Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Євшан-зілля»
Микола Вороний (1871-1938)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Всі публікації щодо письменника:
Вороний Микола

Євшан-зілля... Прекрасна легенда сивої давнини, щемкий символ рідного краю. Читаєш - і дивуєшся простій і одночасно великій філософсько-громадянській ідеї: вітчизна - одна, і не замінять її ні розкоші, ні безтурботність життя і слава в чужому краю.

До сучасного читача цю прекрасну легенду доніс М. Вороний, створивши невелику поему, сюжет якої взяв з Іпатського літопису.

За часів Володимира Мономаха у княжому палаці жив ханський син, якого під час походу на половців було взято в полон. «І жилось тому хлоп’яті і безпечно, і вигідно». З часом юнак забув і рідний край, і батьків - усе йому замінила чужина.

А в далеких степах тужить за своєю улюбленою дитиною батько-хан. Відсилає він у далекий Київ музиканта-гудця, щоб той знайшов і привіз йому сина. Розшукавши юнака, співець починає переказувати йому слова старого хана, але ні плач батьківського серця, ні народні співи - то бойові, то ніжні - не вразили юнака. Аж ось жмут сухої трави дає співець юнакові - і стрепенувся той, постали в молодечій уяві і рідний степ, і «батечко нещасний», рідні шатра й рідні Люди. Все це «разом промайнуло, стисло горло, сперло груди...» Воля, вітчизна - ось справжнє щастя і мета життя, гідна людини!

Краще в ріднім краю милім

Полягти кістьми, сконати,

Ніж в землі чужій, ворожій,

В славі й шані пробувати!

Ось така досить дивна й цікава легенда. Незвичність її полягає в тому, що описуються в ній не ратні подвиги наших предків - українців, не мудрість їх політичних діянь. Головним героєм твору є половецький юнак, який через багато років повернув у своє серце чуття батьківщини. Вражає мудрість предків: вони для кожної людини, хто б вона не була - українець чи ворог-половець - вважали святим і невід’ємним від самого життя поняття вітчизни.

Які ж висновки робить М. Вороний, по-філософськи осмисливши давню легенду? Поет питає матір - Україну:

Чи синів твоїх багато

На степах твоїх осталось?

Чи вони не відцурались,

Не забули тебе, неньку?

Це болюче питання поет, як і безіменний автор літопису, залишає нам, нащадкам.

А що ж ми? Так, є й у нас співці-кобзарі, що співають давніх пісень, доносячи крізь століття голос предків. Ми чуємо ті пісні, та щось не дуже торкають вони серця сучасників. їхні думки заполонили речі, гроші, багатство чи злидарство, нескінченні турботи буденного життя. Може, тому ми такі безталанні, що забули: єдина святиня для кожного - це Вітчизна. Може, тому «манівцями ми блукаємо без дороги»?

Де ж того євшану взяти,

Того зілля привороту,

Що на певний шлях направить, -

Шлях у край свій повороту?!

Таким євшаном-зіллям може стати усвідомлення власної причетності до вічного - без початку і кінця - життєвого ланцюжка. Кожен із нас - остання ланочка такого ланцюжка. Наше життя - то заховані у віках долі наших прямих предків. Все пережили вони колись: і чужинські навали, і пожежі війни, і землетруси революцій. І - залишились живими, давши нове життя. Саме вони - кожний у свій час - захистили рідну землю, рідну мову, свій народ у боротьбі з поневолювачами. Невже ж сучасному поколінню українців стати зрадниками всіх предків? Це питання кожний вирішує сам, хоча відповідь на нього - то вже не власна, а загальнонаціональна справа.

Найбільш потужний засіб формування ідейного змісту твору - антитеза, яка розкривається через символи «батьківщина» - «чужина», «рідний» - «чужий», «пам’ять» - «забуття».

Поема написана хореєм. Римування перехресне.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.