Українська література : довідник для абітурієнтів та учнів закладів загальної середньої освіти - В. А. Мелешко 2014

«Мазепа»
Володимир Сосюра (1898-1965)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Твір «Мазепа» за жанром - ліро-епічна поема, адже тут поєднано виклад багатьох подій з ліричними відступами, емоційними оцінками персонажа.

Хай про Мазепу спів мій лине,

Хоч він був пан, та серце мав.

За суверенність України

Боровся вів і в цім був прав.

І я співать про нього мушу

Так, як ніколи не співав.

Народ не марно в свою душу

Про чайку його пісню взяв.

Голів мільйони, світлі, щирі...

До них тягнусь я серцем всім!

Народ - мій Бог, йому я вірю,

А не історикам отим.

Початок роботи над поемою датований літом 1926 року. Перші чотири розділи з присвятою «Іванові Микитенкові з любов’ю і дружбою» побачили світ у журналі «Життя й революція» в січні наступного, 1927 року. А потім, як згадує Сосюра в автобіографічному романі «Третя Рота», до свого задуму повернувся лише через тридцять років, закінчивши поему навесні 1960 року.

Поема складається зі вступу, прологу, 26 розділів та епілогу. Умовно її можна поділити на дві частини: перша (1-Х розділи) - сюжетні перипетії навколо перебування Мазепи на службі в польського короля Яна Казимира, у татарському полоні; друга (XI-XXVI розділи) - розповідь про Мазепу - державного діяча.

Важливу роль у поемі «Мазепа» відіграє вступ, який можна сприймати як самостійний твір. Він перегукується з творами Т. Шевченка щодо оцінки ролі Хмельницького: «Москві і Речі Посполитій// Тебе жбурнув колись Богдан». Перша строфа - почуттєво-емоційна оцінка сучасної авторові доби, коли «лакеї йдуть угору // Й мовчать раби»:

Навколо радості так мало...

Який у чорта днів бадьор,

Коли ми крила поламали

У леті марному до зор!

Для вираження свого жалю з приводу тяжкої української минувшини й сучасності В. Сосюра вдається до вульгаризмів: «російсько-польська потаскуха», «у голові твоїй - макуха».

Проте, коли йдеться про готовність боротися за свій край, автор говорить піднесено: «Ах, я люблю тебе, Вкраїно...», «Лиш одного я хочу, мамо, // Щоб ти щасливою була».

Змістова основа перших розділів - це головним чином амурні пригоди майбутнього гетьмана. Хоча романтичні атрибути нерідко поєднані з гіркими тогочасними реаліями.

Ось Іван від учительки-черниці дізнається, що

Вкраїну полонив поляк,

І наче оводи ті злі,

Її обсіли москалі...

І очі хлопчику горять,

Він б’є себе в маленькі груди:

«Я України не забуду,

Вона для мене, як зоря!»

Біль і розпач звучить у запитанні молодого Мазепи:

«Народе мій! В твоїй журбі

Невже нема чого робити?..

Невже судилося тобі

Рабів і зрадників плодити?!»

І вже автор відповідає афористично:

Бо помиляється й народ,

Коли немає ще держави.

Справжній Мазепа, Мазепа - історичний діяч і політик з’являється у дванадцятому розділі, його образ набирає, більшої масштабності, значущості, постає в різних ракурсах. Мазепа веде складну і небезпечну політику зі шведським і польським королями, з російським царем Петром І; перед нами проходять трагічні епізоди його боротьби з Семеном Палієм («Іще в Січі, о даль моя, // Ховаючи таємні мрії, // Йван зненавидів Палія // За те, що той любив Росію»), страти Кочубея; ми бачимо гетьмана і на раді генеральної старшини, і на полі Полтавської битви. У відтворенні битви автор полемізує з О. Пушкіним («О Пушкін, я тебе люблю, // Та істину люблю ще дужче!»), бо вважає гетьмана не зрадником, а патріотом, котрий прагне звільнити Україну від московського панування.

Колишній женолюб, нині він «байдужий, наче кам’яний», до палких поглядів чорнобрових красунь, лише Мотря Кочубеївна спроможна запалити втомлене серце обтяженого політикою та роками гетьмана.

Після поразки під Полтавою гетьман перебуває в Молдавії. Автор розкриває думки та переживання Мазепи: це і відчуття провини перед Україною, і біль від того, що народ його не зрозумів, і сум за рідним краєм.

Після смерті гетьмана Івана Мазепи

Покрилась тьмою Україна,

Засумував старий Дніпро...

І доробила Катерина,

Чого не встиг зробить Петро.

В епілозі автор повідомляє про долю своїх героїв: турки, увірвавшись у Молдавію, вкинули трупи володаря і Мазепи у синій Дунай; Семен Палій пішов замолювати свої гріхи у монастир, зрозумівши власну помилку, бо «кріпацтво і свавілля» владарювали в Україні. Поет також говорить про значимість двох ворожих постатей:

Петро й Мазепа. Краю милий!

Вони по-різному прогрес

В ті дні далекі розуміли.

З Петром Іван програв двобій...

Вони несли життя орлине:

Той для Росії, а другий -

Для золотої України.

Важливий у творі образ оповідача, який поєднує минуле з сучасним, коментує, пояснює, емоційно оцінює.

Отже, тема поеми - трагічна доля державного діяча, який уболівав за Україну, народ, націю, а її ідея - утвердження неупередженого погляду на одну з найдраматичніших сторінок української історії.




На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.