Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Автопортрет»
Богдан-Ігор Aнтонич (1909-1937)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Всі публікації щодо:
Антонич Богдан-Ігор

Гостро відчуває поет власну єдність із природою. Ліричний герой твору, називаючи себе «поганином», вкладає у це слово глибокий смисл: він, як і древня людина, близький природі, її стихіям. Тут звучать мотиви сонцепоклонства, як в «Intermezzo» М. Коцюбинського.

Сучасні Б.-І. Антонину митці, передовсім авангардисти, вважали такі образи, як «вишня», а відтак «калина», «тополя» і т. ін., застарілими штампами, не суголосними урбанізованому світові. Поет не поділяв подібних думок, знаходив у традиційних, народнопісенних тропах невичерпний зміст, адже вони символізували істотні риси національної свідомості.

Поет відчував нерозривний зв’язок людини і природи, глибоко усвідомлював, що й він - її маленька частка. У природі немає ієрархічних зв’язків: людина є рівновеликою будь-якій істоті чи рослині, а не «царем природи». Тому й невипадковим є його «перевтілення» в «хруща». Цей образ вказує також на причетність Антонина (хоч маленькою істотою!) до всесвіту шевченківської лірики (пригадаймо відомий вірш «Садок вишневий коло хати, // Хрущі над вишнями гудуть»).