на розвиток мистецтва і культури в Україні. Літературна дискусія бере початок з уміщених у додатку до «Вістей» - «Культурі і побуті» - статті Григорія Яковенка «Про критику і критиків в літературі» та статті-відповіді М. Хвильового «Про «сатану в бочці» або графоманів, спекулянтів та інших «просвітян». У своїй статті М. Хвильовий поставив питання про шляхи розвитку української культури: «Європа чи «Просвіта», тобто широкий світовий простір чи обмежений, але масовий закуток. І сам же негайно відповів на це питання: Європа, а разом з тим закликав молодь до навчання і «відшивати» від мистецтва «всяких писак». Першими, хто підхопив лозунги М. Хвильового про орієнтацію на Європу, були неокласики, зокрема М. Зеров, який у статті «До джерел» у розділі «Європа - «Просвіта» - освіта - лікнеп» захищав і уточнював заклики М. Хвильового.

Поступово літературна дискусія переросла у політичну, оскільки порушувала найкардинальніші питання про шляхи розвитку національної культури у соціалістичному суспільстві про українізацію, про роль інтелігенції в культурному будівництві, про значення російської культури для розвитку української культури і літератури тощо. Першим практичним наслідком дискусії був розвал «Гарту» і утворення ВАПЛІТЕ, президентом якої був обраний М. Яловий, а віце-президентом - М. Хвильовий.

Протягом першої половини 1926 року М. Хвильовий друкує серію памфлетів «Камо грядеші» («Куди йдеш»), «Україна чи Малоросія?», а також «Думки проти течії», які були піддані нищівній критиці на пленумі ЦК КП(б)У в червні 1926 року (до речі, ці та інші твори М. Хвильового були заборонені в радянській Україні, ця заборона тривала до 1990-го).

Проте М. Хвильовий пішов далі: на запитання, на яку зі світових літератур українська мусить взяти курс, дається відповідь: «у всякому разі не на російську... Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати».