Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

Юрій Яновський (1902-1954)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)

Всі публікації щодо:
Яновський Юрій

Юрій Яновський - представник неоромантизму в українській літературі. Він якось написав: «Мета цілого життя - об’їхати землю по одному з меридіанів і на екваторі погріти спину». Палкий життєлюб, мав нестримний потяг до краси та вмів помітити її, передати у своїх творах.

Постать Юрія Яновського в українській літературі XX століття - явище яскраве, багатопланове й новаторське.

Народився письменник 27 серпня 1902 року в селі Мейєрове, на Єлисаветградщині, в селянській сім’ї, охрещено було Григорієм, але вдома хлопця нарекли по-своєму - Юрієм. Як згадував пізніше сам Ю. Яновський, «в минулому генеалогічне дерево Гоголів-Яновських і Яновських справді перепліталось».

У 1922 році Ю. Яновський переїжджає до Києва, вступає до Київського політехнічного інституту на електромеханічний факультет. Під час навчання брав участь у роботі літературного гуртка при КПІ, який очолював Дмитро Ревуцький, брат прославленого композитора Левка Ревуцького. Був членом групи «Молодих письменників КПІ», яку очолював Іван Ле. Цього ж року під псевдонімом Георгій Ней у київській газеті «Пролетарская правда» надрукував перший вірш російською мовою «Море».

Саме в цей час біля Мейєрова хутора куркулі вбили фінагента, а справу повели так, що слідство притягнуло до відповідальності Юркового дядька, Петра Миколайовича. Юрія виключили з комсомолу, від юнака відсахнулася кохана... Лише згодом судова помилка буде виправлена, а поки сім’я живе у підозрі та горі.

Перший вірш, написаний українською мовою, - «Дзвін». Далі - перша збірка віршів «Прекрасна Ут» (Україна трудова). Волховбуд, Дніпрельстан, героїка народного господарства - такі провідні теми перших віршових спроб Ю. Яновського.

У київській газеті «Більшовик» за березень 1924 року Ю. Яновський публікує перші свої оповідання. Про нього пізніше скажуть: «Яновський у прозі був поетом», «Він романтичний прозаїк». Яновського-прозаїка цікавить передусім тема громадянської війни на Україні.

Невдовзі Яновський переїжджає до Харкова, тодішньої столиці України, куди Яновського «перетяг» М. Семенко, працював редактором журналу «Кіно». Письменник веде активне творче життя: є членом кількох літературних організацій: «Асоціація працівників комуністичної культури» («Комункульт»), «Жовтень», ВАПЛІТЕ, «Політфронт», пише сценарій п'єси «Гамбург» про повстання німецьких пролетарів, очолюваних Е. Тельманом.

На початку розвитку кінематографу у країні Ю. Яновського призначають головним редактором Одеської кіностудії. Упродовж 1925-1928 років Одеська кіностудія дала такі відомі твори, як «Микола Джеря» за повістю І. Нечуя-Левицького; «Навздогін за долею» (за повістю М. Коцюбинського «Дорогою ціною»); «Фата моргана» - теж за однойменною повістю М. Коцюбинського; «Загибле село» про повстання в Турбаях 1789 року; «Тарас Шевченко», «Звенигора» та інші. Як сценарист плідно співпрацював із Яновським О. Довженко.

Ю. Яновський, попри багатогранність своєї мистецької діяльності, є визнаним майстром роману, найбільш відомими з яких є «Майстер корабля», «Чотири шаблі», «Вершники», «Мир» («Жива вода»).

Велика Вітчизняна війна. Письменник живе в Уфі. За дорученням Ради Народних Комісарів редагує журнал «Українська література». Виїздить на фронт. З Радянською Армією вступає до визволеного Києва, де розпочинає активну літературну діяльність. 1945 року як кореспондент газети «Правда України» відряджається на Нюрнберзький процес (18 нарисів).

Творчість Ю. Яновського була завжди під пильним оком влади. На один із його творів Лазар Каганович відгукнувся: «Это ваше крупное поражение. Вы должны сделать серьёзные выводы, чтобы быть советским писателем». Тому Яновський пише оповідання «Через фронт», яке фактично було спробою реабілітуватися перед Сталіним. Вранці після виходу книги Ю. Яновський став лауреатом Державної премії Союзу РСР.

Проте час - непідкупний суддя: пішли у небуття письменники і твори, позначені печаткою тоталітарної культури, що стали лише ілюстрацією того «кривого дзеркала» страшного часу. Справжні твори, подолавши заборони, повертаються до читача, даючи змогу осягнути трагедію рідного народу, повернути собі історичну правду.

Поміркуймо з науковцями

Прозаїків з такою художньою енергією, як була вона в Яновського, світова література XX століття знає не більше двох десятків.

М. Наєнко