Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Сад»
Володимир Сосюра (1898-1965)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Всі публікації щодо:
Сосюра Володимир

Вірш «Сад» датований 1928 роком - для радянської держави це був рік по десятиліттю жовтневого перевороту в Росії, коли можна і треба було робити певні висновки щодо обраного Україною державницького шляху. В. Сосюра, який, з одного боку, дуже близько сприймав національні ідеї, а з іншого - не міг не бачити зловісні хмари тоталітарної державної системи, що активно формувалися не лише на політичному, а й на культурно-мистецькому обрії (згадаймо літературну дискусію 1925-1928 років!), створив вірш-алегорію, уникнувши конкретних образів партії, вождів, а також часових кордонів.

Перед нами постає Україна-сад, понівечений, сплюндрований і чужинцями, й своїми. Поет малює жаску картину: нищення українців лише за те, що вони - українці («Кати нас брали на штики / за слово, правдою повите...») - як бачимо, автор не дає конкретних уточнень, хто ж ці кати; самі ж українці не знають свого походження (тут виразно відчуваємо Шевченкове: «Чиї сини, яких батьків?»); поет таврує тих «патріотів», що здатні лише лити сльози, повернувши обличчя до минулого, а в сучасному житті вони легко продавалися й виспівували володарям «малоросійські» пісні... Засобом антитези автор змальовує зовнішнє бутафорське національне життя й справжній стан українства.

Проте різкі зміни зумовили розквіт занедбаного саду:

Його рубали, а він ріс!

На місці зрубаного дуба

росли нові!.. І навіть хмиз

Угору дерся!..

У кінцевих рядках автор розкриває алегорію поезії:

Це ти - той сад, о краю мій,

Колись порубаний катами!..

Сучасний читач розуміє ідейне переосмислення вірша, що зумовлене історичними чинниками: якщо наприкінці 20-х років XX століття поет МУСИВ писати про розквіт України у сім’ї радянських народів, то сьогодні, з висоти пройдених років, ці рядки сприймаються як світла віра «полум’яного Володьки», який багнетом відстоював державність України, у краще майбутнє свого краю-саду.

З огляду на алегоричність поезії, автор широко використовує метафори, фразеологізми (дивитися назад, застромити в серце шило, брати на штики, тягнути жили). Образ краю-саду, відповідно до ідейного задуму поезії, змальовано антитетично: пеньки, бур’яни, криваві стежки, крик і плач чорного крука - музичний буревій, рокотання рік, сміх високих зір у гіллі молодих дерев...

Віршовий розмір - ямб.